Євросоюзу цього року виповнюється 62. Для людини — вік пенсійний, а для наднаціональної організації — середній. Тому ЄС цілком закономірно впав у типову кризу середнього віку з її питаннями: “Хто я? Що визначного я зробив досі? Для чого живу? Як саме я хочу жити далі?”
І хоча його успіхи є беззаперечними, а досягнення — безспірними (згадаємо хоча б той факт, що до створення ЄС країни Європи безкінечно між собою воювали), ще ніколи не було стільки саме екзистенційних запитань до нього. “Чи потрібен нам Євросоюз?” - все частіше лунає в країнах, які є його найстаршими членами.
Настільки часто, що довкола цього питання утворилися так звані “євроскептичні” партії, які зараз прагнуть змінити розстановку сил в Європарламенті і перекроїти або й зруйнувати ЄС.
“Європу буде не впізнати”
Це у першу чергу політсила Марін Ле Пен у Франції та Маттео Сальвіні в Італії. Звучать вони дуже гучно і грізно: “Це буде весна народів, що змете вас!” - кидає Сальвіні Макрону. “Ми впевнено йдемо до нашої цілі, ми станемо першою партією, і змінимо Європу. Її буде не впізнати!” - хизується він же перед своїми виборцями, у той час як його соратниця Марін Ле Пен закликає “жовтих жилетів” голосувати за її “Національний фронт”, який справді може “взяти” більше голосів, ніж партія Еманюеля Макрона.
Але чи вдасться Сальвіні, який є головною рушійною силою євроскептичного паровоза, досягти своїх цілей?
“Це дуже і дуже сумнівно, - вважає професор політології університету Джона Кебота у Римі, спеціаліст зі Східної Європи Федеріго Арджентьєрі. - “Ліга” Сальвіні безперечно стане першою партією від Італії, і візьме близько 30%. Нинішній тренд — не на їхню користь, найкращий момент для них вже минув, тож “взяти” 40% - це для них вже нереально.
Отже, великих змін не буде — ні на національному, ані на європейському рівні. Буде хаос, будуть різні центри влади”.
Дивацтва як побічний ефект демократії
Євроскептики є дуже різнорідними, нездатними домовитися між собою, переконаний експерт. Відтак, не слід чекати утворення стратегічного альянсу “групи Вишеград” з Італією. Можливими є тільки якісь ситуативні угоди з окремих питань.
Тим паче, додає Арджентьєрі, що Італія має надсерйозну проблему з економікою, якої інші члени “клубу поганих хлопців”, як-от Польща та Угорщина, не мають. Відповідно, офіційному Риму доведеться шукати якийсь компроміс з Брюсселем, давно не задоволеним його стрибками на льоді держборгу. Відтак, дуже “підвищувати голос” у політичних питаннях Італії не вдасться.
Загалом, професор Арджентьєрі дивиться на майбутнє ЄС оптимістично, мовляв, у альянсу держав є великий запас міцності, витримає й не таке: “Я переконаний, що Європейський Союз може собі дозволити деякі “дивацтва”, як-от, приміром, Англія, яка проголосувала за Брекзіт, але яка при цьому все ще збирається обирати європарламентарів, або як Італія з її “Лігою” в якості першої партії, або ті ж Угорщина та Польща...Ці дивацтва, є, зрештою, частиною демократії. Дипломатія продовжує свою роботу одним шляхом, а політика продовжує йти іншим. Тому слід чекати певного хаосу, деяких коливань, але великих потрясінь не буде”.
Принаймні, зараз. Політолог бачить великі тектонічні зсуви у Великобританії (можливість відділення Шотландії) та Іспанії (Каталонія), але це більш віддалена перспектива.
Водночас його колега, науковий співробітник відділу суспільних наук, викладач нової та новітньої історії в університеті Неаполя “Федеріко ІІ” Симоне Беллецца вважає, що євровибори можуть принести й несподіванки. Першою силою у новому Європарламенті залишаться прихильники традиційного європейського курсу, але євроскептики та праворадикали можуть дуже помітно підсилити свої позиції, прогнозує він.
“Вже зрозуміло, що Путін вирішив ставити на антиєвропейські правопопулістські партії (і фінансувати їх). Отже, він посилить свої позиції після цих виборів. Якщо ж праворадикали та євроскептики отримають більшість, то нас чекає дуже особливий сценарій, бо тоді ми отримаємо об’єднані між собою сили, які мають категорично різні уявлення про керування ЄС. Справжній альянс між ними неможливий — вони занадто різні між собою. Результатом може стати недовге “замороження” ЄС, певна криза, яка швидко розв’яжеться на користь нових виборів”, - говорить він.
Крім того, застерігають обидва експерти, заяви популістів та інших євроскептиків слід сприймати серйозно лише до певної міри. Той самий Сальвіні спочатку гучно заявляє про щось, але потім на практиці нічого такого не робить. Приміром, він оголошує про “необхідність негайного зняття санкцій з Росії”, але конкретних дій за тим немає. Або запевняє, що італійці мають право на будь-який дефіцит бюджету, а відтак поступається (розумним) вимогам Брюсселя знизити ці показники.
Так само навряд чи він справді захоче розвалити Євросоюз, каже Симоне Беллецца: “Сальвіні — дуже практичний політик, що вміє знаходити зручні для себе компроміси. Я впевнений, що, поставлений перед конкретним вибором, він продемонструє себе більшим європеїстом, ніж ми собі уявляємо. Йому та угорському лідерові Орбану ЄС занадто вигідний, аби його знищити”.
Так само інша частина італійської правлячої коаліції - “Рух П’ять зірок”, який вважається також євроскептичним, навряд чи таким себе покаже, - передбачає експерт.
“Адже “П’ять зірок” переживають дуже сильну внутрішню кризу, з перерозподілом сил та навіть зміною політичних ідей. Гадаю, зараз їхні ідеї стануть більш близькими до лівих, відтак з більш проєвропейською та менш проросійською позицією. Їхні майбутні альянси у Європарламенті, швидше за все, залежатимуть від отриманого на виборах результату: якщо їхні позиції “просядуть” порівняно з минулорічними національними виборами, то вони стануть більше проєвропейськими. У протилежному випадку будуть “плавати” між європейською та євроскептичною позиціями”, - вважає Симоне Беллецца.
Інша річ, що праворадикали та популісти дуже вправно створюють хаос довкола себе. Відтак, зі збільшенням частки цих сил — здається, неминучим — і Європарламент стане більш хаотичним, менш керованим і передбачуваним. Йому стане просто складніше працювати. А Україні, для того, щоб просунути там свою повістку, доведеться, по-перше, голосніше “кричати”, а по-друге, навчитися співпрацювати з деяким хаосом.
Утім, Україна, з огляду на політичні події всередині своєї країни, вже змушена цьому вчитися у прискореному темпі.