Роль Туреччини у Чорноморському регіоні зростає багато в чому через непередбачувану політику Реджепа Таїпа Ердогана. Однак складні економічні інтереси та інше розуміння політики безпеки не роблять співробітництво з цією країною простішим.
У щорічному прогнозі The Economist «Світ у 2019» Антон Ла Ґардія очікував затяжний хаос на Близькому Сході. Складно було передбачити, чи прийме Дональд Трамп рішення покинути регіон. Особливо, коли за цим слідує втрата впливу і оборонних контрактів на користь Росії чи Китаю.
Вже декілька днів російські зенітно-ракетні комплекси С-400 відвантажують у провінції Анкара. 14 липня турецьке Міністерство оборони звітувало, що в країну прибув шостий та сьомий літаки з компонентами російського комплексу. Поки в Вашингтоні визначають новий пакет санкцій, Реджеп Таїп Ердоган сподівається, що Дональд Трамп не піде на їх підписання.
Наприкінці 2016 року у ЗМІ з’явилася перша інформація про переговори щодо закупівлі Туреччиною С-400. Переговори тривали майже рік. В наступному році між Росією та Туреччиною було підписано угоду на постачання чотирьох дивізіонів російських зенітно-ракетних комплексів. Перші поставки очікувалися на початку 2020 року. Тоді угоду прем’єр-міністр Туреччини називав вимушеним кроком, оскільки не вдалося домовитись на купівлю систем протиповітряної оборони у країнах-членах НАТО. Більше того, російський контракт виявився дешевшим, ніж купівля американських комплексів «Patriot».
Після укладання контракту з Пентагону прозвучали тривожні коментарі, оскільки це створювало проблеми взаємодії всередині НАТО. 3 квітня 2018 року Володимир Путін після переговорів з Реджепом Таїпом Ердоганом заявив про прискорення поставок в Туреччину зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф». Показово те, що російська сторона погодилась не тільки на частковий кредит для Туреччини, а й не виключила можливість виробництва окремих елементів системи на території останньої.
Тривога НАТО є небезпідставною. Туреччина стане першою країною Північноатлантичного альянсу, і другою у світі після Китаю, яка отримає сучасний російський комплекс С-400. США висунули ультиматум до кінця липня, який в разі відсутності домовленості може призвести до економічних санкцій та скасування продажу Туреччині американських літаків F-35, оскільки одначасне їх використання з російськими комплексами може стати основою для доступу до секретної інформації про сучасні F-35 третьою стороною, тобто РФ. Так і сталось: 17 липня Білий дім заявив, що виключає Туреччину з программи постачанняя F-35. "Туреччина 65 років є давнім і надійним партнером та союзником НАТО, але прийняття С-400 підриває зобов'язання, яке всі союзники взяли один перед одним. Це матиме негативні наслідки для взаємодії Туреччини з Альянсом", - говориться в заяві.
Також невиконання умов Сполучених Штатів загрожує Туреччині згортанням програми підготовки турецьких пілотів у США. Фактично, в архітектурі Альянсу, створеного для колективної відповіді загрозам, з'являється ланка, яка сама становить потенційну загрозу для союзників. З іншої сторони, Туреччина може в якості доброго жесту союзникам поділитись принципами роботи російської системи.
Напружені відносини між двома країнами часто повязують з особою Реджепа Таїпа Ердогана, який прагне здійснювати самостійну політику в регіоні, балансувати між співпрацею зі Сполученими Штатами та Росією, не дивлячись на економічну кризу в країні. Однією з причин налагодженню співпраці з Москвою може бути відповідь на відмову адміністрації Д.Трампа видати проповідника Фетхуллаха Гюлена. Така гра ставить Ердогана в глухий кут. Як співпраця з РФ може призвести до економічних санкцій з боку США, так і відмова від російських контрактів на теперішній стадії призведе до серйозного погіршення відносин з Москвою.
У діях Ердогана криються політичні та прагматичні причини. Це може бути сигналом США та союзникам, що Туреччина прагне здійснювати самостійну оборонну політику, і сподівається на отримання інших озброєнь та технологій з РФ. Серед представників турецького безпекового сектору вже мали місце ініціативи налагодити виробництво окремих компонентів для С-400 на власних підприємствах. Не дивно, що вигідною ситуацією скористалися у Москві, адже це дає можливість посіяти розбрат серед країн НАТО, а також створити вигідні позиції для російського ОПК.
Плани Анкари розмістити перші С-400 на кордоні з Сирією вказують на бажання створити незалежну систему оборони, без якої неможливо заявляти про свої амбіції у неспокійному регіоні. Більше того, останнім часом Туреччина почала проводити більш активну політику, що проявляється у створенні військових баз за межами країни (у Катарі та Сомалі), нарощуванні потужностей ОПК. Такими кроками Ердоган прагне збільшити регіональний та міжнародний вплив Туреччини.
Чи можна говорити про те, що США готові втратити союзника у геополітично важливому регіоні? У 2018 році Державний департамент США вже дав згоду на продаж зенітно-ракетних комплексів «Patriot». Хоча контракт з Росією на даний момент виконується, неможливо спрогнозувати, чи не прийме рішення Ердоган купувати системи «Patriot». Особливо, якщо Сполучені Штати підуть на певні поступки, аби схилити Туреччину на свій бік.
Російські експерти вже застерігають, що Анкара в будь-який момент зможе переорієнтуватися на співпрацю з США, коли вирішить з Вашингтоном курдське та інші наріжні питання. За такою логікою, угода на продаж С-400 виглядає як політичний крок для обох сторін.
На даний момент зарано говорити як про згортання військових проектів Туреччини з країнами-членами НАТО, так і про припинення роботи над спільною архітектурою протиповітряної і протиракетної оборони. Проте ситуативне балансування між співпрацею з НАТО та РФ поки приносить Ердогану більше шкоди, ніж користі.