Головне ж «придбання» Ґоміньдану — перемога у столиці, місті Тайбей, де мешкає майже десята частина населення острова. З підтримкою близько 42% мером було обрано 43-річного Цзяна Ваньаня, який став наймолодшим головою столиці в історії. Цзян Ваньань – представник відомої політичної династії, коріння якої тісно пов’язане з націоналістичною партією. Його батько, Цзян Сяоянь, з 2008-го по 2014 рік обіймав посаду заступника голови Ґоміньдану, він вважається позашлюбним сином Цзян Цзінго, який керував островом з 1978-го по 1988 рік. Цзян Цзінго – син полководця і лідера китайських націоналістів Чан Кайші.
Цього разу націоналісти побороли свій головний електоральний недолік – тенденцію старіння партійних кадрів. Ще рік тому лише 4% активних партійців були молодші за 40 років. Можливо, саме курс на омолодження кадрів, а також залучення молодого електорату відіграли на цих виборах ключову роль.
Одразу після оголошення результатів глава тайванської адміністрації Цай Інвень заявила про своє звільнення з посади голови ДПП. Багато в чому це символічне рішення, оскільки під час наступних загальних виборів на Тайвані через два роки вона вже не може висувати свою кандидатуру. Місцева конституція передбачає обмеження у два почергові терміни перебування на посаді голови адміністрації острова, тому Цай Інвень, яка обіймає свій пост з 2016 року, у жодному разі не змогла б узяти участь у майбутніх виборах.
Тож у найближчі місяці ми спостерігатимемо боротьбу за лідерство серед тайванських демократів. Підсумовуючи вибори, Цай Інвень заявила, що спроба перемогти на виборах за допомогою «абстрактних політичних» ідей провалилася. Таким чином, напередодні перегонів 2024 року партія визначиться зі своєю платформою та новим лідером. «У нас немає часу, аби сумувати», – звернулася Цай до своїх прихильників.
Демократи не вважають, що нинішня поразка на регіональних виборах автоматично означатиме й поразку на виборах 2024 року. Так, на попередніх регіональних виборах у 2018 році також лідирував Ґоміньдан. Утім на загальних виборах 2020 року перемогу здобула Демократична прогресивна партія. Така підтримка жителів острова була обумовлена результатами протестів у Гонконгу — тайванці побоювалися надмірного зближення з материковим Китаєм і підтримали ДПП, яка виступає за самовизначення Тайваню.
Нині ситуація зворотна. Після загострення відносин між Пекіном і Тайбеєм через візит спікера Палати представників США Ненсі Пелосі в серпні 2022 року збройні сили КНР провели масштабні навчання у Тайванській протоці. Хоча маневри відбувалися лише тиждень, активність Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) у сірій зоні триває й зараз. Візит Пелосі Пекін сприйняв як провокацію і спробу надати взаємодії між США та Тайванем статусу «міждержавних відносин». Жителі Тайваню, більшість яких виступає за збереження статусу-кво, тепер побоюються можливості Китаю застосувати силу у відповідь на дії адміністрації Цай Інвень, які дратують Пекін.
Хоча формально регіональні вибори не мали стосунку до міжнародних відносин, але саме після візиту Пелосі рейтинг підтримки демократів почав падати, і лише за місяць, що передував місцевим виборам, партія втратила майже 6%. Натомість залишається в рейтингу першою з 30% підтримки, тоді як Ґоміньдан має лише 14,5% підтримки, але покращив результат на 0,5%. Тайванські соціологи вважають, що на рейтинг правлячої партії вплинуло також поширення вірусу омікрону і спричинені ним смерті, економічні загрози і розмивання мобілізаційного ефекту від війни в Україні. Саме серед прихильників демократів значний відсоток тих, хто підтримує Україну у протистоянні з авторитарним режимом Російської Федерації. Демократи постійно намагалися проводити паралелі між агресією Росії і тими діями, на які здатен Китай щодо Тайваню.
Натомість очевидно й те, що сил оборони самого острова буде недостатньо, щоб відбити атаку з материка. Тому останні місяці жваво йде дискусія про те, хто і як допомагатиме Тайваню (США вже пообіцяли надіслати свої війська у разі вторгнення) і які існують інші фактори для стримування військової ескалації поміж берегами Тайванської протоки.
Якщо проаналізувати активність китайської армії за останні місяці навколо Тайваню, то в око впадає те, що активність військових з материка концентрується саме в південній зоні від острова. Це дало можливість деяким аналітикам припустити, що в разі проведення десантної операції на острів китайські війська будуть концентруватися саме на південно-східних районах з населенням менш лояльним до ідей об’єднання з Китаєм, де домінують прихильники демократів. Узявши під контроль цю частину острова, сили Визвольної армії Китаю розраховують на те, що не зустрінуть сильного опору на півночі.
Водночас це лише припущення. Наразі перемога націоналістів на виборах 2024 року збільшує можливості для сценарію повернення до мирних перемовин Тайбея та Пекіна. Річ у тому, що до перемоги демократів у 2016 році представники Ґоміньдану не цуралися перемовин з комуністами. 2005 року навіть відбулася історична зустріч генсека Китайської комуністичної партії Ху Цзіньтао з головою Ґоміньдану Лянь Чжанєм у Пекіні, що була першою такою зустріччю за понад пів століття.
У наступні роки, вірогідно, Пекін проводитиме обережну політику. Материку вигідно, аби Ґоміньдан і надалі зміцнював свої позиції на острові, залишаючись силою, яка в майбутньому може знову вступити в перемовини щодо об’єднання.
Натомість самому Ґоміньдану в найближчі роки потрібно визначитися щодо власної стратегії стосовно Китаю. Коли йдеться про старе гасло китайських націоналістів, згідно з яким Тайвань і Китай належать до «одного Китаю» (так записано у т. зв. «консенсусі 1992 року» з Пекіном, який натомість на обох берегах Тайванської протоки трактують по-різному), то воно тепер не дуже популярне серед молодих тайванців, які відчувають небезпеку з боку материка. Вони відкидають консервативну політику щодо відносин з Пекіном, якої дотримувалися постарілі ветерани націоналістичної партії, натомість висувають свої ідеї щодо перегляду положень «консенсусу 1992 року». А це для націоналістів було б уже очевидною ідеологічною поступкою демократам (які і виступають за перегляд домовленостей з Пекіном, намагаючись ухвалити власний «тайванський консенсус», що, можливо, стане основою курсу на протидію політиці Пекіна і першим кроком до національного самовизначення). Усе це, звісно, викличе роздратування або й агресію з боку материка.
Один з головних представників націоналістів якось зазначив, що головною проблемою Тайваню є не «ідеологічна боротьба, а якість державного управління», натякаючи, що до наступних виборів Ґоміньдан не воліє порушувати питання майбутніх відносин з Пекіном.
Пекін, вочевидь, уважно спостерігатиме за цими ваганнями всередині тайванського політикуму. Тайбей знає, що коли йтиметься про пошук компромісів, то китайські комуністи будуть налаштовані на спокійний і тривалий діалог (хай би він зайняв роки і навіть десятиліття). Коли ж тайванці спробують зробити самостійні кроки у бік від Китаю, до власної незалежності, у такому разі дії будуть швидкими та рішучими, кажуть у Пекіні. «Адже на війні головне – це швидкість», – говорить одна зі стратагем Сунь-цзи.