Французькі соціалісти продали душу Меланшону
“Оберіть мене прем’єр-міністром”, – закликав радикально лівий Меланшон своїх виборців наступного дня після президентських перегонів. Кандидат не вийшов у другий тур, але посів почесне третє місце з 22% голосів і зовсім невеликим відривом від Ле Пен. Заклик політика символічний, адже прем’єра у Франції призначає президент. Однак якщо після парламентських виборів країна прокинеться з лівою більшістю, Макрон муситиме зважати на розподіл сил, вибираючи голову уряду, попри особисту антипатію до Меланшона.
Меланшон виступає з позиції сили, однак трохи недобирає. Одна річ — харизма політика на президентських перегонах, зовсім інша — закріплена на місцях по всій країні присутність представників його партії “Нескорені”. Для комфортного існування в Національній асамблеї лівим радикалам потрібна коаліція. Саме тому останні три тижні в політичному житті Франції пройшли під знаменом створення нового союзу.
Якщо доєднання до лав Меланшона французьких комуністів нікого не здивувало, то от згода зелених стала справжнім переворотом. Для повної картини Меланшону не вистачало лише соціалістів. На те, щоб умовити (колишніх) велетнів французької політики, пішов не один день. Традиційна ліва сила відчула себе загнаною у кут: зберегти своє право на життя завдяки союзу з радикальним Меланшоном чи змиритися з крахом і зникнути з політичної арени? Партія зі скрипом обрала перше.
Чим же така погана співпраця з “Нескореними”? До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Жан-Люк Меланшон відрізнявся своїми відверто проросійськими поглядами і не пропускав нагоди наполягти на необхідності “діалогу з Росією”. Під тиском суспільної думки його позиція змінилася після 24 лютого, однак на цьому контроверсійні заяви не скінчилися. Політик вважає, що Франція має вийти з НАТО, цієї “нікчемної організації”, а також з низки європейських угод.
Неможливий реванш Ле Пен
Лідерка "Національного зібрання", яка вдруге вийшла у другий тур президентських виборів, але так і не змогла сісти в президентське крісло, прагне реваншу. Щоправда, у випадку Марін Ле Пен про об’єднання з іншими партіями не йдеться. Єдиним потенційним союзником міг би стати крайній правий політик Ерік Земмур, але Ле Пен не може пробачити, як той безцеремонно переманив у свою команду низку депутатів "Національного фронту" під час президентських перегонів. У французьких медіа ширилися чутки, що сам Земмур просився до лав Ле Пен на парламентські, але та зачинила перед його носом двері. Фігурально чи реально, журналісти не уточнюють.
Наразі сила Марін Ле Пен має лише 7 місць у парламенті з 577. Цього недостатньо навіть для того, щоб створити парламентську групу (потрібно 15), однак лідерка крайньоправих націлена посилити свої позиції. Активна кампанія у французьких регіонах, нові обличчя в лавах партії, поміркованіша риторика — соцопитування пророкують "Національному зібранню" 30-40 крісел.
Тим часом французькі “Республіканці” зализують рани, але теж вступають у бій. Після нищівного результату Валері Пекрес на президентських виборах (4,78%) кілька депутатів залишили партію і перейшли до політичної сили Макрона. Безпрограшна ставка, адже, за усіма прогнозами, саме партія президента знову здобуде більшість в Національній асамблеї.
Макрон формує новий уряд
Як того прагнуть традиції французького політичного життя, після президентських виборів новий (або обраний на другий термін) президент має призначити нового прем’єра, який своєю чергою запропонує узгоджений президентом новий уряд. Емманюель Макрон вирішив діяти на випередження і пообіцяв, що новий очільник кабінету міністрів буде лівої політичної культури. Таким чином глава Республіки хоче показати виборцям Меланшона, що їхні настрої не будуть проігноровані. Кілька джерел подейкують навіть про те, що Макрон прагне бачити у кріслі прем’єра жінку. Востаннє жінка обіймала цю посаду далекого 1991 року.
У середу члени президентської більшості зібралися на традиційному з’їзді, який дав відлік кампанії парламентських перегонів. “Вперед, Республіко!” змінила свою назву на “Відродження” і поповнилася новими обличчями. Сумнівів мало, як і у 2017 році, Макрон має отримати слухняну Національну асамблею.
Потенційна перемога “Відродження” у Франції — гарна новина для України, адже з початку війни президентська більшість тримає єдину лінію — безапеляційна підтримка нашої держави. Підтримка ця, щоправда, має не більш ніж символічний характер, адже рішення про надання зброї або гуманітарної допомоги затверджує безпосередньо сам президент. Натомість коли розмови про вступ України до ЄС наберуть більш конкретного характеру (перспектива, про яку вже починає говорити навіть сам Макрон), підтримка французької Національної асамблеї стане вкрай важливою, і в цей момент позиція “Відродження” може зіграти свою ключову роль.