Насправді нічого нового в такій поведінці немає. Лукашенко спекулював любов'ю до Росії і відданістю її інтересам практично з першого дня свого перебування при владі. Він завжди хотів виглядати головним російським союзником, головним прихильником відновлення Союзної держави, головним другом російських президентів – хоча і Борис Єльцин, і Дмитро Медведєв, і особливо Володимир Путін ставилися до нього з певною огидою. Але за ці розмови Кремлю доводилося платити - і дорого.
Якщо ж Лукашенку не доплачували, він ображався, як забута коханка, і починав демонструвати показну самостійність – то надасть телевізійний ефір грузинському президенту Михаїлу Саакашвілі відразу ж після нападу Росії на Грузію, то запросить до Мінська виконувача обов'язків президента України Олександра Турчинова відразу ж після нападу Росії на Україну, то затримає в Мінську проросійських журналістів. Утім коли Лукашенку давали гроші, він про свою незалежну позицію моментально забував. Гроші його завжди заспокоювали.
Особливість нинішнього моменту в тому, що демонструвати самостійність Лукашенко вже не може, – хіба що влаштовувати Путіну дрібні капості на кшталт згадки ботоксу і бункера на Білоруському телебаченні. А Путін хоч і не збирається допускати краху режиму Лукашенка, що стало б небажаним прикладом для самої Росії, проте є вельми стриманим у фінансуванні і вельми жорстким у політичному тиску. Путін чудово розуміє, що тепер, коли ніякого іншого союзника в Лукашенка вже не залишилося, він може дозволити собі таку жорсткість.
Лукашенко при цьому аж ніяк не горить бажанням пускати Путіна на територію фактично завойованої ним країни. Він якраз із тих, хто вважає, що «Техас повинні грабувати техасці». Але і можливостей протистояти інтеграційним намірам Росії в нього тепер не так багато.
Одна з таких можливостей – перетворити інтеграцію на істерику. «Гібридна міграційна війна» на кордонах Євросоюзу. Обіцянки воювати разом з Росією. Обіцянка поїхати в Крим – уже друга за кілька тижнів, ще недавно Лукашенко скаржився, що його не запросили на півострів під час віртуального засідання Вищої ради Союзної держави. Путін, як відомо, проводив це засідання з Криму.
При цьому не дуже зрозуміло, чи дійсно Лукашенко збирається відвідувати півострів і, найголовніше, чи дійсно збираються його туди запрошувати. Це може виглядати парадоксально, адже ми знаємо, яким чутливим Путін є саме до кримської теми, наскільки йому важлива легітимізація анексії. Але Путін чутливий і до спроб використовувати себе за допомогою спекуляцій на кримській темі. Він прекрасно розуміє, що Лукашенко намагатиметься вдати, що його приїзд до Криму – це і є інтеграція з Росією. А для Путіна інтеграція з – це зовсім не подорож Лукашенка до Севастополя, а інституційний контроль над сусідньою країною. У цьому є різниця.
Тому Путін затягне Лукашенка до Криму, лише якщо зрозуміє, що не зможе домогтися від нього нічого більшого за прислів'ям «з худого кабана – хоч вишкварки». І якщо Лукашенко все ж таки з'явиться в Криму, це ще не означатиме, що він остаточно капітулював перед Путіним. Це буде означати, що тепер свою владу над білорусами йому доведеться обмінювати не тільки на слова, але й на жести.
