Олексію, як почуваєтеся після головного старту чотириріччя? Чи встигли відновитися фізично й морально?
Почуваюся нормально. Спочатку, звісно, був розчарованим своїм результатом, але зараз заспокоївся. Відпочиваю і готуюся до нового сезону.
Про який саме результат ви говорите: у синхроні чи індивідуалі?
Шансів на медаль було більше у синхроні з Кіріллом Болюхом, на відміну від мого індивідуального виступу, адже конкуренція менша (до фіналу Олімпійських ігор відбирають 8 дуетів з усього світу – LB.ua). Я розумію, що міг виконати один стрибок у синхроні краще, але не вдалося. Водночас, заспокоюю себе, що все попереду.
За декілька місяців до старту Олімпіади ви зазнали серйозної травми, яка могла завадити виступити на Іграх. Розкажіть, як так сталося?
Після Чемпіонату світу ми готувалися до Кубка світу. У процесі підготовки я виконував стрибок з 10-метрової вишки, під час якого у мене вилетіло плече, стався вивих. Я відчув сильний біль і ще у воді зрозумів, що рухати рукою не можу, адже вона банально висить. Мені вдалося вправити її на місце, але біль не минав. Після цього я одразу пішов на МРТ, за результатами якого ми побачили, що у мене частково відірвалася губа всередині суглоба.
Наскільки серйозною була травма, чи могла вона поставити хрест на вашій кар’єрі?
Так! Лікар із самого початку сказав, що до відновлення й реабілітації потрібно підійти вкрай серйозно. Якби я, умовно, почав стрибати на тиждень раніше, то губа могла відірватися повністю, а це означало б завершення кар’єри. А без операції шансів на продовження фактично не було. Мені пояснили, що без хірургічного втручання плече вилітатиме навіть у побуті.
Мене прооперували, після чого розпочалося відновлення. Цей процес був довгим і нудним. Спочатку довелося ходити з бандажем протягом місяця. Рукою, ясна річ, рухати я не міг зовсім. Потім довелося розробляти її, адже усі м’язи зменшилися через серйозний простій – рука була занадто слабкою і не витримала б стрибків із вишки. Я працював над об’ємом руху, адже не міг навіть підняти її над головою. Щоб відновитися, виконував 30 різноманітних вправ. Перші стрибки після травми почав стрибати з трамплінів за місяць до початку Олімпіади, за 2 тижні – з 10-метрової вишки. Увесь план підготовки був серйозно порушений, адже замість 3-4 місяців підготовки, у мене було 14 днів на відпрацювання олімпійської програми. Якби не травма, то результат був би кращим, але маємо те, що маємо, – це спорт.
Чи виконували ви свою олімпійську програму в індивідуальних стрибках під час підготовки до Ігор?
Стрибки з індивідуальної програми я почав стрибати уже після завершення змагань із синхрону на Олімпійських іграх. У мене було 10 днів, щоб якимось чином відточити їх, навіть просто згадати, як воно. Через травму я занадто довго був у «відпустці» і втратив тонус.
Якою була вірогідність того, що ви взагалі не поїдете на змагання?
Шанси залишитися вдома були високими. Рішення про участь ухвалили колективно: тренери, лікарі, я, президент федерації Ігор Лисов.
На щастя, ви поїхали до Парижа. У синхронних стрибках з вишки разом з Кіріллом Болюхом вам не вистачило зовсім трішки до медалі. Провину за виступ ви взяли на себе. Що пішло не так?
Я помилився під час виконання одного зі стрибків. Насправді у мене з ним часто бувають проблеми. Цей стрибок – 4 з половиною оберти вперед – має високий коефіцієнт складності (3,7), тому його важко виконати з погляду координації та психології. Я не докрутився в повітрі, і через це зняли бали. Якби стрибнув на 2 бали краще, то ми були з медалями. Коли ти усвідомлюєш, що через маленьку помилку, долі секунди фактично, ти залишаєшся ні з чим… Важко! На емоціях після виступу я наговорив зайвого про себе, але розумію, що в той момент потрібно було виговоритися.
Кірілл Болюх – ваш найкращий партнер у синхронних стрибках?
Так, однозначно! Ми гарно відчуваємо один одного і вміємо підлаштуватися за потреби. Крім того, ми постійно живемо в одній кімнаті, гарно спілкуємося поза басейном.
Про що ви говорили після виступу?
Розумієте, ми професійні спортсмени. Кожен з нас усвідомлює, що може помилитися під час змагань. Після виступу він підтримав і заспокоїв мене, навіть натяку на претензії не було. Помилитися може кожен, тому сварити один одного через помилки – це безглуздо. Таке, на жаль, трапляється. Шанси на медалі у нас були реальні, адже перед Іграми ми стали другими на чемпіонаті світу. Суперники ж не міняються.
На скільки відсотків зі 100 ви були готові до індивідуальних стрибків?
Відсотків на 30, якщо чесно. Я добре відстрибав у кваліфікації, але у моїй ситуації це було винятком, на жаль. Далі все склалося так, як за логікою й мало бути із самого початку. Я навіть близько не виконав той об’єм роботи, який мав, через травму, тому результат насправді цілком закономірний.
Найбільш бентежливим був півфінал, адже все вирішувалося під час вашої останньої спроби. Ви змогли опанувати себе і виконали справді якісний стрибок. У чому ваш секрет приборкання страху?
Дієвого рішення насправді немає, адже все залежить від ситуації. Інколи я виходжу на старт спокійним, а інколи аж голова крутиться від страху. Намагаюся заспокоювати себе, дихаючи на повні груди. Крім того, я намагаюся абстрагуватися від оцінок, місця, на якому знаходжуся, і не думати наперед. Не варто додавати собі зайвий тягар відповідальності. Кожен стрибок – це окрема історія.
Ви назвали свій вихід до фіналу чудом. Що сказала про це Тамара Токмачова, ваш особистий тренер?
Вона похвалила мене і сказала, що я вже виконав план. Ми всі усвідомлювали, що вийти до фіналу в такій ситуації – це вже перемога для мене.
Яким був останній стрибок, пам’ятаєте свої емоції?
О, так! Я міг легко пролетіти повз фінал. Щоб цього не трапилося, необхідно було набирати понад вісім балів за останню спробу. У нашому виді спорту дають свисток, після якого замовкають трибуни й стрибає спортсмен. У моєму ж випадку після свистка трибуни влаштували мені овації, почали свистіти й кричати. Спочатку такий розвиток подій спантеличив, але потім навпаки – розвеселив і додав сил. Через це я зміг стрибнути прийнятно для себе.
Якби можна було щось змінити, ви все одно виступили б на паризькій Олімпіаді, з огляду на відсутність позитивного результату?
Очевидно! Щонайменше, це неоціненний досвід. Сам факт виступу на Олімпійських іграх – це вже потужно. На Олімпіаді можна виступити максимум п’ять разів упродовж кар’єри, тому пропустити одну з них було б набагато важче морально. Хоч ризики для здоров’я були максимальними, але для мене це важливо, особливо, якщо брати до уваги той факт, що Україна продовжує боротьбу за свою незалежність. Ми не могли не скористатися можливістю нагадати про боротьбу нашої держави проти російського агресора.
Олімпійським чемпіоном в індивідуальних стрибках у воду прогнозовано став представник Китаю Цао Юань. Чому китайські стрибуни майже не помиляються?
По-перше, тому що їх багато. У нас, до прикладу, немає такого широкого вибору дітей. На противагу, у збірної Китаю є можливість одразу обирати тих, хто підходить для нашого спорту за всіма параметрами, зокрема, генетикою. Однак, на Олімпіаді ми побачили, що навіть вони можуть помилитися. Чинний чемпіон світу з Китаю, Ян Хао, завалив фактично усі стрибки, хоча у його екстраякості сумнівів не виникає взагалі. Мені здається, що вони не вміють витримувати напругу, адже звикли завжди перемагати. Чемпіон світу банально не міг повірити, що у нього можуть бути проблеми зі стрибком. На правду, в це не могли повірити й інші спортсмени.
Знаю, що ви підтримуєте дружні стосунки з британським стрибуном Томом Дейлі. Чи спілкувалися ви в Парижі, чи підтримував він вас під час виступу?
Звісно! Том Дейлі мені дуже подобається як людина й атлет, адже він не ставить себе вище за інших, не поводиться як суперзірка, хоча у нього справді такий статус у спорті. Щобільше, Том зміг створити свій бренд поза спортом, а це те, чого варто повчитися. Олімпійський чемпіон з Китаю, наприклад, виграв своє четверте золото на Іграх у Парижі, але у нього 500 підписників в Інстаграмі.
Дейлі ж у Великій Британії знають усі. Маючи таку популярність і такий вплив, він залишається людиною і постійно демонструє це. Я питав у нього пораду щодо технічних аспектів стрибків у воду, і він усе детально розповів, приділивши стільки часу, скільки мені було потрібно.
Ви розповіли йому за свою травму?
По-перше, у мене шрам на плечі, а, по-друге, мене не було пів року на жодних змаганнях, тому було не складно здогадатися.
Крім Дейлі, ви спілкуєтеся із німецьким стрибуном Тімо Барделем. За моєю інформацією, вам свого часу доводилося пояснювати йому, чому ви не спілкуєтеся з представниками РФ і РБ…
Трішки не так. До війни він спілкувався із російськими спортсменами, товаришував з ними. Водночас щойно почалася повномасштабна війна, він обірвав з ними усі контакти. Тімо підтримує мене, розуміє, що Росія напала на Україну, тому є максимально категоричним у цьому питанні. Це правильно.
У стрибках у воду справді підтримують Україну. Чи відомі вам цікаві кейси на цю тему?
Так, є один випадок, який дуже розчулив нас. У США проводили змагання-збір зі стрибків у воду в одному зі штатів. Наші друзі змогли організувати яскравий турнір, навіть вивісили прапор України з 10-метрової вишки. Метою змагань було зібрання коштів на допомогу Україні. Ми дуже вдячні за такий жест з їхнього боку.
В Україні триває повномасштабна війна, наслідки якої торкнулися кожного, зокрема й вашу родину. За нашою інформацією, ваш батько зараз служить в Силах оборони України. Як ви оцінюєте цей вчинок?
Це правда. Він намагався мені не розповідати про це, щоб я не хвилювався зайвий раз. Знаю, що він пішов служити. Я приїхав додому в Миколаїв, але його часто немає вдома. Чим конкретно він займається зараз, я не знаю, але мені відомо, що скоро їх відправлять на навчання.
Чи страшить вас цей факт?
Знаєте, мені й до того не було спокійно. Миколаїв, на жаль, менш захищений засобами протиповітряної оборони, на відміну від Києва, тому мені завжди було страшно. Крім того, наш будинок зазнав пошкоджень внаслідок російської атаки, інколи поряд “прилітає”. Це впливає на мій емоційний стан, відволікає від тренувань, але це реальність, в якій ми всі живемо.
Частина нашої реальності – це збори на підтримку Збройних сил України. Ви стабільно публікуєте їх у своїх соцмережах. На вашу думку, наскільки це важливо?
Я вважаю, що донат + репост – це обов’язок кожного громадянина України, зокрема кожного спортсмена. У мене 55 тисяч підписників в Інстаграмі, тому я маю можливість допомагати людям, які мене боронять, і роблю це. Розумієте, я зараз сиджу на дивані, не в окопі, а це уже величезні привілеї в умовах боротьби за свободу й виживання. Так, я тренуюся, намагаюся нагадувати світу за Україну. У мене, так би мовити, свій спортивний тил, який, до речі, ще й дає мені можливість виїжджати за кордон на змагання. Я не називатиму це фронтом, адже фронт у нас лише один. Розумію, що маю можливість спати в теплі, їсти гарячу їжу і не ризикую життям кожну хвилину. Я, як й інші громадяни, просто зобов’язаний донатити й розповсюджувати збори. Єдиний момент, що я підтримую лише перевірені збори, і всім раджу так робити. Інших варіантів немає. Якщо ми не будемо згуртованими, то перемоги нам не бачити.
Після Парижу буде зимова Олімпіада, а потім – знову літня. Якщо ми до того часу не переможемо, то знову говоритимемо зі світовою громадськістю про недопуск до змагань росіян і білорусів. У вас зараз є можливість звернутися до Міжнародного олімпійського комітету, спортивних функціонерів, щоб пояснити, чому росіянам і білорусам не місце на зимових Іграх.
У світі існує думка про те, що спорт – поза політикою. Якщо чесно, то це неправда. Навіть більше: якщо так, то недопуск росіян і білорусів – це банально справедливе спортивне рішення. Я навіть не кажу, що Росія продовжує вбивати українців, руйнує людські долі, будівлі, знищує життя в Україні… Росіяни вбили тисячі українців, зокрема – спортсменів, і це вже є залізним аргументом, щоб не допускати до змагань представників цих двох країн. Якщо навіть подивитися на ситуацію суто зі спортивного боку, то їх присутність на змаганнях є несправедливою щодо нас. Українські атлети сидять без світла під постійними бомбардуваннями. Ми не можемо налагодити нормальний тренувальний процес, наша інфраструктура зруйнована… Де нам усім тренуватися? Навіть цей факт уже мав би унеможливлювати їхню участь на змаганнях, якщо світ й досі стоїть на принципах рівності! Чому вони можуть нормально підготуватися до змагань, а ми через них і їхню владу – ні? Намагаюся говорити про це під час розмов із закордонними ЗМІ. Інколи мене ще питають, як я почуваюся. Відповідаю, що у мене служить батько, у мій дім влучила російська ракета, мої друзі служать. Як ви думаєте, як я почуваюся?…
Чи побачимо ми вас у Лос-Анджелесі-2028?
Не хочу казати “гоп”, але робитиму все можливе, що потрапити туди й взяти медалі.
Чим ви займаєтеся після Олімпіади у Парижі?
Зараз я відпочиваю, монтую відео на свій канал в ютубі. Мені добре вдома, тому рідко кудись виходжу. На море не хочу, адже не розумію такий відпочинок. Люблю на морі пострибати, якщо є звідки, але засмагати – це не моє.
Коли ви відновите тренування?
Приблизно за 2 тижні.
Чого чекати від Олексія Середи під час нового олімпійського циклу?
Нових досягнень, медалей. Поразки лише мотивують мене, тому я готуюся підійти до майбутніх змагань у найкращих кондиціях. Головне, щоб травм не було.