Так російські найманці виявилися в ЦАР. При цьому найманцями їх можна назвати дуже умовно. Усі ці російські приватні військові компанії, починаючи з «Вагнера», – це аватари російської армії. Просто Кремль не хоче діяти відкрито, і всюди – включно з Україною або ЦАР – діє у своїй звичній логіці «іхтамнєтов». Але постійно палиться.
Їх там не було у Криму, але після окупації півострова Путін радісно визнав присутність окупаційного контингенту ще тоді, коли сама Росія формально визнавала Крим частиною України. А як це тоді називалося? «Самооборона Криму»? Їх там не було на Донбасі, але ось тільки постійно публікуються перехоплення розмов російських військових і «найманців», яких привозили прямо з російських військкоматів.
А французьким розслідуванням чомусь обурюється посольство Росії в ЦАР – здавалося б, що йому до приватної військової компанії? Але ж компанії в ЦАР просто немає, а є російські «інструктори», яких запросила влада. І, зрозуміло, посольство у кращих традиціях російської дипломатії радить журналістам розслідувати злочини повстанців, а не «вагнерівців». Нічого не нагадує? Не нагадує постійних порад розслідувати українські «злочини» на Донбасі, а не дії російських окупантів і їхніх посіпак?
І так, коли читаєш матеріали розслідування, то здається, що читаєш не про Африку, а про Донбас. Та сама атмосфера терору, встановлена прибульцями з Росії і тими, хто їм допомагає. Те саме розчарування «простих людей», які очікували, що прибульці «встановлять порядок», а самі перетворилися для нових господарів життя просто на матеріал для грабежів і зґвалтувань. Та сама «глибока заклопотаність» світової спільноти – у ЦАР, на відміну від «ДНР» і «ЛНР», навіть є миротворчий контингент ООН, який ніяк не обмежує самоуправства російських злочинців. І так, вони тепер убивають і в Африці. Не тільки на Донбасі.
Може, звичайно, виникнути питання – а навіщо це потрібно Путіну? Що він у Африці забув? Не варто думати, що російський президент не знає, що він робить. По-перше, з ЦАР – як і з окупованої частини Донбасу, як і з Криму – можна викачати гроші, не просто ж так там тиняються зомбі путінського кухаря Пригожина. По-друге, якщо у випадку з «народними республіками» Путін тисне на Україну, то у випадку з ЦАР Путін тисне на Францію, колишнього суверена цієї частини Африки. Так, звичайно, це не такий ефективний тиск, як у випадку з Донбасом, але й Франція не Україна: тиснуть як можуть. І взагалі я не стверджував би, що нічого не досягають.
Коли президент Франції Еммануель Макрон у серпні 2019 року, напередодні саміту групи семи у французькому Біарриці приймав Путіна у своїй резиденції у форті Брегансон, однією з головних цілей глави Республіки було якраз домовитися про зменшення ролі Росії в ЦАР в обмін на сприяння врегулюванню в Україні. Саме тому Макрон так був зацікавлений у паризькому саміті «нормандського формату», а посольство Франції в Києві не приховувало свого задоволення у зв'язку зі зміною влади в нашій країні. І сам Макрон на зустрічі з Путіним говорив «про той вибір, який був зроблений президентом Зеленським останнім часом, про ту позицію, яку він займав останнім часом» – цікаво, що ж це за вибір був такий?
Звичайно, у Макрона нічого не вийшло – бо його, як і Зеленського, Путін серйозно не сприймає, що йому той Макрон. І ще тому, що Путін ніколи не відмовляється від важелів впливу і джерел наживи. Французький президент, якщо судити по змінах у його риториці, це вже зрозумів. А український поки що навіть не намагається зрозуміти.