Що коїться на вулицях Ірану
З другої половини вересня Іран охоплений протестами, які почалися як реакція на звіряче побиття працівниками «патрулів моралі» Махси Аміні – унаслідок дій силовиків дівчина загинула. Цей інцидент актуалізував проблему дрес-коду для жінок та інших ісламських обмежень у країні. По суті, демонстранти виступають проти політики ісламізації у сфері духовного життя, котру реалізують у країні після перемоги Ісламської революції 1978-1979 років. Громадяни досить жорстко не сприймають її: багато хто цю «культурну революцію» асоціює з атрибутами ісламського середньовіччя.
Після революції ісламісти встановили жорсткий контроль над виконанням жінками вимог шаріату, примусивши їх обов'язково носити хіджаб (жіноча хустка), визначивши прийнятні для них професії, запровадивши роздільне навчання, а з часом й інші обмеження, у тому числі екзотичні – на кшталт заборони катання на велосипедах поза спеціально відведеними для цього місцями або визначення видів спорту спеціально для жінок.
Поступово за дотриманням правил установили контроль, поклавши ці функції на спеціальний підрозділ поліції – «гаште ершад» («поліція моралі»). Його працівники виписують попередження-штрафи, щороку відкривають тисячі справ. Однак реальність показує, що в Ірані достатньо людей, які не готові змиритися з обмеженнями ісламського режиму в повсякденному житті і які дедалі частіше ігнорують його базові права.
Уже в перші дні протестів вулиці Тегерана та десятків інших іранських міст наповнилися мітингувальниками, котрі не лише виступили проти утисків жінок, а й озвучили низку антиурядових гасел: «Смерть диктатору!» (так опозиція називає верховного лідера країни аятолу Хаменеї), «Геть владу теократів!» і «Геть поліцію моралі!». Стало зрозуміло, що люди виступають за негайну зміну влади.
Протести, які досі тривають по всій країні, можуть призвести до доленосних політичних змін в Ірані. Адже сотні тисяч людей, які виступають, зокрема, через досить непросту економічну ситуацію, частково спричинену санкційним пресингом. Ще одна причина протестів – корупція, що зашкалює в Ірані.
Останніми днями тиск силовиків на протестувальників значно посилився. Кількість убитих перевищила 700 осіб, заарештованих давно обчислюється тисячами. Як писало інформагентство Тасним, у самому Тегерані в камерах попереднього ув'язнення утримують 20 неповнолітніх.
Винесено смертні вироки, що мали б залякати активну частину населення, змусивши її припинити боротьбу. Та попри жорсткі заходи, демонстрації не вщухають. Важливою подією минулого тижня стало й те, що сестра самого Верховного лідера ІРІ аятоли Алі Хаменеї, Бадрі Хосейні Хаменеї, виступила проти режиму.
Одна з головних характеристик нинішньої протестної хвилі – більш активна, ніж раніше, участь жінок. Режим зробив їх центральною мішенню: стріляючи розривними кулями, силовики ціляться в жіночі обличчя, щоб спотворити їх. Зрозуміло, що основний тригер кампанії – жіночий чинник, рівноправність жінок, їхня свобода. Однак зараз демонстрації стали повністю антиурядовими.
Великий ефект в ІРІ мала нещодавня заява генпрокурора країни Монтазері про долю «поліції моралі», точніше її мобільних патрулів. Він заявив про їхню ліквідацію, що можна розцінювати як відступ режиму від стабільних позицій. Щоправда, незабаром генпрокурор дезавуював свої слова. Проте все не так однозначно: ці патрулі неодноразово анулювали і не раз відновлювали. Востаннє це сталося за правління президента-неоконсерватора Ахмадінежада (2005-2013). Але що з патрулями не робила б влада і хоч як намагалася б приховати їх від населення, існує безліч інших ісламських обмежень, які регламентують стиль поведінки та спосіб життя в нинішньому Ірані. І хоч що трапилося б, влада тримає це під контролем і не має наміру відмовлятися, бо це одна з червоних ліній післяреволюційної перебудови країни.
Ось і цього разу після початку протестів патрулі зникли з вулиць іранських міст, щоб не загострювати гнітючу атмосферу. І якщо ми подивимося останні кадри з вулиць у Тегерані, то побачимо, що 90% жінок не носять хіджаб – на це ніхто не реагує, як було донедавна. Утім немає жодного сумніву: за першої нагоди патрулі відновлять, можливо, під іншою назвою. Поки що носіння хіджабу перетворилося на другорядний чинник, але всі пам'ятають, що нинішня хвиля заворушень почалася саме через це. Тим часом мітингувальники переслідують зовсім іншу мету – змістити остогидлий режим аятол, узяти владу у свої руки, вирішувати майбутнє країни, створити нову реальність в Ірані.
Аятоли та допомога Москви
Керівництво нинішньою хвилею протестів опинилося в руках студентів, жінок, молоді. Це ж можна сказати і про склад протестувальників. В Ірані відбулася зміна поколінь. Нинішнє набагато ближче до сучасних здобутків цивілізації, ніж їхні батьки та діди, які організовували Ісламську революцію. Воно більш ерудоване, уже включене у світовий контекст. Ці люди мають більше творчої енергії, вони краще мотивовані. Іранське студентство – потужна сила, яка бере участь у всіх акціях, спрямованих на зміну ладу. В останні роки революційною енергією заряджені й дівчата, навіть старшокласниці. Цими днями вони в перших рядах демонстрантів. І готові йти до кінця. Однак чи можна в таких умовах очікувати, що режим дасть задню, задовольнить, хоча б частково, побажання протестувальників?
Скорше ні: режим усіма силами чіпляється за владу і навряд чи наважиться продемонструвати свою слабкість. А кожна його дія ще більше розпалює протести. Можливий відступ влади на будь-якому напрямі сприймається протестними масами як її поразка та слабкість. Тому з таким тріумфом мітингувальники зустріли звістку про ліквідацію патрулів.
Оптимізму протестувальникам додають поки що не підтверджені чутки в медіа про те, що низка вищих керівників Ірану розпочала перемовини з Венесуелою щодо отримання дозволу на еміграцію, якщо в цьому виникне потреба.
У Сирії, Лівані, Іраку, сунітських країнах Затоки їх навряд чи приймуть. Афганістан і Китай швидше зрезигнують, та й Росія заледве чи надасть притулок. А от Венесуела не відмовить. Дружба на цьому напрямку зміцнювалася і розвивалася з часів президентів Уго Чавеса та Махмуда Ахмадінежада. На початку Ахмадінежад допоміг Каракасу, інвестувавши в економіку країни мільярди доларів. Свої потреби в бензині Каракас неодноразово погашав коштом Тегерана, який у будь-якій кризовій ситуації направляв Венесуелі танкери з нафтою. Та й нинішній, цілком авторитарний режим Ніколаса Мадуро навряд чи відмовить у притулку багаторічним партнерам, які потрапили у скрутну ситуацію. Водночас те, що відбувається сьогодні в Ірані, може статися найближчим часом і у Венесуелі.
Іншого нинішнього партнера, якщо говорити про санкційний пресинг та ізоляцію, що збільшується на глобальному рівні, Росію, Іран попросив допомогти розігнати демонстрації – Москва має великий відповідний досвід. Імовірно, режим усвідомив, що не здатен самотужки протистояти демонстрантам: їхнє число зростає з кожним днем, а в силовиків немає стільки сил і можливостей, ще й їхня кількість зменшується – ЗМІ пишуть про численні випадки дезертирства.
Після повномасштабного вторгнення в Україну російські силовики показали, що здатні на звірячі злочини проти цивільного населення. До того ж щодо тих нечисленних протестувальників, які вийшли на вулиці РФ, місцями було застосовані заходи, рівносильні тортурам.
Це саме те, чого хочуть у Тегерані. Там оцінили багатий «досвід» Росії у приборканні протестного руху та готові скористатися ним. Причому в ІРІ не хотіли б збільшення жертв, бо це розпалює протистояння. Там потребують спецобладнання, яке сподіваються отримати в Росії.
Москва не лише обіцяє допомогти, а й отримує допомогу від Тегерана, котрий, утім, відмовляється це визнавати. Іранська влада довго називала фейком постачання Росії дронів для війни проти України. Місяць тому міністр закордонних справ Хосейн Амір Абдоллахіан визнав, що це не фейк. Процитуємо його слова в інтерв'ю іранській інформаційній агенції ІСНА: «Ми надали Росії невелику кількість безпілотників за кілька місяців [до початку війни. – Ред.] в Україні». Інший авторитетний сайт написав, що іранські радикальні ісламісти бачать у цьому демонстрацію досягнень оборонного комплексу ІРІ, бо ця техніка постачається так званій другій військовій державі світу. Глава українського МЗС Дмитро Кулеба продемонстрував на зустрічі міністрів закордонних справ G7 залишки корпусу іранського безпілотника, який бомбив Київ.
Ядерна загроза
На тлі протестів в Ірані західна спільнота намагається вирішити проблему з ядерною програмою, адже Тегеран значно активізував процеси з виготовлення ядерної зброї. Ця справа перебуває зараз у глибокій безвиході. Ще у вересні лунали голоси з Європи та США, що переговори у Відні мертві і нового СВПД (договору) не буде. Тим більше, що нові факти засвідчили про порушення з боку Ірану.
Ізраїльський прем'єр-міністр Яїр Лапід заявив, що досягнення угоди та надання грошей і різноманітних поступок ісламському режиму викличе нестабільність і напруженість на Близькому Сході. Якщо влада в Ірані досягне своїх ядерних цілей, це призведе до гонки озброєнь у регіоні.
Загроза реальна: ІРІ вже накопичила необхідні запаси збройового урану, збагачує уран до 60%, використовує центрифуги шостого покоління. Усе це заборонено договором від липня 2015 року, з якого Іран практично вийшов.
Однак у грудні 2022 року було заявлено про зміну позиції США в цьому питанні. Її озвучив спецпредставник США щодо Ірану Роберт Маллі: угода про долю іранської ядерної програми більше не пріоритет адміністрації Джо Байдена, адже США визначили інші цілі. «Оскільки Іран не зацікавлений у ядерній угоді, ми фокусуємося на інших речах. Ми повинні перешкодити постачанням до Росії іранських озброєнь і підтримати основоположні сподівання іранського народу. Так ми можемо змінити ситуацію».
Дещо іншу інтерпретацію представив на щорічній конференції Ізраїльського інституту з національної безпеки (INSS), що відбулася в листопаді 2022 року в Тель-Авіві, посол США в Ізраїлі у 2011-2017 роках Дан Шапіро. Він наголосив на наявності принципової згоди в тому, що обидві країни єдині у спільній меті – у недопущенні переходу Ірану в статус ядерної держави. Експосол США в Ізраїлі вважає: в американської адміністрації склалося переконання, що, вибираючи доступні варіанти, Ізраїль віддає перевагу Ірану як пороговій державі, а не поверненню до ядерної угоди, принаймні на тих базових умовах, які Ірану давали можливість за менший проміжок часу перейти до клубу ядерних держав.
Однак обидві держави розуміють, що настав час вирішувати, як реагувати на можливий перехід ІРІ з порогового стану до статусу власника ядерної бомби. Істотним стає лише чинник часу, ключовим питанням стає проблема військового реагування. Це може змінити весь нинішній порядок денний і внести значні корективи в іранські реалії.
