На зустріч із прихильниками у власний виборчий штаб Макрон прибув з уже традиційним запізненням на годину. Нетерплячий натовп розмахував прапорцями і скандував прізвище президента. Той величаво піднявся на сцену і розпочав свою переможну промову з обіцянки “об’єднати французів”. Дійсно, об’єднувати є кого.
Кожен четвертий з тих, хто прийшов на виборчу дільницю 10 квітня, віддав свій голос за ультраправого кандидата – якщо не Ле Пен, то ще більш одіозного Еріка Земмура, який завершив перегони з результатом 7,2%. Кожен п’ятий – за радикала з протилежної, лівої сторони політичного спектра Жана-Люка Меланшона (22%). Попри неочікуваний прорив лідера крайніх лівих, Францію все ж суттєво кренить управо, і якщо Макрон хоче переконати цю частину електорату, йому потрібно грати на їхньому полі. Але який же він, світ французьких правих радикалів?
Російські гроші і популістські обіцянки
Окрім традиційних для крайніх правих тем, таких як сувора міграційна політика та “очищення” проблемних кварталів, Ле Пен і Земмур приваблюють французів регулярними обіцянками повернути Франції її могутність, щось на кшталт трампівського “Make America great again”. Оскільки за Макроном закріпилася репутація “президента багатих”, поміж іншого через те, що він скасував один з податків для найбагатших французів, популісти, які ніколи не були при владі, дають французам надію на нову соціальну політику. Саме збільшення купівельної спроможності та покращення економічної ситуації – основні аргументи, якими керуються французи, роблячи вибір на дільницях.
Згідно з опитуваннями, друга тема, що впливає на вибір французів, – війна в Україні. Цим можна частково пояснити той факт, що, попри незадоволення частини населення, Макрон усе ж прорвався вперед. Мовляв, головнокомандувача під час війни в Європі не змінюють.
Утім цікаво й інше – якщо французів настільки непокоїть війна, чому вони довіряють такій відверто проросійській персоні, як Ле Пен? Лідерка крайніх правих, як і весь французький політичний клас, засудила російську агресію, однак кардинально свою риторику змінила лише після трагедії в Бучі. Та чи зможе ця критика змити 10 років залицянь до Москви? Навряд. Складно забути, що у 2014 році 9 мільйонів євро на свою кампанію під час регіональних виборів політик позичила в Першого чесько-російського банку. Цього ж року гроші на кампанію лідерка “Національного зібрання” пішла позичати в угорців.
Макрон – хитка стабільність
Основне, що показав перший тур виборів, – традиційні політичні сили, які почергово правили Францією останні пів століття, – мертві. Мер Парижа Анн Ідальго, яка представляла соціалістів, не набрала й 2%. Валері Пекрес з правоцентристів “Республіканців” отримала менше ніж 5%. Більшість переможених закликали своїх виборців у другому турі віддати свій голос за Макрона, аби не дати крайнім правим силам на чолі з Ле Пен прийти до влади. Чинний президент для них менше “зло”, яке Франція має вибрати, аби не скотитися в радикальну політику. Навіть Жан-Люк Меланшон, антагонізм якого з Макроном триває не перший рік, звернувся до своїх виборців зі словами “жодного голосу за Марін Ле Пен” (цю фразу політик у промові не полінувався повторити чотири рази).
Для України Макрон теж не найгірша новина, хоча його регулярні розмови з Путіним, нехай і обґрунтовані вірою в дипломатію, починають страшенно дратувати. Французький президент настільки боїться очолити список “недружніх” до Кремля країн, що навіть поспішив розкритикувати слова Байдена, промовлені в Польщі, про те, що Путін – “м’ясник”.
“Я не використовував би цей вислів”, – підкреслив французький лідер. Щоправда, в той самий час відмова від російського вугілля та нафти для Макрона цілком допустима реальність. Однак запровадження санкцій щодо газу з РФ викликає певне занепокоєння у глави Республіки – від агресора Париж залежить у своєму імпорті газу на 20% (для порівняння, Німеччина – на 55%). Щоб переконати Україну у своїй незаперечній підтримці після (майже гарантованої) перемоги у другому турі Макрону варто зробити жест, якого від нього очікують уже давно, – поїхати зараз у Київ.
