Про Зеленського
«У нас було шість президентів. Я дивився на тих, хто прийшов після мене, і бачив, що поведінка, слово, постава, обличчя – все це було напіврадянське. Вони були чогось вожді. Зеленський від них відрізняється. У нього цього немає. Тому тільки нині шостий президент починає ламати ту систему, яка була до нього. Він почав, та ще не зламав».
Про Росію та Путіна
«Моя найбільша помилка – те, що я вірив Росії. Я не мав права це робити… Я думав, що вона також змінюється. І зміниться врешті-решт. Що Росія застосовуватиме до інших держав, своїх сусідів не силовий компонент, а дипломатичний – домовлятиметься з ними. Вона ж залишилася такою, якою була. А я знав багато того, з чого повинен був робити висновки. Не зробив. І вже пізніше, коли я став президентом, коли для мене постало питання будувати незалежну Україну, я зрозумів, хто мені найбільше заважає. Це була Росія».
«Це повна ілюзія, що після Путіна в Росії провадитиметься інша політика щодо України. Ще за часів Єльцина там підписали закон про основи зовнішньої політики РФ. І в цьому документі написано: Україна була, є і буде в системі стратегічних інтересів Росії. У Москви немає іншої політики. Якщо взяти всю історію Росії, то побачите, що вона побудована на великодержавності. Вона не розуміє перемовин. Росія розуміє тільки силу».
Про українську незалежність
«Що б там не було, однак я прийняв у Біловезькій пущі на руки молоду Україну. Якби я не підписав цього історичного документа про розвал Радянського Союзу й утворення незалежної держави, я не знаю, коли б це сталося. Вірю, що це сталося б, а от коли – складно сказати. Не була наша держава незалежною в 1918 році, не була й пізніше. Це були тільки проби. А нам вдалося це зробити. І під усіма документами про незалежну Україну стоїть мій підпис. Це моя гордість».
«Можете запитати в Євгена Марчука, який тоді був державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР, про те, що відбувалося під час і після ГКЧП. Коли ми сиділи у Верховній Раді й ухвалювали питання про незалежність, він до мене приходив і повідомляв: літають літаки, до Києва підходять радянські війська. Могло статися так, що наші бажання могли бути поховані. Повірте, тоді народні батальйони не стали б на захист України».
«Поки існував Радянський Союз, Україна не могла стати незалежною. Це ілюзія. Так, ми проголосили незалежність, однак нас з 24 серпня по 1 грудня 1991 року визнали всього дві держави – Канада та Польща. 17 березня 1991-го було проведено всесоюзний референдум про збереження СРСР, тож потрібно було якимсь чином скасувати його результати. Поки існував Радянський Союз, існувала й система тиску на республіки. І найголовніше: в Конституції СРСР не існувало механізму виходу із цього об’єднання. Таким чином за цих обставин серйозної мови про незалежність України не можна було вести. І я це зрозумів зі самого початку. Я не міг змінити ситуацію, однак знав: якщо не буде Радянського Союзу, то й не буде проблеми виходу із СРСР».
Про протидію Москві відновити Радянський Союз
Як президент США Джордж Буш просив не руйнувати СРСР: «Він казав, що Горбачов докладає величезних зусиль для реформування СРСР, що він робить усе для того, щоб Радянський Союз став демократичним. Його також турбувало, що СРСР належав чималий запас ядерної зброї і що утворення незалежних держав призведе до розтягування ядерного потенціалу. Що ядерна зброя стане неконтрольованою».
«Я не підписав статут СНД, бо за дуже короткий проміжок часу відтоді, коли тільки було створено СНД, я відчув, що є бажання негайно перетворити СНД у новий Радянський Союз. Тому що цей договір, статут і все інше сформульовано так, на жаль, що дуже швидко можна все замінити і залишиться тільки одна назва. І я мав рацію, адже пройшло зовсім небагато часу, як Росія та Білорусь уклали договір про створення союзної держави…»
«Україна дивилася на СНД як на розлучний процес. Ми хотіли, щоб за рахунок СНД зміцнились усі колишні радянські республіки. А Росія від початку прагнула використати СНД для відтворення – якщо не повністю, то частково – зв’язків колишнього Радянського Союзу… на зустрічі СНД у Москві Єльцин порушив питання про створення спільних збройних сил. Він також говорив про формування міжнародної структури по типу Євросоюзу».
Про роль КДБ і комуністів
«Я ніколи про це не кажу, та на мене було скоєно замах. Це було під час підготовки до другого туру президентських виборів 1994 року. Тоді в Харкові на мене напав убивця з ножем. Урятував мені життя охоронець. Потім, уже після завершення моєї каденції, Кучма дізнався про те, що Росія веде проти мене серйозну роботу, що мені надходять погрози, він дав розпорядження СБУ і виділив мені додаткову охорону. Росіяни планували зняти мене з поїзда (я ж їздив поїздом по областях) і доставити до Москви, щоб я зняв свій підпис із Біловезьких угод, денонсував їх».
«Коли вже Леонід Кучма став президентом України, ми зійшлися якось разом і обідаємо. Я його запитую: «Леоніде Даниловичу, кого ви найбільше боїтеся як президент?» Він сказав: «КДБ». Це було ще до записів майора Мельниченка. Як точно він сказав. Вони скрізь. Візьміть наші регіони, скажімо, схід, південь і захід, і ви побачите, яка там база для формування саме такого складу людей».
«КДБ управляв ситуацією з путчем, і не тільки цією. Так було завжди. До прикладу, керівнику КДБ СРСР Володимиру Семичастному було доручено відсторонити від влади Хрущова. Я кажу це до того, що таких речей без відома КДБ ніколи не робилося… КДБ не міг орієнтуватися лише на Горбачова чи виключно на Єльцина. Він орієнтувався на всю цю команду комуністів – від Москви і до самих окраїн. Комітет мав дуже розгалужену мережу впливу і можливості, які перевершували всіх. Це була воєнна організація ЦК КПРС».
«Я жалкую, що після того, як до влади прийшли інші президенти, вони стали загравати з комуністами, що Компартія відновилася. А саме Кравчук підписав перший указ про заборону Компартії. А її не просто відновили, комуністи отримали «золоту акцію»: вони керували кешем. Їм гроші носили у валізах, щоб вони проголосували за потрібні не людям, а еліті закони».
Про ядерну зброю та Будапештський меморандум
«Я та моя команда меморандум не готували. Ми готували для Верховної Ради внутрішній документ про ядерний і без’ядерний статус України. Для цього запросили до парламенту командувача 43 ракетної армії. Там лише було сформовано питання про без’ядерний статус України і про форми досягнення цього без’ядерного статусу. А вже самі пропозиції до Будапештського меморандуму готували президент Кучма і його команда. Тільки вони, ми навіть не приступали до цієї роботи».
«Не підписати в нас можливості не було, тому що термін статутного використання ядерних боєголовок минав у 1997 році. Тобто 1400 боєголовок могли б стати неймовірно важким і небезпечним тягарем для України – і ми стали б заручниками ядерної зброї».
«Ми не могли нічого зробити, окрім як передати озброєння до Росії. Інша річ – компенсації. Америка нам компенсувала десь $950 млн за те, що ми позбулися зброї. А в нас кожна ядерна шахта коштувала мільярд. Пізніше на Заході порахували, що вся наша інфраструктура коштувала десь $200 млрд. Усі ракети, які стояли в Україні, були націлені безпосередньо на Сполучені Штати. Для них найважливіше було позбутися ядерного страху, вивезти боєголовки в Росію. І після цього вони зразу заспокоїлися. А все інше вже було наслідком такого рішення».
Про Чорноморський флот
«Ви ж у мене питали про вплив КДБ і про агентів Комітету у владних структурах України. Міністерство оборони України до призначення міністром Костянтина Морозова та після його відставки не було на 100% патріотичним. Багато чого я дізнався після завершення моєї каденції. Мене не інформували про те, що військові Чорноморського флоту хочуть присягнути на вірність Україні. Я не знав цього. Міноборони мені нічого не казало. Не інформували і Кучму. Тож причина не в нашій бездіяльності, а в тому, що довгий час системи української влади від кореня до крони не існувало».
«Мені про приїзд адмірала Чорноморського флоту Касатонова (який хотів передати весь флот Україні) ніхто не доповідав… Разом з тим це ж за мого доручення було зібране військове керівництво Збройних сил у Верховній Раді. Вони ж там зачитали присягу на вірність Україні. Моя позиція завжди була чітка: військо має бути українським. І ми утворили ЗСУ, ухваливши для цього сім законопроєктів».
Про Крим
«Росіяни побачили, що я веду в Криму роботу, щоб їхні зусилля знівелювати до мінімуму на початку 1990-х. Тому вони поставили завдання. Це був один із шляхів відсторонення мене від влади».
«Я точно знаю: якщо Путін віддасть завтра Крим, то його вже в України складно буде забрати. Тому він і поставив завдання: утримувати Крим у складі Росії».
14 березня 2014 року – за два дні до референдуму в Криму – ви казали, що «Крим ми не відпустимо, однак Путін зробить усе можливе для того, щоб півострів став «гарячою точкою». І той зазнає всіх найтяжчих поневірянь». Ви з 2004 року підтримували Януковича, який привів у владу агентуру РФ. Янукович наводнив Крим російськими силовиками. Ще можна згадати вашу участь у СДПУ(о) Медведчука, а потім у його блоці «Не так», який розпалював проросійські й антиєвропейські настрої. Як ви вважаєте, чи є у втраті Криму й ваша провина? – «Безумовно».
До поколінь незалежності
До нових поколінь українців: «Не треба боятися. Головне – будьте самі собою, такими, як ви є. Ми хочемо, щоб ви були трошки схожі на нас, але ви не звертайте на це уваги. Це така тенденція. Ми думаємо, що ми були кращі. Ми помиляємося. Молоде покоління завжди думає по-новому, бачить все по-іншому. Нетерпимість до брехні у вас надзвичайно висока, оцінки дуже круті часто і гострі. І не уникайте цього, хоча вам кажуть, що не треба цього, а ви робіть те, що вважаєте потрібним. Лише досягайте своєї мети через дискусії, через диспути, переконання. Йдіть до кращого від гіршого. І все буде нормально».
