Збройні сили України не виникли з повітря. Вони спираються на тисячолітню традицію. Величну, трагічну, героїчну, звитяжну. Нашу. Від літописних князів до кіборгів ДАП.
30 років тому почався новий етап. Відкрилася нова сторінка цього літопису, яку сьогодні пишуть наші захисники і захисниці. Курсанти в Севастополі, які зберегли вірність присязі. І бійці ГУР, які вразили світ у Кабулі. Добровольці, що прийняли на себе перший удар війни з Росією. І юні ліцеїсти, які є майбутнім нашого війська.
Сьогодні ми усіх їх вітаємо. А також дякуємо їхнім близьким, що розділили і підтримують складний вибір – захищати країну.
Я також хочу привітати. Як громадянин і як міністр.
Як громадянин я переконаний, що нам конче потрібно змінити ставлення до війська в суспільній свідомості. І загалом перебудувати цю свідомість.
Адже наш агресивний сусід нікуди не подінеться. Якщо завтра війна скінчиться і Росія піде з окупованого Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини, попереду десятиліття, щоб хоча б досягти нормалізації стосунків і неконфліктного співіснування.
А для цього все суспільство повинно усвідомити, що життя змінилося. Усі громадяни мають бути готові захищати країну. Щоб у Кремлі не було навіть думок про рецидиви. Ми повинні виховувати дітей з розумінням, що їх це може торкнутися. А це означає зовсім інший формат стосунків між громадянами і владою. Якщо хочете, новий суспільний договір.
Коли держава говорить про всеосяжну оборону, національний спротив, закликає громадян до територіальної оборони і резерву, маємо показати, що довіряємо нашим людям. Одним з таких сигналів може бути лібералізація обігу зброї. Формування культури поводження зі зброєю і тотальної військової підготовки.
Як міністр відзначу, що власна армія – це привілей для країни. Зброя – це ознака вільної людини. А власна армія – ознака вільного народу, який живе на своїй землі і сам визначає своє майбутнє.
Але ми дещо розучилися це цінувати.
Майже три чверті своєї новітньої історії армія жила в режимі демонтажу і окремих періодів реформ. Поширювались настрої, що армія – це щось зайве.
Ворог нагадав нам, навіщо потрібна армія. Але ціна занадто висока. Чверть своєї сучасної історії армія веде війну.
Я щиро хочу і робитиму все від мене залежне, щоб військова справа стала престижною професією, а Збройні сили – найбільш динамічною і передовою організацією в країні.
Щоб досвід служби у ЗСУ сприймався як ознака високих ділових і людських чеснот. Своєрідний знак якості і найкраща рекомендація.
Зараз у війську відбувається злам, коли змінюються покоління. Радянське покоління відходить, утверджується нове, що народилося в незалежній Україні. Керівні посади займають командири, які пройшли війну.
І це той момент, коли можна і треба закласти нову військову культуру. І вибудувати діалог із суспільством так, щоб навколо армії можна було створити проєкт модернізації всієї країни.
Міністерство оборони має стати однією з кращих корпорацій України з точки зору ефективності управління, а Збройні сили – одним з кращих роботодавців. Ми повинні перейти від тактичних рішень до системного розвитку фундаментальних спроможностей Збройних сил.
Перед нами зараз стоїть завдання продовжити зміни у воюючій армії, надати цим процесам системності.
Для себе я визначив кілька ключових глобальних напрямків.
Перше. Реалізація оборонної реформи для перетворення Міноборони на ефективний цивільний орган влади, який формує політики, а також здійснює військово-політичне та адміністративне управління ЗСУ та ДССТ, забезпечує цивільно-демократичний контроль.
Уже найближчим часом планується затвердження нової структури міністерства, в якій на функціональному рівні будуть відображені найголовніші напрями:
- стратегія,
- управління фінансовими ресурсами,
- забезпечення і логістика,
- озброєння,
- цифрова трансформація,
- розвиток людського потенціалу,
- міжнародне співробітництво,
- комунікації.
Друге. Серед першочергових заходів – побудова ефективної прозорої системи закупівель. Ми плануємо створити в Міноборони аналог Агентства НАТО з питань підтримки та закупівель (NSPA).
Третє. Пріоритетом є комплексна цифрова трансформація сектору оборони.
Йдеться про запровадження в Міноборони систем ERP для управління ресурсами і бізнес-процесами міністерства.
Четверте. Кадрова реформа. Працюємо над тим, щоб підвищити грошове забезпечення нашим воїнам. Але механічне збільшення виплат без зміни підходу в роботі з кадрами не вирішить проблем. І на це не вистачить ніяких грошей. На перший план має вийти прозора система управління кар’єрою військового, яка прив’язана не до посади, а до військового звання.
Так само до військового звання буде прив’язано базову ставку грошового забезпечення.
П’яте. Системне управління фінансовими ресурсами. Дякую парламенту за врахування пропозицій Міноборони до другого читання державного бюджету. Обсяг видатків порівняно з першим читанням збільшено на 2,5 млрд грн. Це дозволить гарантувати людям ритмічну виплату грошей і деяке підвищення. Ми зробимо все, щоб використання коштів було ефективним.
Шосте. Потрібна нова якість військової дипломатії. Аташе з питань оборони і військово-технічні представництва отримають чіткі завдання для країн перебування. За інерцією ми просимо про якісь точкові речі. І отримуємо те, що дають, а не те, що потрібно. Мета - розвивати фундаментальні спроможності, у першу чергу в повітрі, на морі, у кіберпросторі, у сфері радіоелектронної боротьби тощо.
Для мене міністр – це не посада. Це робота, яка раніше чи пізніше завершиться. І як громадянин я хотів би жити у країні, де суспільство не тільки довіряє своїй армії, як зараз. Але й справді цінує її і доводить це. Модернізація армії – це захист права на власну державу і права обирати майбутнє для нащадків.
Я хочу побажати усім військовим, їх родинам, усім-усім, чия доля пов’язана зі Збройними силами, кожного дня відчувати, що ви робите важливу справу.
І щоб 35-ліття ЗСУ ми зустріли у вільних Севастополі, Донецьку та Луганську.
І щоб я помилився – і це сталося раніше.
З днем Збройних сил України!