Соціально-політичні передумови нинішньої кризи
Ізраїль є парламентською демократією. Він не має конституції, оскільки під час створення у 1948 році «батьки-засновники» не змогли домовитися про принципи функціонування країни та вирішили відкласти це питання. Також не має основного документа про права людини. У Декларації про незалежність йдеться, що Ізраїль – єврейська і демократична держава, але віднайдення балансу між цими двома елементами є предметом довгих, палких і складних дискусій. Хоч якось проблему вирішили, утворивши Верховний суд, який, тлумачивши свої рішення, ввів важливі принципи до ізраїльської системи права. Він же вважається одним з творців «неписаної конституції».
Багато елементів ізраїльської демократії та захисту прав меншин закріплені лише в судових рішеннях. Це не ізраїльський винахід, а спадок, який дістався від британської правової системи. «Активізм» ізраїльських судів критикує правоконсервативний табір, який стверджує, що судді беруть на себе повноваження, яких їм ніхто не давав.
Консервативна частина ізраїльського суспільства обурена, що суд обмежує свободу дій обраних народом політиків на основі суб'єктивної оцінки. Верховний суд здійснює нагляд за законами Кнесету та скасовує урядові рішення, позначаючи їх як «необґрунтовані» і застосовуючи для цього «принцип розумності». Судді стверджують, що використовують ці інструменти вкрай обережно та лише в екстремальних випадках.
Хоча сторонній спостерігач схильний розглядати суспільство єврейської держави як монолітне, на практиці Ізраїль, як держава іммігрантів, включає різні релігійні та етнічні групи, позицію яких представляють конкретні партії. Політична карта Ізраїлю складається з багатьох дрібних політсил, а коаліції найчастіше включають понад коли чотири, коли шість, а то й десять фракцій, що дає значну політичну владу невеликим групам. І це при тому, що в ізраїльському парламенті лише 120 місць.
Політична система розділена насамперед між правими та лівоцентристськими силами. Праві тяжіють до економічного лібералізму, консервативних сімейних цінностей, жорсткішого підходу до політичного процесу з палестинцями і заохочують розширювати поселення на територіях, окупованих Ізраїлем під час Шестиденної війни (1967).
Найбільшою силою правого спрямування є партія «Лікуд», яку очолює нинішній прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу. Після останніх виборів вона увійшла до коаліції з радикалами та ультраортодоксами, які виступають проти створення палестинської держави, домагаються анексії територій.
До останнього часу Верховний суд хоч якось стримував радикалів від розширення поселень і надто агресивних дій проти палестинців. Що своєю чергою убезпечувало військових, особливо резервістів, і представників розвідспільноти від виконання незаконних наказів. Тепер запобіжника може не бути. Тож це призвело до політичної кризи, а ще до проблем в обороноздатності Ізраїлю.
Нетаньягу – «ангел саботажу»?
Політичне майбутнє Бібі Нетаньягу, найвідомішого ізраїльського політика у світі та прем'єр-міністра країни, є головною причиною нестабільності в Ізраїлі. Недарма його супротивники постійно цитують колишнього прем'єра Іцхака Шаміра, який назвав Нетаньягу «ангелом саботажу» (бісом).
Кримінальні розслідування щодо Нетаньягу тривають уже десять років, а у 2020 році йому висунули звинувачення в корупційних злочинах. 1993 року Верховний суд створив прецедент, вказавши, що політик, проти якого порушують справу і починають судовий розгляд, має піти у відставку з державної посади. Утім Нетаньягу відмовився робити це. Він пов'язав свою особисту долю з долею правого блоку, який став «блоком Нетаньягу», і заявив, що «ліві прагнуть усунути правих від влади, використовуючи юридичну систему». У Нетаньягу репутація політика, який не виконує обіцянок, і його противники (та навіть потенційні союзники) не хочуть вступати до уряду, щодо очільника якого розпочато кримінальний процес.
Упродовж 2019–2022 років в Ізраїлі відбулося п’ять перевиборів, після яких влада в країні переходила від правих до лівих і навпаки. Лише минулоріч Нетаньягу вдалося сформувати владну коаліцію, куди увійшли праворадикальні сили. Увесь цей час правий блок вів кампанію очорнення судів і всіх, хто причетний до розслідувань проти Нетаньягу: юридичного радника уряду, державної прокуратури та поліції. Він намагався зупинити розслідування, не допустити оголошення звинувачення та змусити суд піти на компроміс з адвокатами Нетаньягу.
В останні роки також виступав проти права бюрократичних інституцій обмежувати урядовців. Найбільшої атаки зазнали судова система та унікальний інститут юридичних консультантів, який очолює юридичний радник уряду. Він же по суті керує генпрокуратурою та юрисконсультами урядових міністерств. Останні ж не дозволяють міністрам ухвалювати рішення, що суперечать закону (включаючи прецедентні рішення Верховного суду). За останнє десятиліття виникла ситуація, коли юридичний радник уряду, який повинен давати рекомендації Нетаньягу, виступає стороною звинувачення в судовому процесі проти свого керівника. А сам Нетаньягу готовий до будь-чого, аби уникнути відповідальності.
Нинішній уряд Нетаньягу найбільш екстремістський в історії Держави Ізраїль (за словами президента США Байдена) і має праву релігійну орієнтацію. Найбільша партія «Лікуд» відірвалася від політичного центру, а більшість її депутатів у Кнесеті – люди, особисто лояльні Нетаньягу, без досвіду і незалежної електоральної підтримки. Його уряд спирається на «вузьку коаліцію» з 64 голосів і повністю залежний від кожної з чотирьох невеликих релігійних фракцій. Особливо активно використовують свою силу крайні праві партії, зокрема «Оцма Єгудіт», деякі відгалуження якої колись вважали терористичними.
Коаліція прагне створення «повноцінно правого уряду», який має значно змінити політику державних інституцій і замінити чимало чиновників у них.
Перші кроки уряду призвели до «ідеального шторму». Міністр юстиції Ярів Левін оголосив 4 січня, що уряд швидко проведе радикальну правову реформу, яка законодавчо скасує повноваження Верховного суду з перевірки рішень уряду та Кнесету, змінить підходи до призначення суддів, дозволивши нинішньому уряду ставити політичних призначенців, та скасує принцип незалежності юридичних консультантів у міністерствах.
Ініціатива нажахала Ізраїль і світ, оскільки може призвести до політизації судової системи, яка досі була незалежною та убезпечувала від свавілля політиків. Групи меншин, такі як ЛГБТ, побоюються, що реформа зведе нанівець їхні соціальні досягнення. Велика світська група переживає, що релігійний екстремізм проникне в повсякденне життя та систему освіти. Бізнес боїться, що реформа зруйнує умови, які дозволили Ізраїлю стати інноваційною та передовою економікою. Оборонний істеблішмент, який роками намагався дистанціюватися від політики, опинився в центрі дебатів.
Реформа викликала широкий протестний рух, зокрема у світських містах, особливо в Тель-Авіві, економічній столиці Ізраїлю. Із січня сотні тисяч ізраїльтян проводять щотижневі демонстрації проти реформи. На знак протесту мітингувальники блокують основні дороги. Ітамар Бен-Гвір, лідер партії «Оцма Ієгудіт», про якого колись говорили як про терориста, тепер є міністром внутрішніх справ. Він зажадав, щоб поліція придушила демонстрації. Керівники департаментів поліції, які в ізраїльській системі мають певну незалежність від міністра, відмовилися застосовувати надмірну силу.
Удар по обороноздатності
Водночас протест розриває структури безпеки Ізраїлю зсередини. ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю, найсильніша на Близькому Сході) спирається на резервістів у повсякденних і надзвичайних ситуаціях. Якісні компоненти армії, ВПС і військова розвідка, а також їхні резервісти включають багато людей, які виступають проти реформи. Резервісти є помітним голосом серед лідерів протесту. Словесні напади правих на голів силових структур, яких називають «бюрократами», провокують антагонізм усередині системи.
Водночас військові та інші члени розвідспільноти побоюються, що без незалежної судової системи уряд, який залежить від партій поселенців, намагатиметься використати органи безпеки для застосування сили проти палестинців і розширити поселення. Праві міністри вже потурали погрому, здійсненому сотнями поселенців у палестинському селі Хавара у відповідь на терористичну атаку, а міністр фінансів Смотрич закликав «спалити Хавару», після чого в США заявили, що не зустрічатимуться з ним.
Особливо гостро криза відчувається серед резервістів ВПС, які вважаються одними з передових у світі. Оскільки підготовка пілотів і штурманів обходиться дуже дорого, ВПС покладаються на резервістів у повсякденні та підтримці боєздатності. Деякі пілоти беруть участь у бойових діях або допомагають у навчанні майбутнім штурманам на щотижневих засадах, паралельно із цивільною кар'єрою. Пілоти стверджують, що без незалежної судової системи вони зіткнуться з ризиком арешту та судового переслідування в міжнародних судах універсальної юрисдикції. Сотні з них підписали листи, де зазначили, що не дадуть добровільної згоди на службу в резерві, якщо буде запроваджена правова реформа. Аналогічні листи підписали резервісти розвідувальних підрозділів, які працюють в ізраїльській IT-промисловості.
Криза нацбезпеки
ЦАХАЛ ставить на загальну мобілізацію і вважається «горнилом» ізраїльського суспільства. Як і в інших силових структурах, тут є повне визнання авторитету політичного ешелону та дистанціювання від політики. Однак склад персоналу армії та розвідувальних організацій відображає демографію та політичні погляди єврейського суспільства. Ймовірність того, що організації безпеки очолять повстання, аби скинути уряд в Ізраїлі, дуже мала. Однак очікується, що гостра політична полеміка призведе до відтоку людського капіталу з оборонних відомств: у найближчій перспективі – резервістів, а в середньостроковій – частини особового складу регулярної армії. Крім того, політизація армії може підірвати військову дисципліну та авторитет командного складу.
Протягом кількох місяців глави оборонних відомств Ізраїлю попереджали уряд, що політична реформа розриває організації безпеки зсередини, послаблює імідж сили Ізраїлю та підвищує ризик того, що вороги (Іран, Хезболла та ХАМАС) спробують скористатися заворушеннями для здійснення насильницьких кроків проти Ізраїлю.
Міністр оборони Йоав Галант наважився виступити проти Нетаньягу в березні 2023 року, заявивши, що йому слід уповільнити реформу у світлі загроз нацбезпеці. Нетаньягу негайно звільнив його, але хвиля широкомасштабних і спонтанних протестів змусила прем’єра на певний час зупинити реформу, відмовитися від звільнення міністра та почати діалог.
В останні місяці на Нетаньягу тиснули представники його ж табору, аби він пішов на ухвалення відповідного закону. Уряд подає рішення про обмеження «принципу розумності» в судочинстві як таке, що не перешкоджає подальшому діалогу з опозицією. Противники реформи вважають, що закон унеможливлює судовий нагляд над будь-якими урядовими рішеннями, що призведе до «переділу» бюджету та до появи політпризначенців у всіх держструктурах. В останні місяці міністри намагаються поставити некваліфікованих людей на керівні посади в держапараті, погрожують звільнити юрисконсультів і просувають законодавчі пропозиції, які є кошмаром для ліберально-демократичного табору в Ізраїлі.
Сила ізраїльської економіки ґрунтується на тому, що країна функціонує в рамках ліберальної демократії. Ізраїльська високотехнологічна промисловість спирається на вільний дух і якість академічного істеблішменту в Ізраїлі. Його підживлюють ветерани оборонного сектору, особливо розвідслужб. Економісти заявили, що реформа загрожує основам економіки, особливо високотехнологічному сектору. Міжнародні рейтингові агентства виступили з попередженнями про майбутні негативні тенденції в ізраїльській економіці, скорочення інвестицій та уповільнення зростання. Багато приватних компаній тиснуть на уряд, щоб він припинив просувати реформу без широкого політичного консенсусу, багато їхніх працівників приєдналися до протестів.
Сполучені Штати, головна стратегічна опора Ізраїлю, негативно ставляться до реформи. Президент Байден, котрого з 1970-х років вважали другом Ізраїлю, досі відмовлявся зустрічатися з Нетаньягу. За тиждень до ухвалення закону про лімітацію принципу розумності в судочинстві Байден зателефонував Нетаньягу і передав численними каналами свою незгоду з просуванням реформи без широкої суспільної згоди. Це накладається на суперечності, що виникли між Єрусалимом і Вашингтоном стосовно вирішення іранського та палестинського питань. До того ж слабне двопартійна підтримка Ізраїлю з боку Конгресу США, зумовлена демографічними змінами всередині американського суспільства. Уряд і правий табір звинувачують резервістів у політизації питання безпеки та говорять про військовий заколот проти обраного уряду. Вони звинувачують опозицію, оборонний істеблішмент і бізнесменів у спробах нелегітимного тиску й у тому, що ті начебто провокують незаконне втручання США та європейців у внутрішні справи Ізраїлю.
Нетаньягу, який роками створював собі образ «містера безпека», особисто відповідального за економічне диво Ізраїлю, людини з унікальним розумінням американської політики, в останні місяці виконує забаганки екстремістів з числа членів його уряду, які зробили просування правової реформи єдиною самоціллю. Чому він це робить? Бо боїться втратити все.
Проблеми на кордонах
Противники реформи заявили, що продовжать боротьбу. Попри те, що Кнесет іде на канікули, нас чекають місяці протестів і напруженої політичної боротьби. Верховний суд повинен розглянути питання про те, чи може парламент обмежити його повноваження. Якщо він скасує закон, що нині виглядає малоймовірним сценарієм, Ізраїль увійде в серйозну конституційну кризу, почнеться боротьба між інститутами влади. Якщо ж суд залишить закон чинним, уряд проштовхуватиме рішення, які ще більше розлютять опозицію. Ізраїльська система, як і раніше, перебуватиме в центрі шторму (соціального, політичного, економічного та безпекового) і зсередини, і ззовні.
Тим часом Іран просуває ядерний проєкт і посилює свою регіональну агресію проти Ізраїлю – безпосередньо через свої проксі в Лівані та Сирії. Хезболла, ліванська організація, озброєна сотнями тисяч ракет (включаючи високоточні) та безпілотниками, останніми місяцями агресивно діє вздовж ізраїльського кордону. Кроки уряду на палестинських територіях уже спричинили хвилю терору, яка вимагає від ЦАХАЛу більш інтенсивної військової активності, ніж раніше. Усе це може призвести до спалаху бойових дій на одному чи кількох фронтах.
Водночас варто зрозуміти: нині саме внутрішньополітична напруга та регіональні проблеми безпеки Ізраїлю заважають йому приділяти значну увагу Україні. Після повстання Пригожина просочилася інформація про те, що Нетаньягу наказав прискорити надання обіцяної Україні оборонної та гуманітарної допомоги. Мабуть, це найбільше, чого Київ може очікувати від Ізраїлю. В усякому разі допоки в країні не вщухне внутрішньополітична криза.
