Нова політична реальність
Аби зрозуміти, що відбулося на Тайвані, потрібно проаналізувати політичний ландшафт на острові. Керівна Демократична прогресивна партія (ДПП) зберегла президентське крісло. Це та сила, яка кінцевою метою бачить проголошення незалежності від Китаю. Хоч новообраний президент Лай Цінде заявив, що прагне статус-кво і мирного співіснування з КНР, усе ж у Пекіні його назвали «провокатором потенційно небезпечної війни в Тайванські протоці». Цінде дав зрозуміти, що наразі формально не проголошуватиме незалежності Тайваню, проте не дасть Китаю отримати контроль над островом.
Демократична партія, окрім того, що виступає за незалежність Тайваню від КНР, є прихильником прозахідного курсу республіки. У своїй політиці вона орієнтується на США та їхніх союзників у регіоні. Саме за час правління цієї політсили тайванці почали активно готуватися до можливої війни з Китаєм, формуючи з американцями потужні оборонні програми. Нині острів отримує те саме озброєння, що й Україна.
Для Америки демократи на Тайвані — важливі союзники. Однак і з ними Вашингтон має непрості дискусії. ДПП, прислуховуючись до інтересів великого бізнесу, не дуже хоче змінювати економічну ситуацію на острові й тиснути на підприємства, щоб ті перегнали свої потужності до США. І проблема не в тому, що демократи не хочуть більшої економічної свободи від Китаю, досі ключового торговельного партнера, — у партії розуміють: щойно Тайвань залишиться без головного свого ресурсу, чипів, щойно їх знову масово виготовлятимуть представники колективного Заходу, зросте вірогідність, що острів нікому буде захищати.
На противагу їм діє Гоміндан — ця партія після виборів отримала найбільше місць у парламенті Тайваню (Законодавчому юані). Парадокс, але політсила, яка у двадцятому столітті запекло боролася з комуністами, стала прокитайською. Для Пекіна, звісно, було б добре, щоб саме кандидат від цієї структури, Хоу Юі, став президентом Тайваню. Але трапилося навпаки.
Щоб легше було зрозуміти: Гоміндан — це колективний Віктор Янукович. Її представники прагнуть економічного й політичного зближення з Китаєм. Вони готові знизити рівень співпраці зі США, відмовитися посилювати обороноздатність острова за рахунок американського ВПК. А проте, не готові до повного поглинання Китаєм. Для них оптимальний варіант — щоб Пекін виконував роль метрополії, а вони були правителями васальної землі. Але все ж правителями, з конкретними важелями впливу.
Ще одна партія, яка тепер стає потугою, що впливатиме на розклад сил у парламенті, — це Тайванська народна партія. Від того, з ким вона створить умовну коаліцію – демократами чи Гомінданом, залежить реальний політичний ландшафт на острові в найближчі роки.
Лідер цієї партії Ко Веньдже довго був мером тайванської столиці, Тайбея, і зміг вибудувати непогані зв’язки з економічною елітою Китаю. Однак він також говорить про дотримання статус-кво в протоці. Умовно можна сказати, що Народна партія не проти «гонконгівського сценарію», коли Китай визнають єдиною керівною силою, республіку перетворюють в окрему провінцію, однак із широкими автономними правами й можливістю вести справи із Заходом, зокрема зі США.
Задоволений Китай
В Україні є експерти, які вже заявили, що Китай зазнав поразки під час виборів на Тайвані. Насправді Пекін більш-менш задоволений результатами голосування. Так, кандидата від Гоміндану не обрали президентом. Однак сама партія дістала найбільше місць у парламенті, і нині є шанс, що вона сформує більшість, а отже, загальмує ті чи інші ініціативи новообраного президента й призначеного ним кабінету міністрів. Ініціативи, які стосуватимуться питань економіки, оборони, торгівлі тощо.
У Пекіні вважають, що демократи, якщо вони залишаться меншістю в парламенті, не зможуть активно просувати програму здобуття суверенітету й незалежності острова. Це дозволить Китаю ліпше підготуватися до нової фази — поглинання тайванської території.
Чому для Китаю важливо, щоб Гоміндан отримав більшість у Законодавчому юані? Бо так Пекін демонструватиме, що більшість населення острова не просто не підтримує шляху до незалежності, а й готова до включення у склад КНР.
Водночас Пекін нині використовує ще й етнічну карту в трактуванні результатів виборів. Гоміндан здобув голоси жителів острова, які є вихідцями з материкового Китаю і розмовляють північнокитайським діалектом. А демократи — голоси в регіонах, де поширений тайванський хокло, а населення — це корінні народи приморських південних провінцій, які етнічно відрізняються від більшості китайців.
Якщо дуже просто, то китайські комуністи нині показують і відкрито кажуть, що китайці й тайванці — це один народ, що поборники свободи й незалежності — сепаратисти, що більшість китайців на Тайвані воліють бути частиною Китаю і, відповідно, що поглинання острівної республіки — це легітимне право КНР, яка просто «допомагає» возз’єднатися великому китайському народу.
Китай і далі розігруватиме цю етнічну карту, він демонструватиме, що на острові немає ідеологічної боротьби, що є лише етнічний фактор і, перефразовуючи класика, інородці, «які нам усім заважають жити». Паралельно посилюватиме політичний розкол, кризу, блокуватиме за допомогою своїх сил економічні й оборонні програми зі США. Усе це він робитиме до моменту, коли буде готовий поглинути острів.
Економічні проблеми
Насправді зараз незалежність Тайваню лежить не а політичній, а в економічній площині. Новообраний президент Лай Цінде може робити скільки завгодно гучних заяв, сповнених антикитайської ідеології, для власної та західної аудиторій, але це не зменшить проблем, з якими нині стикається острівна влада. І Китай лише посилюватиме ці проблеми в економіці острова.
Уже помітно зменшилися темпи економічного зростання Тайваню, значна інфляція, збільшується розрив між бідними й багатими. Як і в Китаї, населення старіє. Усе це змушуватиме острівну адміністрацію і далі підтримувати, а часом навіть розвивати економічні контакти з КНР.
Хоча торгівля по обидві сторони Тайванської протоки показує негативну динаміку, кожен третій експортний долар приходить на острів з Китаю. У 2023 році експорт з Тайваню склав $450 млрд, з яких $152 млрд припали на КНР. А імпорт з КНР дорівнював 21% від усього імпорту Тайваню минулого року. У кінці 2023 року Пекін навіть зняв певні обмеження на тайванські товари, щоб пожвавити торгівлю.
Китай — досі основний торговельний партнер Тайваню. Це і є той козир, яким послуговується Пекін у розмові з Тайбеєм, котрий сам не хоче скорочувати вигідну фінансову кооперацію з материком. Сполучені Штати, звісно, прагнуть «викупити» всі тайванські чипи, але вони не придбають усіх тамтешніх ананасів і яблук.
Водночас Китай і далі полюватиме за тайванськими спеціалістами, білими комірцями, для своєї високотехнологічної індустрії. Уже сьогодні сотні тисяч вихідців з острова працюють у КНР, а інвестиції з Тайваню до Китаю у 2023 році сягнули $3 млрд — більше, ніж до інших країн.
Поки Тайвань зволікає з проголошенням незалежності, Пекін виграє собі час. Він готує науково-індустріальну базу, щоб досягти технологічного суверенітету від західних країн, модернізує армію. А найважливіше — говорить про «мирне возз’єднання», що дозволяє йому отримати доступ до потужностей напівпровідникової промисловості на Тайвані.
При цьому Тайвань залишається тим козирем, який використовує Китай у грі зі Сполученими Штатами. США ще не встигли перенести напівпровідникове виробництво з острова до себе, вони все ще залежні від імпорту чипів звідти — майже половина чипів надходять з Тайваню, де дислоковано 92% світової промисловості. Військова операція в Тайванській протоці боляче вдарить по США, шалено збільшить ціни буквально на всі промислові товари, адже вони містять напівпровідники.
Сценарії глобальної війни
Рано чи пізно Китай за лідерства Сі Цзіньпіна піде на «возз’єднання» з Тайванем. Причин кілька. Перша — неминуче погіршення відносин з Америкою й можлива деградація економічних зв’язків, що негативно позначиться на внутрішній стабільності Китаю. Тоді потрібно буде продемонструвати перемогу народові — здобуття острова. Друга — збільшення регіональної ролі на тлі зростання Індії та таких конкурентів, як Японія та Корея, які посилюються військово, щоб боротися з Китаєм. Та держава, яка контролює Тайвань, впливатиме на товарний трафік Південної Кореї та Японії, на потоки з Тихого океану до Індії та навпаки. Третя причина — щоб перемогти в конкурентній боротьбі США, Китаю необхідне єдине — напівпровідникове виробництво на острові.
Але існує ще одна, політична проблема, якої Сі Цзіньпіну не оминути. Щоб провести зміни до Конституції та втримати за собою президентське крісло, пішовши на третій термін, китайський генсек мусив пообіцяти еліті єдине — злуку Тайваню з материковим Китаєм. І він це зробив. Тут варто пам’ятати, що Сі — виходець із силового, військового крила. І він присягнув не тільки і не стільки комуністам, що захопить острів, скільки силовому апарату, який нині отримує чималі ресурси, направлені на єдине — на перемогу у війні не так з Тайванем, як зі США та з їхніми союзниками в регіоні.
І не просто так у новорічному зверненні Сі заявив: «Возз’єднання батьківщини є історичною неминучістю, у цьому полягає головний національний інтерес і цього бажає народ. Співвітчизники по обидва боки Тайванської протоки повинні бути повʼязані спільною метою і розділити славу омолодження китайської нації». А після виборів топовий дипломат Китаю Ван І дав зрозуміти, що «Китай зрештою досягне повного возз'єднання, а Тайвань повернеться в лоно батьківщини».
Сі прив’язав свою легітимність до захоплення Тайваню.
Хай там як, але нинішня політична ситуація на Тайвані, глобальна економічна криза, турбулентна ситуація в Європі та на Близькому Сході, американські вибори — усе це змушує і західних, і китайських аналітиків конструювати різні сценарії протистояння довкола острова й загалом у Тихоокеанському регіоні.
Оскільки «возз’єднання» з Тайванем прописане в конституції Китаю, то першим сценарієм варто розглядати вкрай негативний — повномасштабну військову операцію, яка може перерости у війну зі США та їхніми союзниками. Усе це призведе до падіння глобального ВВП на 10% — до $10 трлн, адже і Китай, і Тайвань глибоко інтегровані у світову економіку. Зупинка постачань чипів з острова створить кризу на ринку напівпровідників, а Китай потрапить під санкції, що вдарить по його експорту й імпорту.
Як уже зазначали, кампанія приєднання Тайваню може перерости в повномасштабний регіональний конфлікт, у який увійдуть США, а також їхні азійські союзники: Японія, Філіппіни, Австралія. Точно значних руйнувань зазнає найрозвиненіша частина острова — західне узбережжя, яке підходить для китайського плану бліцкригу — десантної операції.
Нейтральний сценарій — часткове застосування військової сили. Пекін може захопити острови Цзіньмень, Мацзу чи Пенху в Тайванській протоці. І вдатися до економічної та транспортної блокади. Так спробує змусити острівну еліту підписати акт капітуляції та почати перемовини про возз’єднання.
Населення Тайваню, як вважають деякі аналітики в Пекіні, погодиться із цим сценарієм через економічні збитки й погіршення матеріального становища. Необхідно наголосити: для жителів Тайваню, як і для китайців, добробут наразі вищий за ідеологію. Якщо це станеться, то великих руйнувань вдасться уникнути, але західні країни все одно запровадять санкції проти Китаю.
Позитивний варіант саме для Пекіна — реалізація «гонконгівського сценарію»: попри певне невдоволення населення й частини еліт, острів погодиться на економічне «возз’єднання», отримає певну автономію, яку Китай згодом скасує. Нині через принципову позицію частини еліт Тайваню, окремо США, такий розвиток подій можливий лише за серйозних економічних проблем і на Заході, і на самому острові.
Про який би сценарій не йшлося, у китайської влади на чолі із Сі Цзіньпінем залишається небагато часу ухвалити остаточне рішення. Китай не встигає з переформатуванням власної економіки — цей процес іде не так легко, як на це сподівалися в Пекіні. Населення КНР старішає, в Азії з’являється новий потужний гравець — Індія. Американські корпорації переводять потужності з КНР, інвестиції звідти йдуть. Розв’язана Путіним невдала війна проти України змушує Китай змінювати плани швидкості модернізації армії. Водночас Пекін не встигає диверсифікувати постачання енергетичних ресурсів і прокласти сухопутні коридори на випадок морської блокади материка.
Так, позиції США у світі ослабли, але це не означає, що в майбутньому, після подолання внутрішніх проблем Вашингтон не поновить свої потужності в Азії.
Україні, звісно, потрібно уважно стежити за тим, що відбувається довкола Тайваню, й аналізувати можливі сценарії. Війна в Тайванській протоці значно вплине на безпеку Європи й економічний потенціал Заходу. І цим точно спробує скористатися Росія.