ГлавнаяМир

Віце-прем'єр Климпуш-Цинцадзе: «Є серйозна загроза амбіціям України стати частиною європейського простору»

Недопуск віце-прем’єр-міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе на саміт Україна-ЄС став «тривожним дзвіночком» в зовнішній політиці, породивши питання: а чи не є це знаком про зміну курсу України після приходу нового президента? Подальший розбір ситуації наразі дає підстави думати, що це все-таки був прояв міжпартійної боротьби перед виборами. 

Разом з тим виникають і інші ситуації, які заставляють тривожитись якщо не за курс на ЄС та НАТО, то точно за швидкість руху України в цьому напрямку.

Про ці тривоги та занепокоєння LB.ua поговорив з Іванною Климпуш-Цинцадзе.

Фото: eu-ua.org

Почнемо зі скандалу із самітом Україна-ЄС, куди Вас не пустили. Тоді Ви оголосили, що це були інтриги прем`єр-міністра. Чи змінилася зараз Ваша думка? Можливо, дізнались нові обставини?

Я тоді казала, що ініційовано це було, на жаль, Прем`єр-міністром і підтримано очільником ОПУ чи кимось ще в Офісі Президента…

Але мені здалося в той момент, що Ви вигороджували ОПУ…

Ні, я не мала такої мети – вигороджувати ОПУ.

Так вони були причетні до вашого недопуску на саміт?

Очевидно, саме вони ухвалювали остаточне рішення. Заступник керівника Офісу Президента підтвердив, що ініціатива походила від Гройсмана. Це не мої здогадки. Я мала і до того це розуміння, в мене були підстави так вважати, але це потім це було публічно підтверджено де-факто представником Офісу Президента України. Чому вони вирішили дослухатися до очільника Уряду – це вже, звичайно, питання до них і до їхнього розуміння того, як, взагалі, готується саміт.

Що стало підставою для такого рішення Володимира Гройсмана?

Як на мене, то це загострилося саме після ситуації, коли я зайняла категоричну позицію стосовно того, чи варто отак гримати дверима (іти уряду у відставку – авт). Я вважала, що некоректно не радитися з іншими членами Кабінету Міністрів перед ухваленням такого рішення, виходом на прес-брифінг. Відповідальність – це те, про що треба не тільки говорити, а і діяти відповідно. У той момент, коли у нас новий Президент, оголошені дочасні парламентські вибори, Уряд міг стати оцим острівцем забезпечення послідовності політики, надійності того, що Україна рухається і має повноважний орган, який спроможний забезпечувати реалізацію цієї політики.

Це, власне, одне. Ну, а друге, і це зараз отримує підтвердження, що поглибилася історія саме тим, що я є в іншій політичній силі – в «Європейській солідарності», у якої інші політичні перспективи порівняно з «Українською стратегією». Останнім часом таке відчуття, що очільник «Української стратегії» намагається просто будь-якими засобами, будь-якими популістичними ідеями і рішеннями прокласти собі шлях до Парламенту. У нас з Прем`єр-міністром почалися відкриті суперечки. А це не може подобатись. Так що недопуск на саміт - це такий примітивний метод покарання.

Це ж був серйозний удар по іміджу країни…

Ніхто не думав, що я вирішу зробити цей конфлікт публічним. Усі звикли, що я командний гравець і ніколи не роблю нічого, що би шкодило справі. Але тоді це вже було питання того, що є люди, які, прикриваючись гарними деклараціями, насправді, діють зовсім інакше, всупереч деклараціям. Про це треба чесно говорити.

Ви отримали якусь реакцію від західних партнерів?

Неформальну. З їхнього боку це нерозуміння, певною мірою розгубленість, здивування таким рішенням. Але, очевидно, це є внутрішньою справою України – хто саме бере участь у саміті з нашого боку. І, зважаючи на те, що за посадою я мала би брати в ньому участь, це, звичайно, було дивно. Бо до того ми відпрацювали всі питання з європейськими колегами, аби цей саміт відбувся саме так, як відбувся.

Як вам взагалі працювалося Віце-прем’єром усі ці роки в Уряді?

Віце-прем’єр без міністерства - це складний хліб. Це означає, що з будь-якого приводу ти маєш оббігати всіх, щоб отримати рішення, ти маєш домовитися з усіма, знайти точки дотику і вирішити, як те чи інше питання буде ухвалене, а важелів впливу у тебе не багато, окрім того, що ти Віце-прем’єр, в тебе знання, ідеї і харизма. В моєму випадку також позитивом була пряма взаємодія з Урядовим офісом з європейської та євроатлантичної інтеграції.

Щоб розуміти, що таке роль Віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, треба розуміти, що у нас в державі немає традиції координації зусиль і міжвідомчої співпраці. Це було постійне ламання стереотипів і психології різних міністерств. Кожне міністерство «сидить» на своїй інформації і керується пострадянським принципом, - якщо ти маєш якусь інформацію, то ти від цього сильніший. Замість розуміння і усвідомлення того, що світ змінився, що навпаки, якщо ти, поділившись інформацією, спільними зусиллями будеш вирішувати якусь проблему, то в тебе це вийде набагато ефективніше. Цей постійний спротив постійно виникав там, де треба було реалізовувати свої повноваження і задачі.

В уряді багатьом міністрам не вистачало розуміння, що європейська інтеграція не є міжнародними відносинами, а що це внутрішня задача, яка, хоч і передбачає діалог з європейськими партнерами стосовно того, як ми будемо далі рухатися, але, найголовніше, саме для того, щоб реалізувати роботу вдома, всередині України. Так от мені здається, що якщо хтось серйозно націлений робити євроінтеграцію, важливо, щоб відповідальність і повноваження по своїй роботі в кожному міністерстві ніс міністр, а не заступник з євроінтеграції. Далеко не всі міністри були готові давати заступникам всю повноту повноважень, щоб виконувати завдання в своєму секторі.

Фото: eu-ua.org

Ви мали підтримку Прем’єра?

На жаль, європейська інтеграція була пріоритетом для мало кого в Уряді і точно це не те завдання, яке було пріоритетним для очільника Уряду. На загал більшість речей, пропонованих мною, підтримувалися. Але були й такі, які не вдалося реалізувати не зі своєї вини, і за які доводилось виправдовуватись і червоніти перед журналістами.

Наприклад, я публічно заявила, що ми розробимо систему електронного моніторингу, оцінки і планування виконання Угоди про асоціацію. Ми дійсно довго працювали із командою Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції України, із залученням наших європейських партнерів, PWC, проекту Association4U, - і розробили феноменальний продукт, на якому, до речі, вчаться наші партнери з Грузії, Молдови, які теж мають Угоди про асоціацію. Ця електронна платформа – так званий «Пульс Угоди», яка дає нам можливість відслідковувати, де ми знаходимося у виконанні Угоди, де ми краще чи навпаки - гірше рухаємося, де є проблема з ухваленням законів Верховною Радою і т.ін. Я вважала, що цей інструмент має бути публічним.

На жаль, ця ідея публічності не була підтримана Прем’єр-міністром Гройсманом, як я розумію, тому що вона би давала можливість аналізувати і бачити, де є проблемні моменти. Як на мене, це не дало ніяких позитивів. Все одно ми щороку презентували звіти з виконання Угоди про асоціацію, де ми давали цифри, на основі цієї ж системи, демонструючи відсоткову картинку виконання наших зобов’язань. Бо якщо ти не вимірюєш, то й не можеш зрозуміти, де ти знаходишся.

Я робила кілька спроб протягом цих років зробити «Пульс Угоди» публічним. Однак безуспішно. Для прикладу, цьогорічний Звіт про виконання Угоди про асоціацію: я отримала обурення багатьох колег, які і самі не були задоволені результатами, а ще більше були невдоволені тим, що ми це оприлюднили. Прем’єр також був незадоволений - мовляв, ми без дозволу оприлюднили. Хоча як такий дозвіл і не потрібен був, бо усі профільні заступники міністрів брали участь у підготовці цього звіту.

Ще одна історія стосується одіозного законопроекту «Купуй українське», запропонованого Радикальною партією, який де-факто пропонував зруйнувати закупівлю продуктів ProZZoro та порушити наші зобов’язання по СОТ та Угоді про асоціацію.

Тоді нас було двоє урядовців, хто публічно висловився проти цього законопроекту, - я і Максим Нефьодов. Я навіть їхала у Верховну Раду, щоб взяти слово на трибуні і пояснити, чому його не можна ухвалювати. Мене зупинив прем’єр-міністр через те, як я розумію, що це руйнувало якісь його домовленості з Радикальною партією…

Рада, що нам тоді вдалося мобілізувати громадянське суспільство, колег-депутатів. Вдалося іншими засобами унеможливити ухвалення цього закону, який за популістичним гаслом приховував реальні наміри руйнації наших зобов’язань по Угоді про асоціацію. І це не завдяки підтримці колег-урядовців, а завдяки мобілізації громадянського суспільства.

Фото: Макс Требухов

Зараз з’явилася інформація про реформування майбутнього Уряду і почались розмови про те, що віце-прем`єрів без міністерств будуть скорочувати. Ваша посада також підлягає скороченню?

Нам не оголошують, які саме посади. Але так виглядає, вони хочуть скоротити всіх віце-прем`єрів. Моя посада теж без міністерства, я теж міністр без портфеля.

Чого не вдалось зробити?

Одна з речей, які не вдалися, і, на жаль, не були підтримані колегами – ми з парламентарками з Комітету з європейської інтеграції, за участі якраз Урядового офісу, моєї служби, розробили законопроект, який би посилював інституційну рамку для виконання Угоди про асоціацію. Як це, наприклад, робили поляки. Тобто, нам не треба чекати статусу кандидата для того, щоб посилити механізм для швидшого руху. Ми пропонували його ухвалити та, на жаль, не вдалося.

Але ми мали можливість це робити навіть і без Верховної Ради. Я пропонувала це зробити Прем’єр-міністру, але він вважав, що в мене було достатньо повноважень, для того, щоб рухати це. І ми дійсно розширили штатний розклад Урядового офісу, ми взяли більше людей, але, разом з тим, цього недостатньо для тої амбітної цілі, яку ми для себе ставили. І ось цей бюрократичний процес затримував рух. Перший рік, принаймні вісім-дев’ять місяців, пішло на те, щоб створити цю систему всередині, і це було дуже не просто.

Скорочення віце-прем`єра з європейської та євроатлантичної інтеграції в Україні як буде сприйняте в Європі?

Питання в тому, чи буде в уряді після скорочення посади віце-прем’єра взагалі якась людина, яка буде реалізовувати всю роботу з координації зусиль усіх міністерств і відповідати за політику виконання Угоди про асоціацію, реалізацію Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО?

Може якийсь міністр (наприклад, економіки)? Дуже сумнівно. Бо з поста міністра це не можливо робити. Але якщо в тебе не буде статусу віце-прем‘єра, то ти Угоду про асоціацію всім урядом реалізовувати не зможеш і координувати її не будеш, це 100%.

Так виглядає, що нова влада взагалі не розуміє, що таке європейська інтеграція. Ось пан Разумков питає, мовляв, навіщо нам і Комітет ВРУ з європейської інтеграції, і Комітет у закордонних справах? Мовляв, Комітет з європейської інтеграції – це просто така можливість для прикриття якихось європейських вояжів народних депутатів. А це свідчить про цілковите нерозуміння євроінтеграції. Що це, насамперед, внутрішня робота, і що це шалена робота з організації, узгодження позицій, перевірки на відповідність європейському праву, європейським нормам секторальних реформ. Замість того, щоби говорити про посилення ролі (якщо вони мають реальні наміри європейської інтеграції) Комітету з європейської інтеграції, - вони його збираються об`єднувати з Комітетом у закордонних справах. Це свідчить про те, що вони - «табула раса» з точки зору розуміння того, що таке європейська інтеграція.

Фото: Макс Требухов

Це мене, безумовно, турбує. Якщо в них такий підхід до комітетів, то вони, може, якомусь міністру запишуть в повноваження виконання Угоди. Але вони точно не розуміють того, що виконання Угоди не може робитися одним міністерством, одним віце-прем`єром. Це якраз велика-велика координаційна робота узгодження різних позицій для того, щоби рухатися в одному напрямку.

Поза тим, в одному ЗМІ було опитування всіх політичних партій щодо ставлення до посади віце-прем`єра і Урядового офісу з координації європейської та євроатлантичної інтеграції. Відповідь на це питання від «Слуги народу» була такою: ми будемо змінювати повноваження віце-прем`єра і Урядового офісу, але перед тим проведемо аудит і моніторинг того, що вони робили. Тоді будемо розуміти, як змінювати. То, може, не треба виходити з ідеєю одразу змінювати? Може, хоча би з нами спочатку поспілкуватись? У мене є пропозиції щодо того, як посилити інституційний механізм, який ми створили, і який може мати ефективні важелі для того, щоб рухатися ще швидше. Але точно не приходити з тим, що «до основанья мы разрушим, а затем…»

Та ж партія новообраного президента хоч і згадує виконання Угоди про асоціацію, але не деталізує нічого в секторальному напрямку, не заглиблюється в жодні деталі і не має якоїсь амбітної мети – для чого виконується Угода про асоціацію. У них не йдеться ані про членство, ані про перспективу кандидатства. Це змушує мене думати, що в нас є серйозна загроза амбіції України бути Європою не лише географічно, культурно і ментально, а і офіційно стати частиною європейського простору.

Якщо об`єднають ці посади, наприклад, з якимось міністерством, яка буде реакція Заходу?

Щодо західних партнерів. Послухайте, це наше рішення: виконуємо ми чи не виконуємо Угоду про асоціацію. Це не потрібно західним партнерам, це нам як громадянам України потрібно. Якщо ми не будемо ефективні – буде зменшуватися підтримка тих чи інших реформ, нам менше допомагатимуть, не будуть нарощувати цю підтримку. Якщо ініціативність, проактивність до європейських партнерів, яку ми мали весь цей час, зникне з порядку денного, багато наших колег з Європейсько Союзу скажуть: «ну і слава Богу, ну і хай там собі бовтаються». А інша частина буде розчарована в нас.

І якщо ми потім вирішимо знов поміняти свою думку, нам буде невимовно тяжко повернути довіру. Покажу це на прикладі того, як багато часу в нас забрало те, щоб, принаймні, повернути собі статус аспіранта щодо членства в НАТО. При Януковичі було повністю знищено наш рух до членства в Альянсі – інституційний, документальний, практичний – будь-який. І ось лише в березні 2018 року відбулася зміна на сайті НАТО, а потім в червні всі країни Альянсу нарешті для себе ухвалили політичне рішення визнання політичних амбіцій України рухатися до членства в НАТО. Так от: чотири роки нашої реальної роботи, пояснень, щоб ця політична складова була сприйнята ними. І це був дуже серйозний крок для них.

Так само буде з європейською інтеграцією. А це означає, що буде відкладений на невідомий час добробут людей, модернізація економіки, досягнення взаємосумісності з економіками і суспільствами, які рухаються набагато швидше і які надають набагато кращі умови добробуту і захисту кожному громадянину.

Як на мене, це величезний ризик, бо одночасно дозволяє тим, хто хотів нас повернути назад у “рускій мір” активізувати свої зусилля. А вони підняли свою голову з надзвичайною енергією останнім часом, і затягнути нас, відповідно, до зони російського впливу.

Фото: eu-ua.org

Які ризики?

Як мінімум - ми можемо зупинитися в розвитку і чвакати у власному болоті. Як максимум - ми можемо опинитися під повним управлінням Російської Федерації.

Які загрози ще виникають після 21-го липня?

Є кілька симптомів, які мене турбують в частині того, яким буде майбутнє європейської інтеграції. Поки це досить мозаїчна картина. Але конкретні кроки вже чітко проектують загрози європейській інтеграції. Наприклад, ініціатива люстрації всіх, хто працював з 2014 до 2019 рік. Навіть посли G7 у м’якій формі, але чітко пояснили, що це не відповідає демократичним практикам і не має нічого спільного з ситуацією 2014 року і люстрацією, ухваленою тоді. Я не знаю, чи Президент і його оточення зуміли «прочитати» ці сигнали. Адже, якщо ми не будемо рухатися демократично, то це не про європейську інтеграцію.

Потім Баришівський суд забирає ліцензію Sky Up. Чи це не є знищенням конкурентів на угоду МАУ – бізнес-партнера діючої влади? Бо Wizz Air буде скорочувати на серпень свої польоти. Сподіваюся, що це тільки на серпень і це тільки технічна проблема у Wizz Air, а не зміна конкурентного середовища на догоду одному олігарху - що, знову ж таки, не відповідає принципам конкурентності, відкритості, які ми намагалися у цьому колі запровадити.

Ще один факт – в Офісі президента в назві з профільного департаменту зникло слово «євроінтеграція».

Але я не встигаю відслідковувати усі ці ініціативи.

Так що можна проголошувати гасла про євроінтеграцію, але олігархізація за останні два місяці тільки посилюється, буквально щодня. І це не дає надії на те, що ми надалі будемо прискорювати європейську інтеграцію.

Фото: EPA/UPG

І це помічається західними партнерами?

Поки що це береться на замітку і, очевидно, що дається часовий люфт, бо влада отримана у демократичний спосіб. А ми реально маємо пишатися, що були забезпечені демократичні і прозорі вибори, що не було жодного судового позову, жодного сумніву, що влада була отримана в демократичний спосіб. Після парламентських виборів буде видно, як буде сформована коаліція і як вона діятиме. 

До речі, були думки серед деяких партнерів з ЄС щодо переносу саміту з 8 липня. Так само, як був перенесений візит Північноатлантичної Ради НАТО з липня на кінець жовтня. Мені довелося особисто переконувати під час поїздки в Брюсселю і Президента Зеленського, і представників його команди, що треба поборотися за проведення саміту саме 8 липня. Бо, якби ми не мали його, то зі зміною і Єврокомісії, і з нашими парламентськими виборами ми мали би серйозну загрозу того, що саміт би взагалі не відбувся. У представників ОПУ не було розуміння, що за це варто було боротися.

Я і зараз не бачу цієї зовнішньополітичної команди. З величезною повагою ставлюся до Вадима Пристайка, фахового дипломата. Але потрібно більше людей, які би з ним разом могли реалізовувати зовнішню політику і треба, щоб до його розуміння і бачення більше дослухалися.

Чи дослухались до громадянського суспільства?

Вважаю, що діалог з громадянським суспільством нам весь цей час дуже допомагав. Мали відкритий і активний діалог з обома Платформами і Східного партнерства, і Україна-ЄС. До речі, це те, що я бачу зараз активно згортається. Я не бачу готовності у нової влади (йдеться не про Уряд) взаємодіяти з громадянським суспільством.

У сфері європейської інтеграції ми маємо справу більше саме з аналітичними центрами. З їхньою допомогою ухвалювалися чимало законопроектів, спільно працювали з народними депутатами, вони роз’яснювали, надавали аналітику. Наприклад, законопроект по уповноваженому економічному оператору – це була серйозна взаємодія з громадянським суспільством, величезна робота міністра фінансів Оксани Маркарової та її команди з податковим комітетом і його головою пані Ніною Южаніною, щоб хоча б у першому читанні його ухвалити. І тепер ми маємо його збереженим на наступне скликання ВРУ. Ухвалення цього законопроекту є принциповим для виконання одного з наших пріоритетів у виконанні Угоди про асоціацію.

Цієї взаємодії нової влади з громадянським суспільством я не бачу. Не бачу, хто це підхопить. Поки що немає ніяких ознак, що вони готові чути громадянське суспільство.

Фото: EPA/UPG

Можливо, це буде робити вже новий Уряд?

Хочу нагадати, що ми мали такий інструмент як Національна рада реформ. Низка людей в АП (Дмитро Шимків, Ростислав Павленко) підтримували постійну взаємодію з громадянським суспільством. Ростислав Павленко по своєму гуманітарному напрямку. Костянтин Єлісєєв працював з організаціями, які займаються аналізом зовнішньої політики. Це було весь час. Наразі вже нема. Можливо ситуація зміниться.

Чи є кому передавати напрацювання?

Я вже кілька разів пропонувала: давайте, приходьте, поговоримо. Ми маємо напрацювання, маємо пропозиції, як далі рухати європейську інтеграцію, хочемо передати ці напрацювання. Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції зараз закінчує роботу над створенням transition book – такої книги-інструкції для перехідного періоду щодо європейської інтеграції. Це такий технічний, бюрократичний документ, який буде чітко підсумовувати в кожному секторі, що було зроблено, і пропонуватиме план, як треба рухатися далі. Такого до нас ніхто не робив. Я вдячна всім колегам з Урядового офісу, які займаються цією великою системною роботою. Я активно підтримала їхнє бажання підготувати такий документ. Ми його залишимо після себе в Уряді. Хотілося б, щоб були люди, які хочуть це прочитати, і щоб кожен міністр міг взяти це на озброєння, щоб рухатися далі.

«ЯНУКОВИЧ ТЕЖ ПРАЦЮВАВ ЗА РІЧНИМИ ПРОГРАМАМИ, НЕ РОБЛЯЧИ НІЧОГО»

НАТОвський трек. Що на цьому напрямку очікуєте?

Напрямок співпраці України з НАТО викликає ще більше занепокоєння. Якщо про європейську інтеграцію хоч якось згадують – принаймні декларують, що цей курс буде реалізовано, то у сфері євроатлантичної інтеграції єдина річ, яка десь звучить - це про стандарти НАТО. Але це дуже вузьке розуміння, що таке євроатлантична інтеграція. Тому що де-факто вона перетинається десь на 70% із завданнями євроінтеграційними, йдеться про реформи у різних галузях не тільки в оборонному та військовому секторі.

І, на жаль, я не бачу, щоб Президент Зеленський підняв цей «євроатлантичний прапор». Ми, «Європейська Солідарність», тримаємо цей прапор і у жодному разі не збираємося опускати, і будемо далі над цим працювати, але зараз потрібно, наприклад, виконувати закон «Про національну безпеку». Є вже нові очільники низки структур (СЗР, СБУ), напрацювання залишилися, вже можна було б подавати законопроекти на виконання закону «Про національну безпеку». Або можна було б глибоко аналізувати цей напрям у своїй програмі. Це не звучить взагалі. Тому це викликає у мене реальне занепокоєння.

Понад те, будь-які заяви про те, що ми зараз під час війни будемо скорочувати Збройні Сили, замість того, щоб далі приводити їх у відповідність до принципів функціонування країн Альянсу, - це, як на мене, дуже тривожний сигнал.

Поки я є в Уряді, ми продовжуємо підготовку 300 фахівців з різних міністерств та відомств для роботи над принципово новою Річною національною програмою під егідою Комісії Україна-НАТО. Ми змінили підхід до її формування, цей документ реально відповідає річним програмам, які виконували країни, що мали план дій щодо членства.

Фото: nato.int

Вже цьогорічна програма наближена до того ідеалу стратегічного документа, який перед собою ставимо. Вона передбачає досяжність цілей, вимірюваність, конкретні часові рамки для реалізації цілей, а не є простим переліком заходів українських міністерств з різними структурами Альянсу, як було раніше. І зараз разом з нашими канадськими партнерами ми продовжуємо готувати фахівців, щоб вони на основі SMART-підходу могли і далі працювати над цією програмою. Бо минулого року остаточно сформувала цю програму прекрасна команда Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції. Йдеться про підрозділ, який відповідає за співпрацю з НАТО, і якого, до речі, не було, коли я прийшла в Уряд.

Ми побудували інституційну спроможність. Питання в тому, чи сформований нами потенціал, інституційний, кадровий (забезпечений, зокрема, Програмою професійного розвитку НАТО) буде надалі використовуватися, чи ні?

Останні дослідження свідчать про зростання підтримки і європейської, і євроатлантичної інтеграції по всіх регіонах. На цьому ґрунті необхідно нарощувати темп. Всі інструменти є. Ми сформували основу для того, щоб зараз можна було лише пришвидшувати рух. І ось питання, чи є бажання рухатися швидше? Чи, можливо, є бажання розмірковувати, проводити референдуми, чи нам туди треба? Чи проводити референдум щодо того, на яких умовах ми будемо капітулювати перед Росією?

Раніше Петро Порошенко анонсував, що в грудні на саміті НАТО Україна буде подавати заявку на ПДЧ...

Так, ми мали оголосили про свій намір і почати обговорювати, в який спосіб це буде відбуватися далі. Така була ідея.

Як буде зараз?

Я дуже сумніваюся, що нова коаліція і новий уряд будуть так само наполегливо просувати цей порядок денний. Хоча я хотіла б помилятися.

А може буде достатньо просто працювати в рамках Річної національної програми НАТО-Україна...

Ви знаєте, Янукович теж працював за річними програмами, не роблячи нічого.

Фото: uain.press

"УКРАЇНА НЕ ПОВИННА ЧЕКАТИ, ДОКИ ХТОСЬ БУДЕ НАС ЗАПРОШУВАТИ В ЄС і НАТО З КОРОВАЄМ І РУШНИКАМИ"

Виникає питання про доцільність. Було рішення ПАРЄ, бачимо зміну риторики в багатьох європейських країнах, навіть у, здавалося б, наших союзників. Якщо раніше доводилося вгризатися у ворогів, то тепер, чи не доведеться вгризатися у наших партнерів. У цьому контексті, чи доцільно продовжувати євроінтеграцію у цьому ж темпі, якщо нас там не чекають? Те саме стосується НАТО.

Євроатлантична система безпеки довела свою спроможність. Європейська система врядування довела свою ефективність і спроможність. Європейські країни теж наразі проходять через серйозні випробування. ЄС визначається, в якому форматі далі рухатися. Але я переконана, що, пройшовши через зону турбулентності, ЄС вийде ще сильнішим, тому що зберігаються принципові засади, на яких побудовані європейські держави.

Що стосується України, ми не повинні чекати, доки хтось буде нас запрошувати з короваєм і рушниками, проситиме: «будьте добрі, зайдіть». Європейська та євроатлантична інтеграція – у наших власних інтересах. В інтересах країни та кожного окремого громадянина змінитися так, щоб надолужити втрачений час (а це кілька десятиліть після відновлення незалежності) і бути серед успішних європейських націй.

Якщо ти сам собі не будеш ставити амбітної мети, то ніколи нічого не досягнеш. Під лежачий камінь вода не тече. Наша амбітна мета - стати частиною західного цивілізаційного простору. Ми вже до нього належимо, але питання в тому, щоб це було оформлено юридично, а для цього маємо виконати свою домашню роботу.

А паралельно необхідно комунікувати з усіма нашими партнерами, пояснювати, в чому їхній інтерес, аби Україна стала членом цих організацій. Що без України Європа не буде ані потужною, ані безпечною, ані успішною.

Ми бачимо сьогодні, як вони потребують нашої робочої сили, доступу до наших ринків, наших знань, і потребують того, щоб ми їм нагадали, що таке демократичні цінності. Тому що в мене відчуття, що останні п’ять років саме ми нагадуємо про те, на яких засадах реально побудована Європа, про їхні базові цінності. Я вважаю, що це наш життєвий інтерес – рухатися до Європи.

Фото: EPA/UPG

Інтеграція, поки нам не дали перспективу членства, має відбуватися по чотирьом напрямкам. Все залишиться в силі?

Принаймні, нам вдалося зробити все, щоб на Саміті Україна-ЄС ці наші напрацювання були враховані у декларації. Основа для цього зроблена, потрібно тільки підхоплювати. Тобто ми зараз маємо в наших документах і в наших домовленостях з Європейським Союзом повністю відображені 4 пріоритети по виконанню Угоди про асоціацію. Але це не означає, що ми маємо забувати про інші завдання.

І ще одне. Наші європейські партнери визнають, - це те, що ми чули щойно у Страсбурзі, чули і під час неформального спілкування з колегами, які приїхали на Саміт Україна-ЄС: саме завдяки тому, що протягом цих років Україна весь час мала амбітні ідеї, ініціативи, пропозиції, над якими вона була готова працювати – тому наш порядок денний взаємодії з Європейським Союзом був суттєво розширений, навіть поза Угодою про асоціацію. Без цієї проактивної позиції України порядок денний буде звужуватися. Ми будемо мати менше спільних ініціатив, ми будемо мати менше спільної взаємодії, менше досягнень для наших людей.

«ЯКЩО УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС СТАЄ НЕВИРАЗНИМ, НЕЧІТКИМ, НЕЗРОЗУМІЛИМ ДЛЯ НАШИХ ПАРТНЕРІВ – ТО БУДЕ ЗНИЖУВАТИСЯ І ЇХНІЙ РІВЕНЬ ПІДТРИМКИ НАС»

Чи правильно я розумію, що нормативними документами, які прийняті, у тому числі на Саміті, а також існуючою річною програмою по НАТО нормативна база у нас закладена і майбутньому Уряду залишається її тільки виконувати?

Ні, є багато роботи і для Верховної Ради. На жаль, частина того, що нам не вдалося у виконанні Угоди про асоціацію, якраз лежить в площині затримок за Верховною Радою. Є навіть кілька секторів, де жодного євроінтеграційного закону не було ухвалено. Наприклад, у транспортній сфері. Жодного. У ВРУ лежить і закон про залізничний транспорт, і закон про автомобільні перевезення, і про перевезення небезпечних вантажів, про водний транспорт, морський транспорт. Жоден з них не був ухвалений навіть у першому читанні цим скликанням Верховної Ради. І це, звичайно, проблема.

Фото: eu-ua.org

Ця Верховна Рада зможе їх прийняти?

Це буде залежати від складу Верховної Ради. Буде залежати від того, наскільки у нас буде сила провадити цю політику, наскільки будуть готові прислухатися колеги. Ми неодноразово говорили, що готові підставити плече саме у європейській, євроатлантичній інтеграції, якщо створена коаліція буде реально туди просуватися. Для нас допомогти буде принципово важливим.

А на яку кількість голосів і місць «Європейська солідарність» розраховує у парламенті?

Я оптиміст. Сподіваюся, що наші громадяни аналізують ситуацію і що ми з командою, яку переформатували, оновили, змінили, достукались із своїм порядком денним до сердець багатьох виборців. Тому я не буду прогнозувати скільки місць, але я думаю, що це буде все-таки потужна фракція в парламенті, до якої будуть змушені дослухатися, з якою будуть змушені рахуватися.

Більше того, у нас є величезна кількість завдань, окрім європейської та євроатлантичної інтеграції. Зокрема, це відсіч якраз російському реваншизму, який впевнено крокує зараз до Верховної Рад. Наша партія і буде тією силою, яка протистоятиме цьому реваншу Кремля, який хоче зруйнувати нас зсередини. Тому завдань у нас буде дуже багато. Розраховуємо, що штиків буде достатньо для того, щоб стояти поряд, пліч-о-пліч, і тримати оборону держави.

Ви вважаєте, що настільки все погано?

Невже хтось думає, що у 2014 році нас чекали в ЄС з відритими обіймами? Попри шалені випробовування, які ми проходили під час початку агресії Російської Федерації в Криму, під час розгортання агресії на Донбасі, нам довелося докласти надзусиль, щоб пояснити, що це не «громадянська війна», аргументували та надали всі докази того, що це зовнішня агресія. А це величезна робота.

Депутати Європарламенту тримають прапори України та ЄС в знак підтримки акцій протесту в Києві під час сесії Європарламенту, Страсбург, 12 грудня 2013.
Фото: EPA/UPG
Депутати Європарламенту тримають прапори України та ЄС в знак підтримки акцій протесту в Києві під час сесії Європарламенту, Страсбург, 12 грудня 2013.

А зараз ми бачимо, що всередині країни вже з’являється зневага до тої термінології, яку ми чітко означили. І ми бачимо, як нас Росія далі штовхає в прямі перемовини з кремлівськими маріонетками, які, насправді, на окупованих територіях самі нічого не вирішують. Тому є всеохопна задача: не лише продовжити поступ реформ, не тільки європейська та євроатлантична інтеграція, а і адекватне сприйняття загрози і того, що реально відбувається сьогодні.

До речі, в резолюції, яка була вчора ухвалена у Європейському Парламенті, як на мене, одна з основних речей, якої нам з командою «Європейської Солідарності» вдалося добитися, це те, що там чітко визначено: події в Керченській протоці були актом агресії Росії проти України. Зверніть увагу – у сьогоднішній риториці нові політики уникають цього визначення. І це не може не турбувати.

Більше того, євродепутати в резолюції наголосили, що нота Російської Федерації з умовами щодо звільнення моряків після рішення міжнародного морського трибуналу у Гамбурзі є неприйнятною і вони мають бути звільнені безумовно і негайно. Це ще раз говорить про те, що щось у нас не так із спілкуванням зараз між президентом і Міністерством закордонних справ в Україні.

Більше того, вони закликають до підвищення санкційного тиску на Російську Федерацію, якщо Росія надалі буде так брутально порушувати міжнародне право. 

Я вдячна нашим колегам - європейським парламентарям, які нас почули. 428 голосів «за» - це 75% європейських парламентарів проголосували за те, щоб саме з такими формулюваннями схвалити резолюцію.

Я рада, що ми з Петром Порошенком та Іриною Геращенко від «ЄС» провели активні консультації в Європарламенті задля підтримки національних інтересів України.

Розумієте, якщо Україна стає слабшою, якщо наш український голос стає невиразним, нечітким, незрозумілим для наших партнерів - то, очевидно, буде знижуватися і їхній рівень підтримки нас. Якщо ми самі себе не будемо захищати, то нам буде складно чи не можливо утримати єдність і наполегливість країн-партнерів стосовно тиску на Російську Федерацію.

Игорь СоловейИгорь Соловей, Руководитель отдела "МИР", LB.ua
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter