Нещодавно авторитетні західні медіа написали, що один з найбільших гравців на ринку нафти, Саудівська Аравія, вирішила зняти обмеження на обсяги видобутку чорного золота. Королівство готове до відносно тривалого періоду нижчих цін. Очікується, що ОПЕК також ухвалить рішення про зростання видобутку нафти на своєму найближчому засіданні.
2 жовтня міністр енергетики Саудівської Аравії заявив, що ціни на нафту можуть упасти до 50 доларів за барель. Зараз нафту торгують у межах 70–75 доларів. Саудити нібито готові знижувати ціну не через благородні мотиви чи задля зменшення доходів РФ від продажу енергоносіїв. Вони дбають у першу чергу про себе та свою частку ринку. Річ у тому, що країни-члени ОПЕК+ не дотримуються угод про обмеження на видобуток нафти. Зниження цін за таких умов може допомогти Ер-Ріяду захопити більшу частину нафтового ринку, гравці якого порушують зобов’язання.
Зараз невідомо, чи вдасться Ер-Ріяду реалізувати свої погрози. Та й геополітична нестабільність на Близькому Сході вже спричинила ріст цін на нафту. Утім є ще одна держава, яка може дійсно постраждати від суттєвого зменшення цін. Це Росія.
Партнери України вважають зниження цін на нафту дієвим способом непрямого тиску на Кремль, для котрого нафтогазові доходи все ще становлять значну частину доходів федерального бюджету. У грудні 2022 року ЄС погодив максимальну стелю ціни російської нафти на позначці 60 доларів. Тоді це рішення зустріли з великим ентузіазмом в Україні. І дарма: з часом виявилося, що це обмеження погано працює. Кремль знайшов способи обходити його. А ще значно наростив імпорт енергоносіїв до Китаю та Індії. Коли ж світові ціни на нафту зросли до 80–90 доларів за барель, зникла будь-яка можливість утримувати російську нафту на позначці не вище від 60 доларів. І нафтодолари щедрою рікою потекли в казну Москви.
У першому півріччі 2024-го доходи Росії від продажу нафти та газу в річному еквівалентні виросли на 41 % — до 65 млрд доларів. За цей час середня ціна російської нафти марки Urals становила в середньому 69 доларів, тобто була значно вищою за встановлений ліміт 60 доларів за барель.
Ситуацію могло б урятувати введення повного ембарго на постачання енергоносіїв з Росії. Але реалізувати на практиці такий крок неможливо, зважаючи на позицію Китаю, Індії, Туреччини й багатьох інших країн. Відчутні бюджетні проблеми для РФ могло б створити хіба що глобальне ринкове падіння цін на нафту.
У вересні кандидат у президенти США Дональд Трамп заявив, що Росія не зможе воювати за низьких цін на нафту. Мовляв, коли нафта вартує 100 доларів, Путін може воювати, а коли 40 доларів — війна завершиться. Трамп також сказав, що зможе знизити ціни на нафту вдвічі впродовж 12 місяців, відколи заступить на посаду.
У висловлюваннях кандидата у президенти від республіканців є певна логіка. От тільки питання: чи достатньо в Америки важелів впливу на світові енергетичні ринки? І головне: чи реально утримати низьку ціну на нафту впродовж тривалого часу. Бо тільки за таких умов для Москви гарантовано можуть настати неприємні наслідки.
Коли деякі політики стверджують, що саме високі ціни на нафту й газ допомогли РФ озброїтися й підштовхнули Москву до агресії, вони праві. Але лише до певної міри. Так, падіння цін на енергоносії може бути неприємним сюрпризом для Москви. Однак не варто перебільшувати його цілющий вплив. І тим більше очікувати, що тільки-но ціна нафти на світових ринках сягне позначки 40, 30 чи навіть 20 доларів, Путін відразу ж припинить війну і прибіжить домовлятися.
Ще у 2014 році частка нафтогазових доходів у бюджеті агресора становила 51,9 %. Однак з того часу ця цифра поступово падала. Зараз вона відчутно менша, ніж була 10 років тому — близько 31 %. Не треба думати, що у Кремлі не розуміють ризиків надмірної залежності федерального бюджету від продажу нафти й газу. Там намагаються зменшувати частку нафтодоларів у структурі доходів казни. І почасти це їм вдається.
Обсяг загальних доходів бюджету Росії у 2024 році прогнозують на рівні понад 36,1 трлн рублів, з яких понад 11 трлн — нафтогазові доходи. Падіння нафти до умовних 30–50 доларів за барель здатне відчутно скоротити доходи Росії. Наприклад, якби середня ціна нафти впродовж року становила 50 доларів, то бюджет РФ втратив би майже 1,8 трлн рублів. За ціни 40 доларів казна агресора недорахувалася б 3,6 трлн рублів. А 30 доларів за барель спустошили б російський бюджет на 5,5 трлн рублів за рік.
Водночас російський уряд закладав у бюджет 2024 року військові видатки на рівні 10,8 трлн рублів. Це рекордні цифри з часів СРСР. І вони майже ідентичні загальному обсягу доходів, які Москва отримає від продажу нафти й газу. Якби ціни на енергоносії впали на 50 %, Росії точно довелося б урізати свій військовий бюджет. Або на певний період намагатися покрити його дефіцит з інших джерел.
Агресор має фінансові накопичення, які деякий час зменшуватимуть ефект від цінових коливань на світових ринках енергоресурсів. Наприклад, Фонд національного добробуту Росії станом на 1 вересня оцінювали у 12,16 трлн рублів. Скорочення доходів від нафтогазового сектору до певного часу можна буде компенсувати з цього джерела. На жаль, цей термін обчислюється не кількома місяцями. Путін ще відносно довго фінансуватиме видатки на війну та військово-промисловий комплекс, перші ніж його ресурси будуть вичерпані й настане колапс.
Залежність російського бюджету від нафтодоларів усе ще існує. І вона значна. Але ефект від падіння цін все одно буде розтягнутим у часі й не таким болісним, щоб змусити Москву негайно завершити війну. Лише тривале зниження цін на енергоносії здатне завдати серйозного удару і зменшити військові видатки Москви. Але є сумніви, що це можливо в найближчій перспективі.
