Такий вступ я планував писати під річним оглядом подій на фронті, але здається, в кінці грудня мені ще вистачить епітетів. А поки що пропоную вам поглянути на війну крізь призму цифр і фактів листопада, які нам чітко натякають: зовсім скоро війна стане іншою. Звісно, тут не обійшлось без зовнішніх політичних чинників. Вони впливали, впливають і ще більше впливатимуть і на обороноздатність країни, і на війну проти московитів, які нібито планують «напасти» вдруге.
Листопад для нас починався інформаційним залпом. Про застосування Bayraktar-TB2 не говорив тільки лінивий. По той бік фронту обговорювали відмови, страх у підрозділах і зміну тактики. Своєю чергою ЗСУ відчули довгоочікувану впевненість, кардинально змінивши форму «діалогу» з окупантом. Мені здається, ми ще не до кінця відчули посмак історичного факту: застосування сучасного озброєння. Його ж потенціал і синергію роботи з наявним озброєнням ми тільки починаємо рецептурно писати в нотатки, рецептурно випробовуючи на полігонах і не лише. Йой, це я ще не говорю про Javelin – це взагалі окрема тема.
Своєю чергою «москві» треба було «потужно» відповісти. Вони й відповіли: у звичній манері «агресивного пса». «Гавкали» не через те, що хотіли вкусити чи огризнутись – лишень налякати своєю боязкістю, а саме:
- два рази обстріляли КПВВ «Золоте» та «Мар’їнка», де окрім легкоозброєних прикордонників і мінімальної присутності цивільних більше нікого немає;
- у листопаді російські окупаційні війська 15 разів цілеспрямовано обстрілювали цивільне населення, тобто через день. Це найбільше число обстрілів за місяць за минулі три роки. Більш детально про це написано в щоденних звітах штабу ООС та ОБСЄ;
- листопад став рекордним у застосуванні окупантами ствольної артилерії калібру 152 мм, з неї били 5 разів. До цього поточного року саме таке важке озброєння застосовували лише два рази – у липні і травні;
- Болотене – село на Луганщині, розташоване всього за кілометр від лінії розмежування та три кілометри від державного кордону України і РФ. Протягом листопада його тричі обстрілювали з мінометів і скидали на нього з дронів боєприпаси. Навіщо такі провокації безпосередньо біля кордону? Питання риторичне;
- уперше з 2016 та 2017 року були обстріляні ствольною артилерією населені пункти Оріхове-Донецьке та Станиця Луганська;
- уперше ствольною артилерією був здійснений обстріл зони розведення військ, а саме Станиці Луганської.
Загалом протягом листопада було зафіксовано 228 обстрілів, з яких 79 – із застосуванням забороненого «Мінськом» озброєння, тобто кожен третій. І це теж неприємний, найвищий показник цього року: більшість обстрілів припали саме на Луганську область, на ділянки, про які ми не згадували роками.
Шестеро бійців поклали життя за наш із вами спокій. 19 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Чи можна говорити, що активність бойових дій відновлюється по всій лінії розмежування? Саме так, і саме цього прагне ворог! Трьохізбенка, Болотене, Щастя, Нижнє, Новий Айдар, Оріхове-Донецьке, Муратове та інші – ці населені пункти повертаються до «театру» бойових дій. І на фоні активного посилення другого армійського корпусу так званих «ЛНР» ми, на жаль, будемо писати про них усе частіше. Уже зараз наші розвідники фіксують перекидання військових і техніки з території РФ.
До речі, саме це один з аргументів посилення та переміщення військ до кордону України та РФ. Загалом, оці всі нібито грізні війська, про які ми так часто згадуємо в контексті масивного вторгнення РФ на територію України, слугують тиловим забезпеченням першого та другого корпусу «ЛДНР». Відправили на окуповану територію поповнення? Ми благополучно його знищили. Відправляють ще й ще, але ж запаси треба поповнювати – протягом листопада за незрозумілих причин згоріло декілька командних пунктів, півтора десятка військової техніки, ще один склад боєприпасів і навіть військовий комісаріат, де терористи комплектували свої підрозділи за допомогою кадрових військових офіцерів. Це все – результат комплексної, злагодженої роботи всіх наших піхотних підрозділів.
Одночасно спрацювала інформаційна складова:
- публічна підтримка Великобританії та готовність до військової допомоги Україні;
- чергова партія матеріально-технічної допомоги США та розгляд її збільшення;
- нова навчальна військова місія Швеції;
- анонс нових контрактів закупівлі турецьких безпілотних ударних комплексів;
- публічна кадрова політика, нова тактика та бойова підготовка Збройних сил.
Усе це, на додачу до «байрактарів», плюс присутність «джавелінів» на фронті, неабияк змусило РФ до в’ялого, нібито «активного» перекидання військ до кордонів з Україною. Але якщо ми уважно вдивимось у цифри, озвучені Кирилом Будановим, керівником Головного управління розвідки Міністерства оборони, то найбільша кількість російських військ і загроза була саме у квітні цього року. Тоді чисельність живої сили та озброєння була більша на 20-25%, ніж є зараз. Запитаєте, про що так активно намагаються попередити своїми заявами наші партнери?
1. Це не просто заяви про «стурбованість» і «занепокоєння», а чіткі сигнали підтримки України. Так, ми довго на це чекали – і ось, нарешті. Особливо в режимі очікування чергової матеріально-технічної допомоги з боку США.
2. Ще більшу активність і готовність матеріально допомогти висловила Канада.
3. «Мінськ» ніби «працює». У Нормандському форматі очікуються кадрові зміни. А Росія звикла сідати за стіл переговорів виключно змушена силою. Так вже історично склалось, тільки ми про це забуваємо.
Ні в грудні, ні в січні Росія не піде вдруге в наступ, не відкриє другого фронту. Поки що не вистачає сил і засобів, хоча кількість різноманітних ракет приголомшує. Але загострити ситуацію на сході вони можуть будь-якої миті. І коли саме це станеться? Питання часу та бажання.
Тим часом окупаційні війська недорахувались 32 бійців, які вже ніколи не будуть стріляти в наш бік і їхати «звільняти» Донбас від України. Стільки ж поранених окупантів ще раз переглянуть свої переконання, бо поранення досить важкі.
А тепер про більш корисні та приємні речі. Завдяки саме вам нам вдалося:
- установити ще 10 мобільних комплексів спостереження;
- відремонтувати майже два десятки БПЛА;
- передати 12 і закупити ще 20 планшетів з програмним забезпеченням «Armor»;
- 8 металошукачів, 3 групові та індивідуальні сумки саперів;
- 4 сучасні коптери;
- навчити понад сотню військових;
- зібрати нові системи відеофіксації для наших снайперів;
- створити проєкт мобільного пункту управління артилерією та закупити частину необхідних складових;
- посилити зв'язок одного підрозділу ППО;
- долучитись до створення тактичного оперативного центру однієї бригади.
Ми з вами не тільки творимо історію, а ще й рятуємо життя. Та про все це дещо згодом, а поки що подивіться на фото. Я зробив його нещодавно. І задовго до того, як це стане мейнстримом. Адже одного дня Докучаєвськ буде звільнено від окупантів і він стане мирним українським містом.
Зробити свій внесок у відновлення цілісності та обороноздатності України ви можете тут: