Політична криза та прем’єр меншості
Для початку трішки контексту.
Після виборів до Європейського парламенту, тріумфатором яких у Франції стало ультраправе Національне об’єднання Марін Ле Пен, президент Макрон оголосив, що розпускає нижню палату французького парламенту і призначає дострокові вибори, оскільки «країні потрібна чітка більшість».
Попри панічні прогнози, ультраправим не вдалося здобути більшість у парламенті — партія Ле Пен посіла лише третє місце, отримавши в Національній асамблеї 143 місця.
Найбільше депутатів здобула коаліції лівих сил «Новий народний фронт» — 182 місця, альянс центристів «Разом» на чолі з партією Емманюеля Макрона посів друге місце — 168 депутатів. На четвертому місці опинилися «Республіканці» — 60 мандатів.
«Чіткої більшості», якої прагнув Макрон, не вийшло: ліві не забажали йти в коаліцію з центристами, ті ж не мали навіть наміру домовлятися із соратниками Ле Пен.
Тож довелося реалізовувати вже традиційний для Макрона сценарій і формувати уряд меншості. Таке вже було за підсумками виборів 2022-го, коли партія Макрона втратила більшість у парламенті, однак президент доручив сформувати уряд своїй соратниці Елізабет Борн. Очільником уряду меншості був і Атталь.
Зараз уряд меншості повинен сформувати Мішель Барньє. За словами Макрона, це має бути «уряд єдності на службі країні». Його завдання мінімум — уникнути вотуму недовіри в Національних зборах і завершити політичну кризу, яка паралізувала Францію. І шанси зробити це є. Потрібно лишень не дати створитися ситуативній коаліції лівих й ультраправих, яка в принципі малоймовірна.
Хто такий Мішель Барньє?
Насамперед він професійний політик й управлінець. А ще спадковий голліст, що означає праві погляди й приналежність до однієї з двох панівних колись політичних течій Франції.
Свого часу він теж був наймолодшим, як і його попередник Габріель Атталь: у 1973 році Барньє став наймолодшим генеральним радником Франції, у 1978 році — наймолодшим депутатом Національних зборів.
У 1992-му був співголовою комітету з проведення Олімпійських ігор в Альбервілі.
Далі — тривала урядова кар’єра: Барньє чотири рази був міністром (навколишнього середовища в 1993 році, європейських справ у 1995-му, закордонних справ у 2004-му та сільського господарства і рибальства у 2007-му).
У 2006 році вийшов на загальноєвропейський рівень — його обрали віцепрезидентом Європейської народної партії, тоді ж він став спеціальним радником тодішнього президента Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу.
У 2006–2007 роках — член Amato Group, групи європейських політиків високого рівня, які неофіційно працювали над переписуванням Договору про створення Конституції Європи.
2010–2014 роки — єврокомісар з питань внутрішнього ринку та послуг. У 2014-му виконував обов’язки комісара з питань промисловості та підприємництва.
З 2015 року працював неоплачуваним спеціальним радником з питань європейської оборонної політики президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера.
У 2016-му Барньє призначили головним переговорником Європейської комісії з Великою Британією щодо виходу з Європейського Союзу. Він же очолював переговори про торговельну угоду 2020 року між Великою Британією та ЄС.
2021 року оголосив про намір узяти участь у виборах президента Франції 2022 року від «Республіканців», однак на партійних праймериз посів лише третє місце.
У 2024-му став депутатом Національних зборів від «Республіканців».
Чому Барньє?
73-річний політик представляє в парламенті «Республіканців», найменшу фракцію, до того ж розколоту на дві частини. Впливова Le Monde охарактеризувала його як «маловідомого у Франції колишнього учасника переговорів про Brexit».
При цьому саме йому, представникові партії-конкурента Макрон запропонував очолити уряд.
Логіка президента зрозуміла.
По-перше, спроба призначити прем’єром представника власної партії наразилася б на шалений спротив решти фракцій. Натомість «республіканець» має шанси отримати якщо не підтримку, то хоча б нейтралітет ультраправих (Барньє в останні роки жорстко висловлювався щодо міграції) і поміркованих лівих. Звісно, підтримає його і партія самого Макрона.
По-друге, Барньє — дипломат. Французькі медіа характеризують його як дуже досвідченого перемовника й комунікатора, який має чудові контакти в усіх політичних таборах країни. І теплі стосунки з Брюсселем, що для Франції зараз вкрай важливо.
По-третє, Барньє старий. Це означає, він не має президентських амбіцій і що ніхто не розглядатиме його як потенційного конкурента на президентських виборах 2027-го, тож і праві, і ліві не блокуватимуть роботи його уряду.
Реакція французьких політиків
Соціалістична партія, базовий складник коаліції лівих сил «Новий народний фронт», уже заявила, що її представники голосуватимуть проти призначення Мішеля Барньє.
«Посадивши на чолі уряду представника політичної сили, яка зазнала поразки на останніх парламентських виборах і отримала менш ніж 10 % голосів, він розтоптав голос французів», — йдеться в заяві партії.
«Вибори вкрали», — прокоментував призначення Берньє лідер ультралівої «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон.
Ле Пен натомість допустила підтримку Барньє.
«Він, здається, відповідає принаймні першому критерію, який ми просили, тобто людина, яка поважає різні політичні сили, — заявила Марін Ле Пен. — Ми чекаємо побачити, якою буде загальна політична промова пана Барньє і як він досягне компромісів, необхідних для майбутнього бюджету».
Партія Макрона також заявила, що дасть шанс новому прем’єру, проте висуватиме «суттєві вимоги без чистих чеків».
Підтримка України
Берньє неодноразово висловлювався щодо необхідності підтримувати Україну й нарощувати оборонні спроможності Європи.
«Хто б не був наступним президентом Сполучених Штатів, просто зробивши висновки з російської агресії проти України, ми повинні переозброїтися, — писав він на X. — У кожній з наших європейських країн і на рівні Союзу витрачайте й інвестуйте більше, витрачайте краще, об’єднуючи наші програми й наші дослідження. Уникайте дублювання, нарешті наважтеся на справжню промислову політику у сфері озброєнь».