Агресія та її причини
Увесь цивілізований світ спостерігав, чим завершиться, можливо, найбільша дипломатична криза у відносинах Заходу та Туреччини за весь вісімнадцятирічний період правління Ердогана. Останній нещодавно вирішив вислати десятьох послів провідних західних держав: США, Німеччини, Франції, Канади, Данії, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії, Швеції та Нової Зеландії.
Чому взагалі виникла така ідея? Іноземні дипломати, як зауважив сам Ердоган, намагалися втрутитися у внутрішню політику Туреччини, публічно заявивши про необхідність звільнити турецького підприємця Османа Кавалу. Останній перебуває чотири роки за ґратами, як наголосили західні дипломати, за надуманими звинуваченнями. Кілька років його утримували в буцегарні за активну позицію під час антиурядових акцій протесту у 2013 році. У 2020-му його виправдали, однак потім одразу ж відкрили кримінальне провадження за так звану участь у невдалому державному перевороті 2016 року. Є відповідне рішення ЄСПЛ на користь Кавали, проте Ердогана воно мало хвилює – опозиціонер залишається у в’язниці.
Водночас криза, яка виникла спонтанно, так само і завершилася – представники Сполучених Штатів і ряду інших держав публічно оголосили про дотримання відповідної Конвенції ООН та про невтручання у внутрішню політику Туреччини. Ердоган скасував рішення про висилку дипломатів.
На тлі цієї кризи всі згадали нещодавню заяву президента Туреччини, зроблену під час турне країнами Африки, про необхідність змінити світовий порядок і реформувати Раду Безпеки ООН. «Світ більший за п’ять» – так звучить новий слоган Ердогана.
«Доля людства не може і не повинна бути залишена на милість жменьки країн-переможниць у Другій світовій війні. Не дослухатися до вимог змін означає прояв несправедливості до Африки і таких сильних країн континенту, як Ангола», – заявив турецький лідер.
Одразу після цієї заяви Франція та Росія (держави тієї самої «п’ятірки») виступили на захист африканських держав і також заговорили про важливість реформування ООН. Тут, до речі, яскраво проявився союз Москви та Парижа проти Туреччини.
Однак ця бравада Ердогана має першопричину, і вона не пов’язана з намірами експансії. Останнє – це похідне. Президент Туреччини робить подібні випади тому, що його країна зіштовхнулася зі значною економічною кризою, а його особисті рейтинги та соціологічні показники владного блоку перебувають на найнижчій точці за часи вісімнадцятирічного правління.
Вибори, інфляція та інші проблеми
Пандемія коронавірусу значно вдарила по Туреччині, оголивши її соціально-економічні проблеми. Інфляція наблизилася до позначки під 20%, національна валюта, ліра, стрімко девальвує щодо долара, ціни на продукти та послуги, відповідно, зростають.
Це все призводить до невдоволення серед населення, яке, крім того, вимушене спостерігати за корупційними скандалами у владній еліті. Останні призвели до розколу у владі та виходу з неї декотрих політичних важковаговиків – як-от експрем’єр і очільник МЗС Туреччини Давутоглу та віцепрем’єр Бабаджан.
Разом ці два чинники – економічно-соціальні проблеми та корумпованість еліти – значно вплинули на рівень підтримки Ердогана та владного блоку (ПСР + ПНД) серед турків.
За останніми даними, Ердогана нині підтримують 40,8%, а от його антирейтинг складає 51,1%. Майже 50% вірять, що чинний президент програє наступні вибори. Це найбільше зниження особистих показників за 18 років правління турецького лідера. Не краща картина й у блоку Ердогана. Не вірять у його перемогу 53,7% опитаних.
Вірогідно, Ердогану та його оточенню потрібно щось із цим робити. Найкращий спосіб – перемкнути увагу турків на інші проблеми.
Для початку Ердоган говорить про чергові зміни до Конституції. Незрозуміло, що там ще хоче він виправляти, враховуючи, що кілька років тому ці зміни вже призвели до перетворення Туреччини у президентську республіку, сконцентрувавши владу в одних руках.
Про що це може свідчити? Про можливість дострокових виборів президента та парламенту, які планово мали б відбутися 2023 року. Їх можуть перенести на 2022 рік – після ухвалення Конституції – так само, як це робили раніше у 2018 році, вибивши козирі з рук опозиції.
На цьому тлі потрібно чимось годувати звичайних турків, яким нині непереливки. Для цього можна пограти м’язами, переключивши увагу на зовнішні проблеми.
Узагалі найкращий спосіб дати забути про внутрішні виклики – створити кілька зовнішніх загроз або розпочати експансію в якусь слабшу країну. Це ми бачимо, до речі, на прикладі Росії.
Саме тому ми чуємо від Ердогана заяви про видворення західних дипломатів, про зміну світового порядку, спостерігаємо за діяльністю турецьких військ у Сирії, Лівії, споглядаємо за організацією Анкарою міграційного тиску в Європі, за посиленням її ролі в Центральній Азії та в Середземному морі.
Насправді для України це певним чином добре. Бо всі ці дії Ердогана призводять до появи нових конфліктних точок з Росією, яка вимушена на все це реагувати та розпорошувати свої сили. Якщо ви уважно поглянете на ситуацію, то з подивом для себе відкриєте, що Москва та Анкара вже давно ведуть неоголошену війну одна з одною. Втім це змушує і Європу зі США зближати свої позиції з РФ.