Дехто може розповідати, що Макей був важливою фігурою в тій системі, яку побудував Лукашенко, хтось може навіть згадати, що покійного главу МЗС РБ колись бачили наступником президента Білорусі. Усе це насправді не має жодного значення. Макей, як і будь-який білоруський чиновник, був ніким – він просто виконував забаганки Лукашенка, який завжди до певної міри залежав від Москви. Зараз ця залежність стала майже стовідсотковою.
Макей був тим, хто забезпечував комунікацію Лукашенка. І неважливо, з ким – з Європою, Росією чи опозицією. Просто довгий час вважали, що ніхто з головою МЗС РБ не припинятиме діалогу. Так було до протестів 2020 року, коли проти Макея Захід запровадив санкції. Утім він усе одно був ретранслятором позиції Лукашенка.
Останній намагався зробити так, щоб система працювала на нього, а не на Москву. Так Лукашенко забезпечував собі можливість маневру. Що він для цього зробив? Нашпигував своїми людьми силові органи Білорусі та поставив на ключові державні посади зрозумілих собі людей з числа колишніх або чинних силовиків, одним з яких був полковник запасу Макей. Саме це допомогло режиму встояти під час протестних подій 2020 року.
Макей до певного часу міг комунікувати з білоруською опозицією, яка, варто сказати, пронизана агентами КДБ. Він був спроможний вести перемовини з Європою, щоби та пом’якшила санкції проти режиму, що завжди дозволяло Лукашенку шантажувати Москву. Останнім часом саме Макей був тим, хто вів перемовини із Заходом щодо послаблення штрафних заходів щодо білоруського калійного виробництва в обмін на звільнення деяких опозиціонерів із в'язниць РБ.
Саме Макей нещодавно на майданчику Генасамблеї ООН провів десять зустрічей з іноземними чиновниками, пропонуючи, зокрема Сполученим Штатам, умови цього «бартеру». Через нього ж Лукашенко направляв сигнали Заходу про готовність комунікувати. Насправді ж йшлося про черговий обман: самопроголошений глава Білорусі хотів пом’якшити тиск з боку Європи та Сполучених Штатів, аби підвищити свою ціну на переговорах з Москвою.
Кремлю, який нещодавно виділив Лукашенку 105 млрд рублів на так звані програми імпортозаміщення (насправді на війну), вірогідно, набридла ця гра. Не потрібно навіть згадувати, що саме Макей оприлюднив засекречену інформацію про запровадження режиму контртерористичної операції в Білорусі (так званого аналогу «спецоперації»).
Покійний глава МЗС РБ, як і більшість білоруських чиновників, яких поставив у владу Лукашенко, відстоювали інтереси не Білорусі, а режиму, що дав їм можливість збагатитися. І цим багатством вони не хотіли ділитися з Москвою, яка в останні два роки поступово все відбирала в них.
Після невдалої спроби повалення режиму Лукашенка російські чиновники в Білорусі, яких і так було чимало, здобули нові ключові позиції. Зараз такі люди, як держсекретар Радбезу РБ Олександр Вольфович (абсолютно зрозумілий Москві), керують ключовими процесами в державі.
Насправді важлива не смерть Макея, а перехід білоруської влади до рук Кремля. Колишній глава МЗС РБ був просто виконувачем забаганок Лукашенка. У останнього тепер майже не залишилося простору для маневру. І це багато про що говорить. Зокрема про те, що час позбутися ілюзій, буцім з Білоруссю можна про щось домовитися.