ГлавнаяМир

Андрій Дещиця: "Початок російської військової операції в Криму був неочікуваним - для нас і для наших західних партнерів"

5 років тому в ці дні у Києві вирувала Революція Гідності, а в Криму відбувались блокування українських військових частин людьми в формі без розпізнавальних знаків. Але всі розуміли, що це - російські війська. Вони ж вели перемовини з командирами та особовим складом частин про умови їх переходу під російське підпорядкування. В цих умовах в Криму чекали сигналів та команд з Києва. Але відповіді або не було, або звучало "не вестись на провокації". Одним словом - управління півостровом з столиці було втрачено. 

Чому була зайнята така позиція, а також як на російську окупацію Криму відреагувала міжнародна спільнота і що радили Києву країни Заходу - LB.ua розповів тогочасний міністр закордонних справ України Андрій Дещиця. 

Андрій Дещиця
Фото: glavcom.ua
Андрій Дещиця

5 років тому в ці дні Ви були міністром закордонних справ. Саме в цей час розгорталась окупація Криму…

Насправді події в Криму – мається на увазі початок російської військової операції, були неочікуваними. Це була велика несподіванка і для нас, але була ще більша несподіванка для наших західних партнерів.

В день призначення нашого уряду, 27 лютого, я мав зустріч з Лінасом Лінкявічусом – главою МЗС Литви, який попередньо запланував свій візит в Україну і був в Києві після розстрілів на Майдані. Ми з ним зустрілися прямо біля Верховної Ради відразу після формування уряду. Наступного дня я вже отримав телефонний дзвінок від міністра закордонних справ Польщі, в той час, Радослава Сікорського. І ще від тодішнього посла США в Україні Джеффрі Пайєтта. Здається, тоді і турецька сторона інформувала, що міністр закордонних справ Туреччини хоче заїхати в Київ вже 1 березня по дорозі з Європи, щоб зустрітися і спробувати зрозуміти, що відбувається.

Всі вони казали приблизно однаково: «ми мусимо проконсультуватися», «ми мусимо зрозуміти, що відбувається» перед тим як приймати якісь міри. 

Хоча вже тоді почали розуміти, і західні розвідки це підтверджували, що «зелені чоловічки» в Криму це російські регулярні військові і відбувається окупація української території Росією.

На засіданні РНБО 28 лютого Арсеній Яценюк заявив, що уряд буде залучати механізм Будапештського меморандуму. Як швидко була організована комунікація українською стороною з західними партнерами?

Тодішній глава уряду Арсеній Яценюк і в.о.Президента Олександр Турчинов дали відразу, 28 лютого, доручення провести консультації з країнами-учасниками і підписантами Будапештського меморандуму. Посол США Джеффрі Пайєтт повідомив мене, що до Києва з візитом 3 березня збирається Держсекретар США Джон Керрі і що такі консультації плануються. Консультації підписантів БМ відбулися 4-5 березня в Парижі. Там були усі: держсекретарі США та Великобританії, французький міністр закордонних справ, як господар зустрічі.

Неопознанные вооруженные люди в военной форме охраняют здание возле аэропорта в Симферополе, Крым, 28 февраля 2014.
Фото: EPA/UPG
Неопознанные вооруженные люди в военной форме охраняют здание возле аэропорта в Симферополе, Крым, 28 февраля 2014.

А росіяни?

Приїхав і Сергій Лавров, але він не брав участі в консультаціях по БМ. Позиція, яку росіяни тоді зайняли, і яку нам доносили через західних партнерів була така – Кремль не визнає наш уряд і тому вони не будуть з нами зустрічатися.

Американці і британці натомість вважали, що в Будапештському меморандумі не прописано надання Україні військової допомоги. Там передбачено, що «будуть проведені відповідні консультації». Тобто ці країни підтверджували готовність «домагатися негайних дій з боку ради безпеки ООН з метою надання Україні як державі-учасниці договору про розповсюдження ядерної зброї, що добровільно відмовилась від ядерної зброї…». А от про допомогу, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї – там не йшлось.

Мені сказали: «ми проведем засідання Ради Безпеки, проведем консультації. Але висилати війська - це не на часі і не наш обов'язок». Так що в цілому атмосферу консультацій можна охарактеризувати наступним чином - зберігаємо спокій і випрацьовуємо варіанти підтримки України.

Але, повторюсь, на кінець лютого-початок березня надавати військову допомогу Україні ні в кого готовності не було.

Тобто фактично консультації в рамках Будапештського меморандуму, які прописані в документі відбулися?

Відбулися, так.

…і вони виявились безрезультатними?

Частково безрезультатними, тому що участь в них не взяла Росія.

Разом з тим, неучасть Росії в консультаціях дала підстави американцям пізніше змусити Росію сісти за стіл перемовин в Женеві в квітні місяці – в рамках так званого «Женевського формату», де була Україна, Росія, США і ЄС. Тобто американці мали підставу казати росіянам, що «ви наплювали на Будапештський меморандум, тоді давайте формувати інший формат, де ви сядете за стіл перемовин». Хоча я не думаю, що якщо би Кремль погодився би сісти за стіл перемовин в Парижі, то Росія б зупинила свої війська.

Відверто кажучи, з наявної у нас інформації в т.ч. і від наших партнерів, сам Сергій Лавров не знав до кінця, що відбувається. Він був обрізаний від реальної інформації і центру прийняття рішень в Кремлі. Було таке відчуття, що ніхто – в том числі і Лавров, не має доступу до Путіна і нема як донести йому інформацію про позицію Заходу.

Я тоді залишився ще на одну добу в Парижі, щоб зустрітися з партнерами, обговорити ситуацію, яка склалась в Україні, і виробити алгоритм спільних дій протидії Росії. Наступного дня, після проведених консультацій, стало зрозуміло, що потрібно шукати шляхи комунікації для прямого виходу на Путіна. Таким каналом в березні 2014 року стали телефонні розмови Канцлера Німеччини Меркель з президентом Росії.

Андрій Дещиця
Фото: Главком
Андрій Дещиця

Чому би Вам не було поговорити з Лавровим напряму - він же Ваш візаві?

Є в дипломатії така практика, що коли призначають міністра закордонних справ, то інші колеги телефонують і його вітають. Звичайно, від Лаврова я не дочекався такого дзвінка. Але, враховуючи обставини, пов'язанні з початком російської агресії в Криму, я телефонував в Москву сам, вимагаючи розмови з Лавровим на підставі двостороннього українського-російського «Договору про дружбу і добросусідство». Однак, безрезультатно. Мені постійно розповідали, що то його немає, то він зайнятий, то не на зв’язку, то він десь полетів і інші нісенітниці.

Хоча в той же час нашим партнерам Москва пояснювала, що вони не визнають наш уряд і не будуть говорити з нами. І лише після тиску американців Лавров погодився на зустріч зі мною – на початку квітня в Гаазі, в рамках конференції про нерозповсюдження ядерної зброї. Це була перша зустріч, коли ми з ним переговорили особисто.

Пройшло уже 5 років з дати початку російської окупації. Чи є підстави думати, що Росія зараз може змінити свій підхід до Будапештського меморандуму і тепер погодиться на спільні консультації, які прописані в документі?

Думаю, що ні. Не думаю, що Кремль змінить свій підхід до Будапештського меморандуму.

Парадоксально, але Росія тоді вважала, що уряд Арсенія Яценюка не є правонаступником попередніх урядів - бо влада в Україні змінилася незаконним чином, і тому цей меморандум немає сили.

Тобто виходить, що Будапештський меморандум – це просто пустий папір?

Не зовсім так. Я вважаю, що нам вигідний цей документ за умови, що Росія як його підписант, виконує його зобовязання і бере участь в консультаціях разом зі США та Великобританією.

Однак, слід памятати, що Будапештський меморандум передбачає проведення консультацій, а не пряме надання військової допомоги. Це можуть бути консультації учасників Будапештського меморандуму, або консультації в рамках Ради Безпеки ООН за ініціативою одного із підписантів БМ, в ході яких вироблятимуться заходи по захисту одного із учасників БМ, якщо ця країна стане жертвою агресії.

Чи правильно я розумію, що фактично отримали ті самі можливості і без Будапештського меморандуму?

Не зовсім. Без Будапештського меморандуму у американців і європейців не було би підстав змусити росіян сісти за стіл перемовин спочатку в Женевському, а згодом в Нормандському форматах. Якщо б його не було, то ми виходили б з пустої сторінки, з нуля або навіть мінуса. А так вже є основа.

Засідання РНБО, 28 лютого 2014.
Фото: пресс-служба президента
Засідання РНБО, 28 лютого 2014.

Засідання РНБО по Криму, де вирішувалось питання про запровадження військового стану, відбулось 28 лютого. А от саму агресію росіяни почали 20 лютого – і російська медаль учасникам спецоперації це підтверджує. Тобто до дати засідання РНБО фактично уже 8 днів росіяни проводили військову операцію. Коли уряд вперше почав розуміти про те, що на території України йдуть протиправні дії іншої країни?

Одразу коли був сформований уряд - це було 27 лютого, я вночі прийшов в МЗС і почав читати інформацію, яку нам надавала українська розвідка. Вона інформувала, що в Криму щось відбувається, що російські військові вийшли з баз дислокації, що в Крим направляються російські літаки. А до цього ж ми реально не знали про ситуацію – 20 лютого я, наприклад, був на Майдані. Звісно, були якісь спекуляції та чутки - хтось сказав, що росіяни можуть напасти. Але конкретної інформації про ситуацію в Криму 20,21, 22 та в інші дні лютого до моменту заступання на посаду, я чесно визнаю, не мав.

На цьому засіданні РНБО військового стану введено не було, "за" нього проголосував лише Турчинов, решта проголосували «проти».

Зі свого боку я довів інформацію МЗС про позицію наших міжнародних партнерів, які вважали, що українській владі не потрібно було вводити військовий стан, щоб не загострювати ситуацію з Росією. Це могло стати однією з підстав для Росії, щоб розпочати повномасштабну військову агресію.

Всі наші партнери радили однаково: спокійно, обережно, не провокуйте їх, тому що Росія тільки і чекає того, щоб Україна довела до появи якихось жертв, кровопролиття - щоб мати підстави для відкритого введення військ для захисту російського військового контингенту, який легально перебував в Криму відповідно до угоди про базування російського ЧФ.

Це було абстракте колективне побажання країн Заходу? Чи конкретно якихось окремих партнерів?

Зараз вже точно не скажу, скільки точно міністрів в перші кілька годин телефонували... Точно були і американці, і литовці, і поляки. В цілому у всіх розмовах, з ким мені вдалося переговорити 28 лютого вдень, і у всіх повідомленням, які нам надсилали посольства – там була пропозиція утриматись від загострення ситуації в Криму.

Один із аргументів: Росія чекає на провокацію, подібну до тієї, яка виникла в Грузії у 2008 році - щоб звинуватити Україну у вбивстві російських військовослужбовців, якби так сталося, які легально перебували на території України.

Друга причина - західні партнери не були готові надати військову допомогу.

І по-третє, вони на той час (говорю про 28 лютого), лише працювали над виробленням позиції по відношенню до Росії, виробленням лінію поведінки, форм дипломатичного тиску

При цьому неодноразово висловлювалося занепокоєння ситуацією, а насправді можна навіть сказати, що існувало певне розгублення, що робити. Основна теза на зустрічах булп приблизно такою - давайте подумаємо, як ми можемо вплинути на Росію, щоб її зупинити. Але як далеко вони були готові іти проти Росії, ніхто нічого конкретно не казав.

Неопознанные вооруженные люди в военной форме блокируют украинскую военную базу в Балаклаве, Крым, Украина, 1 марта 2014 года.
Фото: EPA/UPG
Неопознанные вооруженные люди в военной форме блокируют украинскую военную базу в Балаклаве, Крым, Украина, 1 марта 2014 года.

Коли Ви відчули, що в країн Заходу нарешті з’явилася своя позиція?

Я думаю, що напевно в Парижі після консультацій по БМ, окремих зустрічей з Лавровим і моїх переговорів з партенрами.

Тоді я зауважив як американці розлютилися на Лаврова. Адже вони стільки зусиль приклали, щоб відбулися консультації в рамках Будапештського меморандуму, щоб звести нас - а росіяни «грали в дурку»: Лавров розказав журналістам, «да кто такой Дещица, я его не знаю». І це американців це розлютило. Мені здається, що тоді вони зрозуміли, що з Росією треба розмовляти з позиції сили.

З точки зору сьогодення - як би могла ситуація розвиватися, якщо б тоді був введений військовий стан?

Я думаю, що росіяни все одно не зупинилися б – їхнім військам було поставлена завдання взяти Крим і вони б це зробили, але при цьому було би дуже багато жертв. Українські збройні сили на той час не були в стані дати гідну відсіч в Криму. До того ж, не було того, що було на Донбасі в квітні чи в травні – а саме добровольчих батальйонів, масштабного волонтерського руху, не було рішучих людей, які б готові були піти в бій. Ну і позиція Заходу на кінець лютого 2014 року більше лежала у площині висловлювання занепокоєння, ніж конкретної підтримки.

На тому ж засіданні РНБО лунала пропозиція глави міноборони Тенюха звернутись до США з проханням завести два кораблі 6-го флоту США в Чорне море. 

Лунали різні пропозиції – щоб показати росіянам, що в нас є підтримка США. Ми запитували їх про таку можливість, але з самого початку вони сказали, що військової допомоги на цьому етапі не буде.

Як ви оцінюєте роботу МЗС в плані інформуванню світового співтовариства по Криму на той час?

Я думаю, що це хороший приклад ефективної та злагодженої роботи апарату МЗС та українських дипломатичних місій. МЗС зайняло наступальну позицію в інформуванні світової громадськості про злочин Росії.

По-перше, ми змогли добитися оперативності в поширенні інформації. Ми виходили з заявами та інформацією швидше, ніж виходило МЗС Росії. Як міністр я «відпустив» інформаційну політику, знявши існуючі бюрократичні перешкоди для виходу інформації за стіни МЗС. І тоді прес-служба, якою керував Євген Перебийніс (зараз - посол в Чехії - ред), і заступник міністра Данило Лубківський, який курував в т.ч. інофрмаційний напрямок, дуже продуктивно та оперативно працювали. Була довіра один до одного та переконання, що робимо спільну справу. МЗС доносив інформацію як до міжнародних партнерів, так і до українського суспільства.

По-друге, ми використовували нові медійні інструменти, які тоді з’явились: насамперед Український кризовий медіацентр (УКМЦ). Він став платформою для оперативного поширення інформації. Йому довіряли західні журналісти та агентства.

По-третє, на наші пропозиції дуже багато міжнародних кореспондентів приїхали власне до Києва і надавали інформацію напряму в свої столиці. А не через в Москву.

Завдяки цьому, а також підтримці наших західних партнерів, МЗС вдалося сформувати коаліцію в підтримку України менше, ніж за один місяць. Показовий результат цієї роботи – це підтримка 100 країнами резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України, яку було прийнято 27 березня 2014 року. Це була заслуга українських дипломатів і результат в тч ефективної інформаційної роботи.

Зустріч Андрія Дещиці та Франка-Вальтера Штайнмайєра в Берліні, 20 травня 2014.
Фото: facebook/Andrii Deshchytsia
Зустріч Андрія Дещиці та Франка-Вальтера Штайнмайєра в Берліні, 20 травня 2014.

Чи зараз питання Криму виключено з міжнародного формату переговорів по врегулюванню ситуації?

Питання не виключено, але воно стоїть на порядку денному не так гостро.

Чи є можливість запровадження інших форматів для повернення питання Криму в переговори про повернення?

Я думаю, що пробувати треба постійно. Іншого виходу немає. Якщо ми вибрали політико-дипломатичний шлях вирішення українського-російського конфлікту, то тоді треба ставити на порядок денний і питання повернення Криму, і стабілізації ситуації на сході України.

Без сумніву, що в цих питаннях потрібно залучатися вже існуючою підтримкою наших західних партнерів. Вагомішу роль мали б напевно відігравати США. Так, зараз США надають нам підтримку, але їх участь в переговорних процесах по врегулюванню українсько-російського конфлікту не така активна як у 2014 році.

А от Трамп заявляє про те, що саме «Обама здав Крим»...

Тогочасна Адміністрація в США була серйозно залучена до врегулювання питання окупації Росією Криму. Інша справа, що це була їх стратегія на довшу перспективу.

Игорь СоловейИгорь Соловей, Руководитель отдела "МИР", LB.ua
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter