Політика: Макрон – ключовий союзник
Ліві
Колишній прихильник Путіна крайній лівий Жан-Люк Меланшон (який відійшов від політичних справ, але досі має великий вплив на французьку громадську думку) в інтерв’ю державному телеканалу на початку січня назвав стратегію російського президента «нікчемною»: «Він не хотів НАТО біля своїх кордонів, а досягнув протилежного. Весь світ об’єднався довкола США. Це нікчемна стратегія». Той самий Меланшон на початку великої війни застерігав від відправлення Україні зброї, аби не «сприяти ескалації».
Партія «Нескорена Франція», засновником і лідером якої тривалий час був Меланшон, на останніх парламентських виборах об’єдналася в Новий союз лівих разом із соціалістами і «зеленими», і спільної лінії щодо України ця еклектично-ситуативна політична сила досі не має. Соціалісти і «зелені» зі самого початку виступали за відправлення Україні зброї. Обрана у грудні нова лідерка «зелених» Марін Тондельє у своїй інавгураційній промові заявила, що «в Україні вирішується доля всіх нас, тому ми не можемо, не маємо і не будемо залишати український народ наодинці».
«Нескорена» і комуністичне крило Нового лівого союзу завжди мали більш проросійську позицію: Манюель Бомпар, який замінив Меланшона на посаді, ще в березні казав про необхідність відмовитися від «неконструктивних санкцій» і просив не місити до купи «Путіна і його народ», адже останній цілком може бути «проти війни». Результатом настільки поляризованих заяв і внутрішнього дисонансу в новому лівому союзі стало те, що виступів щодо України вони тепер… узагалі не роблять! За принципом, «коли не можеш знайти компроміс – мовчи». У цій ситуації прикро, що ініціативу на себе не беруть відверто проукраїнські «зелені», однак це пояснюється їхньою відносно слабкою позицією в рамках лівого союзу – 22 депутати порівняно із 74 «нескореними».
Праві
На тлі невизначеності лівих набагато гучніше лунає критика правих. На партійному конгресі 11 грудня новим лідером «Республіканців» став Ерік Сьотті, який за чотири місяці до повномасштабного вторгнення закликав до «відбудови франко-російської дружби» та до завершення «абсурдної холодної війни». Після 24 лютого виступи політика стали менш провокаційними, але їхня суть не змінилася. Агресію він засудив і визнав право України боротися за свою безпеку. Ось і все. Солідарність за тарифом «мінімалка».
У вересні Сьотті заявив про необхідність «відновити діалог» з Росією та висловив занепокоєння, що Франція може випадково стати «прямою учасницею конфлікту», якщо не «посприяє деескалації». Якщо підсумувати, то, на думку Сьотті, Україна має боротися за свою суверенність, але бажано, щоб робила вона це власними силами і не просила нічого у Франції.
Крайні праві
Ситуація з крайнього правого флангу ще гірша. Якщо перші пів року після початку повномасштабного вторгнення Марін Ле Пен в унісон з французьким політикумом засуджувала російську агресію і казала про необхідність підтримувати Україну, то варто було минути двом виборчим кампаніям, президентській і парламентській, як лідерка ультраправих і давня прихильниця Путіна повернулася до звичної для себе риторики. Від очікуваного «санкції проти Росії потрібно скасувати, адже вони неефективні» до нещодавнього «що довше ми постачатимемо Україні зброю, то довше триватиме війна», своїми випадами Марін Ле Пен чітко дає зрозуміти, що її політична сила боротиметься за те, щоб примусити Україну до переговорів на невигідних умовах.
Ігнорувати «Національне зібрання» стає дедалі складніше: з маргінальної сили у французькому парламенті крайня права партія перетворилося на другу за кількістю крісел опозиційну групу, а отже, у французькому електораті є запит на політику, запропоновану крайніми правими, і це далеко не найкраща новина для України. Емманюель Макрон звинуватив основну опонентку в капітуляційній риториці та запевнив, що Франція підтримуватиме Україну стільки, скільки це буде потрібно. А якщо реалістично, то до 2027 року, адже саме тоді терміну добіжить його другий мандат і він не зможе балотуватися знову. А Ле Пен буде готова утретє поборотися за президентське крісло.
Депутати чи лобісти?
Цікава деталь: у французькій Національній асамблеї діють 154 групи дружби з парламентами різних країн світу. Поміж них є й група франко-російської дружби, до якої входять 30 депутатів (12 з них якраз таки члени «Національного зібрання»), її існування не припинилося ані у 2014 році, ані після 24 лютого 2022 року.
«Можливо, нам потрібно подумати про те, щоб перейменувати себе на групу міжнародних досліджень», – запропонувала її очільниця Каролін Жанв'є (з президентської партії «Відродження»), додавши «ми могли б шукати способи протидіяти російській пропаганді».
Пропозиція щонайменше наївна. Групи дружби традиційно відпрацьовують роль першої зупинки для лобістів, і ось яскравий приклад: поміж її членів фігурує Жан-Клод Буше, депутат «Республіканців», який у 2019 році їздив до Криму у складі делегації з 12 французьких політиків (більшість – євродепутати або колишні депутати «Національного зібрання») на відзначення «п’ятиріччя возз'єднання Криму з Росією». І яка тут може бути «боротьба з пропагандою»?
Загалом у французькій політичній сфері панує чітке уявлення того, що війна колись закінчиться і з Росією потрібно буде працювати знову. Саме тому жодна політична сила не закликає до повного розривання відносин з Москвою. Скоріше всі зайняли вичікувальну позицію і намагаються не робити різких кроків, сподіваючись, що до наступних виборів, тобто 2027 року, усе «саме собою налагодиться» і тема війни вже не буде основною в передвиборчій кампанії.
Найбільш радикальною в цьому контексті, як би дивно це не здавалося, є позиція президента Емманюеля Макрона, який у новорічному зверненні заявив, що Франція залишатиметься з Україною до перемоги та пообіцяв Києву більше зброї (з останнього: натякнув на можливе відправлення важких бойових танків "Leclerc"). Президент-центрист, відомий своєю політикою «водночас» (en même temps, фр.), коли потрібно вгодити всім і відразу (що помітно з його часом протилежних за змістом заяв), залишається для України не таким уже й поганим союзником.
Незважаючи на непростий політичний контекст для України у Франції, на початку грудня минулого року Національна асамблея все ж підтримала історичну резолюцію, засудивши «злочинну агресію Росії» і пообіцявши «тотальну підтримку Києву». 303 депутати проголосували за, 1 – проти (єдиним противником резолюції виявився Жером Легарв з «Нескорених») і 95 утримались. Голосування відбулося в нижній палаті парламенту у присутності посла України у Франції Вадима Омельченка.
✌️Victoire ! L'Assemblée Nationale a adopté à une large majorité (303 vs 1) une résolution historique condamnant l'agression russe de l'Ukraine et appelant la France à renforcer son aide. Un texte important pour l'Ukraine : on vous explique tout🧵#GuerreEnUkraine #DirectAN pic.twitter.com/iE0tWt7x4T
— StandWithUkraine (@UkraineStand) December 1, 2022
Бізнес: хто досі працює в Росії?
TotalEnergies і гас для російських літаків
Історично французький бізнес має набагато тісніші зв’язки з Росією, ніж з Україною. Причина на те далеко не ідеологічна, а дуже прагматична: розмір ринку для збуту. До війни Франція була шостим за обсягом постачальником товарів у Росію, другим найважливішим інвестором і найбільшим іноземним роботодавцем з 160 000 локальними співробітниками. Після 24 лютого ця ситуація змінилася, але не кардинально.
Найяскравішою французькою присутністю в Росії беззаперечно залишається нафтогазовий велетень "TotalEnergies", який до серпня 2022 року видобував разом з «Новатеком» газовий конденсат на Термокарстовому родовищі в Сибіру. Неурядова організація "Global Witness" дізналася, що за два дні до початку війни газовий конденсат почали направляти до заводу в Омську, де з нього виробляють гас, яким пізніше заправляють російські військові літаки на авіабазах Мальчево і Морозовська. За п’ять місяців війни 42 тисячі тонн гасу потрапили до авіабаз, а це 3400 повних баків Су-34.
На французького нафтогазового велетня посипалися звинувачення у причетності до російських воєнних злочинів. Звинувачення, які французьке керівництво компанії категорично відкинуло. Натомість (о дивний збіг!) у липні TotalEnergies звітувала про рекордний прибуток у 5,7 мільярда доларів за другий триместр 2022 року, що удвічі більше за той самий період у 2021 році. Однією з причин такого успіху стало зростання цін на енергоносії, пояснили в компанії.
Лише в серпні 2022 року, тобто на шостий місяць війни, під великим медіатиском TotalEnergies була вимушена продати «Новатеку» свою частку акцій оператора «Тернафтогаз», який експлуатує скандальне родовище. Утім навіть після цього удару по репутації повністю з Росії TotalEnergies не пішла. Французька компанія продовжує виробляти зріджений газ на півострові Ямал, пояснюючи це гострою необхідністю постачань у Європу. Постачань, які дійсно невпинно зростають: паралельно з санкціями на російські нафту та природний газ Європа ще ніколи не купувала так багато зрідженого газу у Росії, як нині.
Товари для «хороших росіян»
Якщо в перші місяці війни в Україні рішення іноземних компаній залишитися чи піти з Росії набували великого розголосу (як-то вихід з ринку Renault, Société générale, Publicis, Sodexo), то нині чимало інших продовжують працювати за принципом business as usual, намагаючись не привертати до себе уваги. Вдається це не завжди. Наприклад, російська філія французького виробника заморожених і консервованих овочів "Bonduelle" нібито привітала російських солдатів з Новим роком, надіславши на фронт гуманітарну допомогу. «Дорогий солдате, повертайся з перемогою!» Пост зі світлинами гостинців з’явився в російському телеграм-каналі.
Після шквалу критики компанія оприлюднила офіційну відповідь, в якій запевнила, що ніякої гуманітарки солдатам не відправляла, а працювати в Росії продовжує винятково для «надання населенню доступу до харчових товарів першої необхідності». Фейк чи не фейк не скасовує факту, що виробник аж ніяк не планує залишати країну-агресора.
Аргумент «надавати послуги першої необхідності» населенню компанії використовують регулярно, аби виправдати свою присутність у Росії. Те саме сталося з "Leroy Merlin", мережею товарів для будівництва і ремонту. Попри численні петиції, протести і бойкоти, компанія залишилась у РФ, де на неї працює 45 тисяч людей. «Ми не маємо причин карати наших російських співробітників, які не відповідальні за цю війну. Уже 18 років ми будуємо наш бізнес разом», – пояснило керівництво. Ще й який бізнес! Це другий після Франції ринок збуту для підприємства за обсягами.
Ідентичну «відмазку» використав інший відомий французький бренд "Danone", який, продавши майже свої активи місцевому російському виробнику, все ж залишив за собою виробництво суміші для немовлят, пояснивши це необхідністю задовольнити «базові потреби населення». А бувають і компанії, що полюбляють сидіти на двох стільцях. Наприклад, L’Oréal не збирається закривати свій завод у Калузі, водночас компанія надала 5 мільйонів євро Червоному Хресту та UNISEF для допомоги Україні, а також у перші місяці війни направила близько 250 тисяч засобів гігієни на потреби українських біженців.
У французькому бізнесі, як і в політиці, поширений наратив про «хороших росіян», які, можливо, «проти війни», тому чому ж вони мають страждати від відсутності консервованого горошку, суміші для немовлят чи взагалі втрачати робочі місця? Це теж частина уявлення про те, що війна закінчиться і Росія нікуди не зникне, то чому потрібно звідти їхати зараз, якщо потім усе одно доведеться повертатися? До того ж коли йдеться про репутаційні ризики, ритейлери страждають найменше: бойкот Bonduelle виявився настільки слабким, що за три дні про нього не писали вже в жодному французькому медіа. Якщо мислити реалістично, то й Total з мережею у 4 тисячі заправок по всій Франції мало чим ризикує: чи буде звичайний француз згадувати про гас для російських літаків, поспішаючи на роботу?
Вплив Єлисейського палацу на міжнародну діяльність приватних французьких підприємств обмежений. На практиці це означає, що Емманюель Макрон не може заборонити керівництву приватного холдингу "TotalEnergies" розвивати родовища в Росії, натомість може закликати французькі компанії допомагати Україні, що він і зробив на грудневій конференції солідарності з Україною в Парижі, де вдалося зібрати понад мільярд євро допомоги.
Масштаби, звісно, непорівнянні: коли котлярі з регіону Долини Луари відправляють до України кілька сотень буржуйок або лідери з виробництва легкозбірних мостів з Канталя надають українській армії кілька десятків мостів безкоштовно, це чудові волонтерські ініціативи, яким в Україні страшенно раді. Однак якщо в той самий час Франція та інші країни ЄС платять Росії мільярди євро за зріджений газ, на який поки що не діють санкції і експорт якого з «Ямал ЗПГ» до ЄС зріс за останній рік на 13%, то від буржуйок тепліше не стане.
Громадський сектор і медіа: поголовне українофільство (з нюансами)
Культура
Якщо справа не йде про бензин або харчі, французи перетворюються на справжніх українофілів: фестиваль «Українська весна», гастролі українських артистів, вистави та шоу збирають повні зали. Лише протягом листопада до Парижа завітали «Океан Ельзи», «Бумбокс» та «Жадан і Собаки». Провідну роль в організації фестивалів і загалом у культурній медіації у Франції відіграє українське посольство. У січні Україна знову нагадала про себе – Тиждень української драматургії в Парижі став уособленням культурної синергії: 12 французьких акторів прочитали шість українських п’єс, перекладених спеціально для події.
Щоправда, усе це захоплення українським культурним життям аж ніяк не заважає французам влаштовувати багатохвилинні овації російській співачці Анні Нетребко, яка виступала в Парижі у травні (і проти якої кілька тижнів тому запровадила санкції РНБО). Риторика про «хороших росіян» перетворюється в цьому контексті на класичне «до чого тут культура».
Голосом цієї філософії виступає французька акторка Маша Мериль, чия україно-російська дворянська родина втекла від більшовицької революції до Франції у 1917 році. Щороку вона влаштовує Фестиваль російського кіно в Парижі, і 2022 рік не став винятком: «Цензура – це не відповідь» і «не потрібно плутати Путіна з російським народом», класичні в цьому випадку відмовки. Мериль обмежилася тим, що підкоригувала гасло фестивалю на «Фестиваль російського кіно… разом з Україною» і відкликала запрошення російському послу на відкриття.
Медіа
До речі, про російське посольство у Франції. Його речник Олександр Макогонов регулярно ходить на кілька приватних новинних каналів і розповідає про «легітимність референдумів» і «успіхи спецоперації». Французькі ведучі ставлять гострі питання і провокують, однак заздалегідь знають, що почують у відповідь. Складається враження, що кожен грає у свою гру: французькі канали – в перегони за рейтингами, а російські пропагандисти… у російську пропаганду.
А втім, варто віддати належне: українського посла Вадима Омельченка провідні французькі телеканали доволі часто запрошують на свої ефіри, і тут атмосфера вже зовсім інша: від журналістів дедалі частіше можна почути запитання «Що саме Україна чекає від Франції?».
Однак усе ж особливість французького медіаполя – повна одержимість Путіним. При цьому нагадує це не фан-клуб, а скоріше стокгольмський синдром: найпопулярніші французькі новинні телеканали (BFMTV і LCI) транслюють усі важливі виступи російського президента у прямому ефірі із синхронним перекладом та годинами намагаються разом з експертами з геополітики та колишніми військовими зрозуміти, що ж саме він мав на увазі та чого варто очікувати від Кремля далі. При цьому звинуватити їх у проросійській позиції аж ніяк не можна: новинний телеканал LCI взагалі жартома називають у Франції «українським каналом», бо вже одинадцятий місяць поспіль без перебільшення 90% ефіру займають обговорення масштабів російської агресії та її неприпустимості.
Якщо ж говорити про друковану пресу, то газета лівого спрямування "Libération", напевно, очолює рейтинг найбільш проукраїнських видань. Це помітно не лише за кількістю і якістю матеріалів про Україну, а й за такими деталями, як написання міст: це єдина французька газета такого високого рівня, що пише Kyiv замість Kiev. Це зовсім не означає, що інші друковані ЗМІ, такі як "Le Monde" або "Le Figaro", мають проросійську позицію. Зовсім ні. Довгі руки Кремля простягнулися хіба що до "RT France", каналу, забороненого в ЄС, але до минулого тижня активного в інтернеті через VPN, а також "Sputnik" (французька версія якого ховається під африканським доменним іменем).
Громадські організації
Уже одинадцять місяців щосереди, а інколи й у суботу в Парижі проходять більш або менш масштабні протести, організовані Спілкою українців Франції з метою не дати французькій владі забути про війну. Цікаво те, що участь у мітингах беруть не лише українці, а й чимало французів. Дедалі більше французів!
Чудовими прикладами залученості місцевого населення до небайдужої громадської діяльності є організації Stand with Ukraine та DOC4Ukraine. Поміж численних ініціатив першої – збір генераторів для України завдяки акції #DesLumièresPourLHiver («світло на зиму», фр.), тоді як DOC4Ukraine спеціалізується на зборі та відправленні медикаментів, а також організації лікарських делегацій до України для допомоги місцевим медикам. Частенько в лавах цих організацій працюють люди, яких ще рік тому нічого не пов’язувало з Україною.
Ці горизонтальні структури якнайкраще вказують на те, що французам не потрібні недолугі спічі політиків або гострі заголовки, аби пам’ятати про те, що за 2 тисячі кілометрів від їхніх кордонів точиться війна. Кількість прийнятих українських переселенців (цифра перевалила за 100 тисяч) і місцеві ініціативи солідарності свідчать про це якнайкраще.