Економічний спад і нульова толерантність
З початку пандемії COVID-19 Пекін запровадив політику жорстких локдаунів, котру назвали “zero-Covid policy”. У 2020 та 2021 роках вона дійсно була ефективною – за весь час, якщо взяти офіційну статистику, у Китаї від вірусу загинуло трохи більше ніж п’ять тисяч людей.
Однак пролонгація цієї політики, зокрема навесні 2022 року, спровокувала масове незадоволення населення через обмеження в пересуванні. Центром протестів став заблокований Шанхай, де люди проводили «каструльні» та «голодні» марші, потерпаючи від дискомфорту через нестачу їжі. Побільшало самогубств.
Іншою зворотною стороною політики нульової толерантності став значний економічний спад, у першу чергу криза сильно вдарила по сфері послуг та виробництву. У Шанхаї, одному з найбільш розвинених міст планети, за час весняного локдауну збанкрутували десятки тисяч підприємств, а сотні тисяч людей просто втратили роботу. За цей час третина від частки всіх збанкрутілих компаній у Китаї припала на Шанхай.
Цьогоріч КНР зазнала значних макроекономічних і мікроекономічних збитків через політику нульової толерантності. І це незважаючи на те, що уряд дійсно докладав зусиль, насамперед фіскальних, щоб реанімувати економічне зростання.
По-перше, за перші десять місяців 2022 року зростання ВВП Китаю склало лише 3% – очевидно, що по закінченню року економіка не сягне показника зростання 5.5%, як це було заплановано на початку року.
Національне виробництво зросло лише на 3.9%, майже залишившись на торішньому показнику, а сфера послуг зазнала сильного падіння. Однак в офіційній статистиці її зростання визначили в 5.9%. Дуже складна ситуація на ринку нерухомості – офіційно визнано падіння інвестицій у секторі на 8%.
По-друге, поки що план Пекіна щодо використання такого інструменту, як збільшення рівня споживання, який, за задумом влади, має стати економічним драйвером, не спрацював на повну потужність. За рік реальні доходи людей виросли лише на 3.2%, а споживання на 1.5%. Зросло безробіття, особливо серед молоді. Люди не хочуть витрачати кошти в нестабільний період, вони, навпаки, посилено заощаджують.
Економічні труднощі є прямим наслідком політики нульової толерантності, яку уряд вирішив послабити після 20 з’їзду КПК. Тоді деякі міста, як-от Шицзячжуан, повністю зупинили жорсткі антиковідні заходи. У результаті в місті кількість хворих різко збільшилася – в 15 разів! Аналогічний тренд спостерігався по всьому Китаю. Уряд вирішив відповісти новими локдаунами, що повторювали весняні, однак цього разу народне невдоволення виплеснулося на вулиці.
Як кажуть у Китаї, «на політику зверху завжди знаходиться протидія знизу».
Хронологія і суть протестів
Щодня в Китаї відбувається до 500 різноманітних мітингів чи страйків: люди висловлюють невдоволення роботодавцем/місцевими чиновниками/урядом у цілому. Інколи трапляються сутички з поліцією. Як правило, мітингувальники незадоволені рівнем зарплати, ставленням до себе або іншими речами, які вони вважають несправедливими.
Перші виступи проти антиковідної політики почалися в Шанхаї, а потім сталася неординарна подія – перед жовтневим 20-м з’їздом КПК у Пекіні чоловік на ім’я Пен Ліфа в робі дорожнього працівника розгорнув банери, де були прописані шість «не хочу» та шість «хочу» – критика Компартії. Він вимагав згорнути політику нульової толерантності, реформ, виборів, зменшення контролю. Чоловіка заарештували.
Через місяць ці гасла вже лунали на мітингу робітників на заводі "Foxconn", де збирають iPhone для корпорації "Apple" у місті Чженчжоу. Працівники обурювалися карантинними обмеженнями, а також затримками заробітної плати. Урешті-решт, корпорація відкупилася від страйкарів, надавши кожному $1400, – і закрила завод. Виробництво Apple втратило під час заворушень 6 млн смартфонів.
Однак останньою краплею перед масовими виступами стала трагедія в місті Урумчі, в Сіньцзяні. Декілька людей не змогли вийти з будинку під час пожежі, коли в місті був черговий жорсткий локдаун. Десять осіб загинули, а дев’ять зазнали поранень. Наступного дня місцеві вийшли на великий протест. Уряд намагався контролювати людей, наприклад, закликаючи не поширювати неофіційну інформацію, однак протести все одно відбулися, ставши каталізатором виступів у великих містах.
У наступні дні в усіх великих містах Китаю (міста першої лінії) молодь почала виходити на вулиці та площі.
Активізувалися студенти в університетах: вони взялися писати на стінах будівель гасла, щось на кшталт дацзибао часів Мао Цзедуна. В інтернеті, передусім у твіттері, з’явилися «активісти», котрі намагаються часом направляти протестувальників.
Протестувальники вимагали скасувати антиковідну політику та повторювали шість «хочу» і шість «не хочу». У Шанхаї влаштували імпровізований меморіал загиблих, вивісивши на площі табличку «Урумчі». Відбулася штовханина з поліцією, потім затримання, вулиці ж поступово наповнилися силовиками, яких стало більше, ніж протестувальників. Наступного дня комунальники прибрали табличку – це стало мемом.
Варто зазначити, що основна маса мітингує не проти держави, уряду чи КПК, а саме проти владної політики нульової толерантності і локдаунів, вимагаючи більше «свободи». Це поняття «свободи» є інакшим для громадян Китаю, не ідеологічним; воно передусім у свободі пересування людей, а також у збільшенні економічних можливостей. Утім серед демонстрантів можна знайти чимало тих, хто дійсно виступає проти влади Компартії.
Станом на понеділок/вівторок протести поступово зійшли на манівці; поліція почала розшукувати активних учасників. Тих, хто приходив на мітинги, просять видалити Telegram і VPN. Багатьох студентів уряд спеціальними рейсовими автобусами почав розвозити по вокзалах, звідки вони поїдуть додому.
Протести також не обійшлися без курйозів. Наприклад, у місті Далі, провінція Юньнань, відбувся «марш гітаристів» – люди просто йшли співаючи, демонструючи так свою непокору. Журналістів ВВС затримали й забрали до поліцейського відділку, сказавши, «це заради вашої безпеки». Блогери, які підтримують владу, написали, що атрибутом мітингувальників є білий аркуш, тому що потім у західних медіа на цьому аркуші щось допишуть у Photoshop і покажуть публіці.
Кінець протестів і основні результати
Скоріш за все, найближчим часом виступи остаточно ущухнуть, силовики вже перехопили ініціативу. Протести стали не серйозним викликом для влади, однак тривожним дзвіночком – оскільки актуальний штам коронавірусу не такий страшний, час завершувати політику нульової толерантності; інакше народне невдоволення може повторитись у більших масштабах.
Це і є першим результатом мітингів – скоро Китай очікуватимуть послаблення антиковідкої політики та реалізація комплексу заходів для реанімації економічного зростання – це забезпечення основної вимоги протестувальників, особливо молоді, яка хоче бути фінансово дуже успішною.
Другим висновком для влади стане необхідність посилити контроль за медіа, месенджерами та іншими засобами передачі інформації. Ці мітинги, звісно, не загрожували існуванню Компартії, але могли завдати їй серйозної іміджевої шкоди, а також зменшити легітимність правління КПК. Влада докладе зусиль, щоб у майбутньому ще менше інформації просочувалося через інтернет.
Третім результатом стане поступове відкриття кордонів Китаю.
Так чи інакше, протести продемонстрували очільникам КНР – потрібно змінювати політику нульової терпимості і повертатися до економічних реформ. Якщо цього не робити, то подібні протести на тлі економічних проблем можуть повторитися і стати більш руйнівними.
