Сіра зона
У Цхінвалі вже не вперше намагаються реалізувати ідею приєднання до Росії. Ще 1991 року, коли розпочалося протистояння з першим демократично обраним керівництвом Грузії, Рада народних депутатів Південної Осетії закликала Верховну Раду РРФСР розглянути таку можливість. Через рік уже Верховна рада самопроголошеної республіки ініціювала проведення референдуму, за підсумками якого оголосила, що 99% населення підтримало перспективу об'єднання з Російською Федерацією.
Хоча Москва відкрито спонсорувала сепаратистські рухи на пострадянському просторі, у 1990-х у Кремлі вирішили обмежитися військовою підтримкою та примусом Грузії до формату замороженого конфлікту. Головним перемовником з боку РФ тоді виступав нинішній міністр оборони Сергій Шойгу. Пізніше у своїх інтерв'ю він називав цхінвальський досвід створенням за дуже короткий період алгоритму миротворчості та зупинки війни. Насправді алгоритм закріплював присутність російських збройних сил як «миротворців», що згодом реалізовувалося в Абхазії та Придністров'ї.
Південну Осетію в принципі можна вважати таким собі експериментальним полігоном з реалізації проєктів невизнаних територій, за допомогою яких Кремль продовжує зберігати контроль над колишніми радянськими республіками. Силові структури в Цхінвалі від початку курували кадрові російські офіцери. А коли перший де-факто глава сепаратистського анклаву Людвіг Чибіров почав шукати діалогу з Тбілісі, його замінили на більш лояльного Москві колишнього комсомольського працівника Едуарда Кокойти. Саме за останнього знову активізувалася тема інтеграції Північної та Південної Осетії, що попросту означало приєднання до Росії.
Російсько-грузинська війна в серпні 2008 року, з якої розпочалася окупаційна політика РФ, теж була своєрідною перевіркою алгоритмів, застосованих за кілька років в Україні. Офіційне визнання Росією «незалежності» Південної Осетії насправді стало наступним етапом ще тіснішої прив'язки регіону до Росії. Місце Змішаних сил з підтримки миру (ЗСПМ) зайняла 4-та російська військова база чисельністю 4000 солдатів та офіцерів. Економіка невизнаної республіки майже на 90% тримається на надходженнях з федерального бюджету Росії. За даними російської дипломатичної місії у Цхінвалі, понад 90% жителів республіки (а це понад 50 тис. людей) мають російські паспорти. До речі, послом РФ у Південній Осетії став колишній командувач ЗСПМ генерал-майор Марат Кулахметов.
Кремль контролював внутрішню політику Південної Осетії та диригував місцевими виборами. Коли під час президентських перегонів 2011 року перемогла кандидатка від опозиції Алла Джиоєва, місцевий Верховний суд визнав рішення ЦВК нелегітимним, посилаючись на те, що прихильники Джиоєвої перешкоджали вільному волевиявленню громадян. У крісло глави республіки швидко посадили вихідця з КДБ СРСР Леоніда Тибілова, на зміну якому вже прийшов колишній офіцер псковської дивізії ВДВ Анатолій Бібілов. Останньому низка російських ЗМІ приписувала участь у кавказьких кримінальних угрупованнях на території України в 1996–1998 рр.
Відповідальним за Південну Осетію в адміністрації президента РФ було призначено Владислава Суркова, який раніше курував «ДНР» і «ЛНР». Саме за Суркова запрацювала схема зі створення фінансової та торгової структури для сепаратистських регіонів на сході України. У 2017 році з'явилася компанія "Внешторгсервис" колишнього віцегубернатора Іркутської області Володимира Пашкова. Зареєстрована в Цхінвалі компанія отримала в управління більшість підприємств, що розміщуються на непідконтрольних Києву територіях.
Після визнання в Південній Осетії незалежності «ДНР» росіяни запропонували створити комерційний банк для розрахунків з Росією, як через офшор, який не підпадає під санкції. Так, у Донецьку та Луганську відкрилися філії Міжнародного розрахункового банку Республіки Південна Осетія. Тобто коррахунок південноосетинського банку – це звичайний розрахунковий рахунок у російському банку. Навесні 2022 року Міжнародний розрахунковий банк знову сплив у новинах. Російські окупанти тепер намагаються залучити його для запровадження рублевої зони на території тимчасово окупованої Херсонщини.
Референдум під питанням
На тлі останніх подій навколо тимчасово окупованих територій України з визнанням «Л/ДНР» і спроб інтегрувати Херсонську область цхінвальський референдум досить логічно вписувався у передбачуваний сценарій Кремля, кульмінацією якого могла стати спроба продати росіянам міф про «збирання земель» Москвою.
З іншого боку, який сенс у повторному референдумі, коли возз'єднання вже є практично вирішеним питанням, а в Цхінвалі та Москві при цьому можуть послатися на результати референдуму 1992 року? Саме на нього й посилався так званий новообраний президент Алан Гаглоєв, котрий засумнівався у своєчасності проведення нового референдуму. А в Москві ініціатива Бібілова викликала подив – перший заступник голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтин Затулін запитав: навіщо цей процес Росії?
Така реакція не свідчить про те, що в Москві втратили інтерес до можливості приєднання Південної Осетії. Суть скоріше в особі глави невизнаної республіки, який іде.
За час свого «президентства» з 2017 року Анатолій Бібілов примудрився налаштувати проти себе більшість населення. Авторитарні методи правління фактично позбавили його підтримки електорату. Останнім таким прикладом стала справа 28-річного Інала Джабієва, затриманого за підозрою в замаху на де-факто главу МВС Південної Осетії Ігоря Нанієва. Джабієв загинув два роки тому від рук силовиків у відділку кримінальної міліції. Його смерть спричинила акції протесту в Цхінвалі. Бібілову тоді довелося особисто врегулювати конфлікт і відправити у відставку низку місцевих силовиків.
Минулого року Федеральна митна служба Росії звинуватила керівництво самопроголошеної республіки у кришуванні схем контрабанди тютюнових виробів. Причому цю інформацію з Москви для розголошення передали представникам місцевої опозиції.
Утім найбільше невдоволення громадян викликала підтримка Бібіловим рішення командування 4-ї військової бази відправити на війну в Україну місцевих військовослужбовців. У результаті близько 300 людей незабаром залишили зону бойових дій, пославшись на погане ставлення з боку командування ЗС РФ. Сама ідея мобілізації осетинів для війни в Україні не сприймається людьми. За офіційними даними, вже 50 уродженців Північної та Південної Осетії загинули під час російсько-української війни.
Тому спроба оголосити референдум про приєднання до Росії, на думку Бібілова, могла стати головним передвиборним козирем на фоні падіння популярності. Проте в Москві чудово усвідомлювали токсичність де-факто керівника республіки, що могло лише негативно позначитися на самій ідеї волевиявлення з цього питання. При цьому новообраний президент Алан Гаглоєв все ж таки підтвердив рішення не скасовувати призначене на 17 червня волевиявлення. І це говорить про те, що ця ініціатива націлена на аудиторію далеко за межами Цхінвалі.
Грузія і «другий фронт»
Останні дев'ять років владна команда Грузії в питанні сепаратистських регіонів обирала єдину чітку лінію поведінки – не дратувати Москву. При цьому з боку Цхінвальського регіону, як офіційно в Тбілісі називають Південну Осетію, тривають постійні спроби поступальної анексії. Із 2013 року російські прикордонники спільно з місцевими силами безпеки активно встановлюють загородження, що проходять територією грузинських сіл у зоні конфлікту. І це відбувається на очах Місії спостерігачів Євросоюзу в Грузії. Офіційне Тбілісі традиційно обмежується висловленням занепокоєння та неприпустимості «бордеризації» регіону.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну така позиція щодо Кремля зберігається. Уряд Грузії продовжує поводити себе обережно навіть на тлі повної солідарності та безумовної підтримки України з боку грузинського народу.
Дійсно, у Тбілісі дуже добре пам'ятають наслідки серпневої війни 2008 року, коли російська армія упродовж тижня зайняла ключову автомагістраль, що сполучає західну та східну частини країни, а російські танки були майже за два кілометри від грузинської столиці. Відстань від Цхінвалі до Тбілісі становить близько 120 км. Контроль над Рокським тунелем, який зв'язує Цхінвальський регіон з Північною Осетією, дозволяє російській армії в будь-який час перекинути в бік Грузії додаткові сили. Плюс присутність 7-ї російської військової бази (близько 4 000 військовослужбовців) на території окупованої Абхазії ще більше посилює страхи повторення подій 2008 року.
Тому ситуація з так званим референдумом показує, як у Кремлі далі планують використовувати сепаратистські регіони. Йдеться не лише про перманентну військову загрозу, а й про наслідки для двосторонніх відносин України та Грузії. Саме небажання офіційного Тбілісі запроваджувати власні санкції щодо Росії породило проблеми у відносинах з керівництвом України. Ні для кого не секрет, що комунікація з Києвом для грузинської влади вже давно перейшла в далеку від дружньої категорію. В Офісі Президента України звинувачують владу Грузії у слабкості та небажанні діяти більш агресивно щодо Росії, а у відповідь із Тбілісі чутно звинувачення на адресу українських колег про спробу втягнути Грузію у війну.
У Москві чудово бачать ці тенденції та можуть продовжувати грати на суперечностях між давніми партнерами. І це вже насправді відбувається. Наприклад, сьогодні між Україною та Грузією немає синхронізації процесів, спрямованих на вступ до ЄС та НАТО. Обидві країни рухаються в цьому напрямку окремими треками.
Партію влади, «Грузинську мрію», раніше неодноразово критикували за те, що вона діє на користь Росії. Засновник «Мрії» олігарх Бідзіна Іванішвілі прийшов у велику політику на батьківщині після того, як заробив свої статки на території РФ. Попри те, що Іванішвілі вже давно не займає посад у системі виконавчої чи законодавчої влади, він досі впливає на ухвалення рішень у країні. Нещодавно був опублікований запис телефонної розмови між ним і російським олігархом Володимиром Євтушенковим, де йдеться про спробу налагодити канал зв'язку з російськими бізнес-структурами, які потрапили під санкції. Цей факт не став приводом для масового невдоволення. Однак не варто забувати, як два роки тому Тбілісі захлиснули масові акції протесту після появи в парламенті Грузії на місці спікера депутата Держдуми РФ Сергія Гаврилова.
Останні опитування громадської думки, проведені NDI у Грузії, вже показали низький рівень довіри громадян до керівництва країни. Тому ймовірне входження сепаратистського анклаву до складу РФ здатне підігріти антиурядову риторику. «Грузинську мрію» можуть звинуватити в повній бездіяльності та втраті територій, що може призвести до дострокових парламентських виборів і зміни влади. З огляду на настрої в суспільстві, жодна з політичних сил не зможе отримати переваги. Така ситуація створить передумови для затяжної політичної кризи і матиме негативні наслідки для системи державного управління. Останнє ще більше розв'яже керівництву РФ руки для реалізації агресивних планів. Поки що владна партія стримує невдоволення громадян, лякаючи російською загрозою та наявністю адміністративного ресурсу.
Тому хоч як парадоксально, але саме від Збройних сил України та їхніх успіхів на полі бою сьогодні залежить те, наскільки Росія буде обмежена в ресурсах і можливостях проводити агресивну політику проти сусідів.
