Більш прицільні й цинічні удари, щоб дестабілізувати ситуацію
Олександре Івановичу, Новгород-Сіверський і Семенівка як прикордоння Чернігівщини постійно під ворожими обстрілами. Яка ситуація зараз?
Ситуація напружена по всьому прикордонню Чернігівщини. Від Новгород-Сіверського до кордону з Росією — 36 км. Від Семенівки до ворожої країни — всього 10 км, тому місто в зоні доступу ствольної артилерії. Російська армія дістає до населеного пункту різними видами зброї — це КАБи, міномети, гаубиці тощо. FPV-дрони на вулицях міста, на жаль, уже стали буденністю.
Останнім часом Новгород-Сіверському більше дістається від ворога. Щотижня ворожа армія двічі-тричі обстрілює нас за допомогою «шахедів», ударних безпілотників типу «Герань-2». Нещодавно були три влучання по базі відпочинку. Постраждала цивільна жінка, яка працювала там сторожем.
Під час нещодавнього обстрілу Новгород-Сіверського в центрі міста загинули чотири людини, понад 10 зазнали поранень. Який стан поранених, серед них був 10-річний хлопчик? Це був цілеспрямований удар по цивільних?
Я вважаю, що і цим ударом російська армія скоїла черговий воєнний злочин, адже обстріляла Новгород-Сіверський касетними боєприпасами. Загинули чотири людини, ще 13 поранені. З них чотири лікуються за межами Новгород-Сіверського, у тому числі 10-річний хлопчик, який перебуває в Охматдиті. Він переніс тяжкі операції, спочатку в Чернігові, потім у столиці, але уламок зі скроні поки видалити не вийшло. За наявною інформацією, дитина почувається краще, у свідомості. Ситуація жахлива тим, що хлопчик повертався із занять боксом і на вулиці його застав обстріл.
Удар здійснили за допомогою реактивних систем залпового вогню, а це означає, що прицілу не було — просто удар по центру міста, з розрахунком убити якомога більше цивільних. Пошкоджені 33 об'єкти, в тому числі 21 домогосподарство. А також будівлі лікарні, школи, ліцею, будинку культури, приміщення «Нової пошти», кав'ярні, магазин і спортивні обʼєкти. Це злочин, а ті, хто його скоїв — злочинці.
Не можуть здолати військових — б'ють по цивільних
Яка причина таких дій і чого прагне досягти ворожа армія?
Якщо раніше обстріли не були такими частими, то зараз ворог узяв курс на дестабілізацію ситуації в регіоні і в Україні в цілому. Вони гатять по цивільних об'єктах, де нічого й близько немає військового. У Новгород-Сіверському це ми чітко бачимо. Нещодавно був приліт по об'єкту приватного бізнесу — елеватору, також по лісгоспу — там було спалено техніку. Зараз вони знищують інфраструктуру, цивільних і в такий спосіб хочуть посіяти панічні настрої. Донедавна і Чернігів був умовно спокійним містом, якщо не брати до уваги кількох великих ударів, життя було більш-менш спокійним, а зараз усе змінилося. У чому причина? На мою думку, фронт стоїть — росіяни не досягають бажаного результату на полі бою, тому прагнуть створити напругу в державі, розхитати нашу стійкість і зменшити опір. Ймовірно, вони розраховують, що українці без світла і води будуть звинувачувати владу. Але я не думаю, що їм це вдасться, тому що в умовах повномасштабної війни ми живемо вже понад три роки і більшість людей добре розуміють, хто насправді ворог.
Водночас із розвитком безпілотних систем війна змінилася кардинально. Адже удари стали точнішими і цинічними. Ворог уже бачить, куди б'є. Це не просто якийсь снаряд, що вистрілили і полетів кудись, хоча цю тактику теж застосовують. У Семенівці, наприклад, росіяни вбили місцевого чоловіка FPV-дроном, що був обладнаний камерою. Це означає, що ворог дивився в камеру й обирав жертву. Удень на вулиці вони влучили у власника невеликого магазину, до того ж загиблий мав інвалідність. Людина працювала, забезпечувала місцевих жителів необхідними товарами, а одного дня його цинічно вбив так званий сусід. Російська армія б'є по цивільних, бо здолати військових не виходить.
Ви згадали, що ворог обстрілює прикордонні громади Чернігівщини з різних видів зброї. Чи є час на оголошення повітряної тривоги, зважаючи на територіальну близькість?
Коли починається обстріл зі ствольної артилерії, жителі Семенівки чують так звані виходи, а потім приходи. Російська армія використовує по Семенівці артилерію, міномети, «гради». Схожа ситуація і в Новгород-Сіверському. Якщо аналізувати обстріли за допомогою «Гераней-2» (так звані «шахеди»), то вони часто починалися, коли тривоги ще не було. Адже, умовно, 30 кілометрів — це дуже близько. Російські військові зазвичай ховаються за рельєфом. Випускають дрони і відразу завдають ураження. Це відбувається так швидко, що наші системи не встигають побачити завчасно.
Тому і Новгород-Сіверський теж зараз у тій зоні, коли дуже часто немає повітряної тривоги, однак є обстріли. І це не через те, що ми не хочемо оголошувати тривогу, просто система моніторингу не бачить руху засобів ураження. Ворог маскується, вдосконалюється, використовує рельєф. І це небезпечно, адже військові залишаються на позиціях, а ось цивільні просто не встигають сховатися. Поки немає всеохопної протидії дронам, людям важливо реагувати на звуки дронів, а їх чув уже, мабуть, кожен українець. Кожен житель нашої області стовідсотково. Тільки-но почули звук дрона — одразу ховайтеся, бо це небезпечно. Україна вдосконалює системи ППО, багато збивають дронів і ракет, але поки не все, що летить з Росії проти нас.
Евакуація з п'ятикілометрової зони: швидко приїхати і підхопити людину з тим, що в її руках
В інтернеті поширювали відео, що в прикордонному Грем’ячі з'явився триколор, а потім українські прикордонники його знищили. Яка зараз ситуація в цьому населеному пункті? Чи є там люди?
У Грем'ячі, відстань від якого до Росії десь 2 км, насправді життя немає. Ми не так давно були поблизу цього населеного пункту. Реальність там нагадує фільм про апокаліпсис — усе затягнуто оптоволокном, після великої кількості дронів, що використовують оптоволоконний кабель. Територія перебуває під вогневим контролем ворога.
Ситуація там дуже складна, однак, за даними РВА, у селі ще проживають 23 людини. Якщо потрібна буде якась глобальна допомога, ми зможемо підскочити, але буквально на кілька хвилин. Ще раніше ми евакуювали майже всіх місцевих мешканців. Ті, що там залишились, їм теж пропонували виїхати, але вони категорично відмовилися. Я не можу оцінювати, чи ці люди когось чекають, чи залишилися з інших причин, однак вони ніби живуть у своїй парадигмі.
Чи багато людей виїздить з прикордонних громад? Що ви радите місцевим, адже, з одного боку, краще змінити небезпечні населені пункти на більш безпечні. А з іншого, виникне незаселена сіра зона. Чи не цього домагається ворог?
Цей рух непостійний. У жовтні ми евакуювали з 20-кілометрової зони 70 осіб, з них 9 дітей. З початку року цифра становить 1195 осіб, у тому числі 253 дитини. Рекомендуємо всім, хто живе дуже близько до кордону з Росією, виїжджати. Коли була можливість, ми з п'ятикілометрової зони допомагали людям вивозити майно, речі. А зараз у кращому разі можемо швидко під'їхати, підхопити цю людину з тим, що в неї в руках, і вивезти. На жаль, не більше.
Ми постійно пояснюємо місцевим жителям, аби вони не чекали погіршення ситуації. Адже ворог не зупиняє злочинних дій і вбиватиме місцеве населення. Це реальний геноцид, бо складається враження, що більше вони нас знищили, то більше отримали задоволення. Це мої думки після удару касетними боєприпасами по центру Новгород-Сіверського. Усе виглядає як навмисне знищення саме цивільного населення.
Через це ми пропонуємо людям виїжджати, доки є можливість і дозволяє безпекова ситуація. Для військових підрозділів теж краще, щоб цивільних не було. Щоб ефективно знищувати ворога, Сили оборони повинні мати можливості для маневрів. А коли є цивільні, це складно, адже ми вимушені звертати увагу на ці обставини. Тому для всіх краще, щоб цивільне населення евакуювалося із зони потенційних чи бойових дій.
А куди пропонуєте виїжджати місцевим жителям?
Селянам складно виїжджати, залишати нажите майно. Усе життя людини минуло в селі, а якщо евакуюють у місто, худобу або город ж вона не забере зі собою. Це вже проблема.
Іноді вдається за допомогою благодійників відремонтувати житло. Семенівська громада побудувала два модульних містечка. У Чернігові є модульне містечко, де все готове: приїжджайте і живіть. Але там немає таких умов, до яких люди звикли: свій будинок, худоба, земельна ділянка. Загалом з такою кількістю переселеного населення держава просто не встигає будувати. Ми, на жаль, не можемо в більшості випадків запропонувати людям такі умови, в яких вони хотіли б жити. Проте держава підтримує тих, хто вимушено залишає свій дім. Кожна людина одноразово отримує 10 тис. грн допомоги від благодійних організацій. Є можливість отримати компенсацію, якщо майно втрачене в результаті обстрілів. Існує механізм дистанційного обстеження домогосподарств у цих випадках, усе оформлюють через відповідні комісії територіальних громад і постраждалі отримують компенсації. Процедура прописана і вже налагоджена.
Прикордонні села часто залишаються без електропостачання, готуємося до найгірших сценаріїв
Чи залишається транспортне сполучення між районним центром і віддаленими селами? Як забезпечують людей хлібом та іншими продуктами? Адже ворог полює на автомобілі, які доставляють хліб.
Так, це правда. Російські військові завдають ударів по цивільних автівках. Наприклад, у Грем’ячі влітку був удар по машині Укрпошти. Місцеві жінки, які прийшли отримувати пенсію, і співробітники Укрпошти зазнали поранень.
У населені пункти хліб, товари першої необхідності, ліки доставляють. Якщо говоримо про селян, то вони не мають гострих проблем з харчуванням, у кожному господарстві є картопля, свині, худоба, птиця. Постійно контактуємо зі старостами щодо потреб місцевого населення. Держава надає грошову допомогу на придбання твердого палива для опалення. Також підтримують місцевих жителів прикордоння міжнародні партнери, у тому числі Червоний Хрест, ООН тощо. Існує підтримка з відновленням будинків, які зазнали пошкоджень.
20 жовтня внаслідок російських ударів Чернігів і північна частина області залишилися без електропостачання? Як район пережив блекаут? Якою обіцяє бути зима в районі і чи підготовлені?
Усе, що ви бачите по Чернігову, у квадраті притаманне Новгород-Сіверському району. Ми першими відчули це на собі, коли росіяни почали атакувати критичну інфраструктуру Семенівської, а потім Новгород-Сіверської громад.
Прикордонні села дуже часто залишаються без світла. Ми робимо все можливе, щоб відновити. Раніше у прикордонні більш активно відновлювали. Але зараз, коли це вже на рівні області відбувається, на жаль, ми перебуваємо в постійному режимі перебоїв з електропостачанням. У нас дуже часто по району взагалі немає світла. Люди вже знають, що подаємо воду, здійснюємо водовідведення, там, де це є, за допомогою генераторів. Тобто працюємо за графіком. Вуличного освітлення в прикордонних містах, звісно, немає.
Місцеві жителі і громади готувалися до зими, більшість закладів переведено на опалення за допомогою альтернативних видів палива. Вважаю, що в нас усе є для того, щоб пройти вдало цю зиму. Звісно, що труднощі можуть бути. Ми готуємося до найгірших сценаріїв, щоб розгортати пункти обігріву, де люди могли б зігрітися і навіть переночувати. Ми готові, а як буде — побачимо.
Як працюють лікарні? Чи вистачає персоналу? Чи мають альтернативні джерела живлення?
Усе, що стосується критичної інфраструктури, має генератори. Лікарні — це взагалі не проблема. Усе працює.
Діти навчаються дистанційно? Як це можна зробити, якщо є проблеми зі звʼязком і електрикою?
Торік ми спробували запровадити змішану форму навчання. Зараз знову здебільшого перейшли на дистанційну форму навчання. Особливо в Новгород-Сіверській і Семенівській громадах. Адже у нас тривога триває іноді впродовж доби. За допомогою генераторів та інших технічних можливостей ми роздаємо інтернет, десь є дротовий інтернет — і діти вчаться. Проте проблеми зі сталим звʼязком існують.
Села, віддалені від кордону, мають можливість очної чи змішаної форми навчання. Це стосується Коропської та Понорницької громад, що теж належать до Новгород-Сіверського району. Укриття є, ще будуємо. Багато укриттів територіальні громади відремонтували за допомогою благодійників. Тобто навчальний процес у школах громади триває.
Яку допомогу надають міжнародні партнери? Що ще потрібно?
Генераторами ми практично забезпечені, але потреба в них існує постійно. А ось зарядні станції, акумулятори дуже потрібні, щоб ми могли замкнути цикл сталого живлення. Адже генератор постійно працювати не може, він на це не розрахований і просто вийде з ладу. Оптимальною мала б бути така система: генератор працює і заряджає акумуляторну батарею. Потім генератор зупиняється, все переключається на акумулятор. І цей цикл можна продовжувати практично цілодобово.
Наступу, як на початку війни, коли росіяни рухалися колонами, вже не буде
Після деокупації Чернігівщини тривають розмови про повторний наступ ворога. Чи є якісь підстави для цього? Чи це більше інформаційні атаки?
Станом на зараз, спілкуючись з військовими, я можу сказати, що в росіян достатніх сил немає. Однак сьогодні може бути так, а завтра все по-іншому. Що таке повторний наступ узагалі? Вважаю, що такого, як на початку війни, коли вони колонами кудись рухалися, вже не буде. Вони почнуть рух — і ми будемо їх тут вбивати. Тому що просто так їм ця прогулянка не мине. На мою думку, ні про який Чернігів зараз мови не може бути, бо це майже 200 кілометрів відстані.
З іншого боку, маємо чітко розуміти, що Путін хоче знищити нас усіх. Тому тільки-но в них буде достатньо сил і засобів для наступу, вони це будуть робити. І тут, і по Сумській області, і де тільки зможуть. Усе, що вони зможуть захопити, будуть намагатися захопити. Але ми теж уже інші. Наші сили оборони готуються до таких дій. Якщо ворог активізується — ми будемо діяти.
Які настрої в місцевих? Яке ставлення до Росії, зважаючи, що раніше багато родин часто бували в Росії, мали там друзів чи родичів? Навіть на початку повномасштабного вторгнення мешканці дивилися російські телеканали.
Може, хтось і досі дивиться російське телебачення, але ми транслюємо український сигнал на прикордоння. Ситуація з цим змінилася на краще. А щодо ставлення, я скажу так: країна-терорист зробила все, щоб її вважали терористом.
Коли я виїжджаю в район, на місця після обстрілів, то люди зі сльозами клянуть Путіна, сусідів, які нас знищують і не дають нормально жити. Коли людина змушена покинути все, що вона накопичувала ціле своє життя, що вона про них скаже? І які можуть бути розповіді про «братні» народи? Вони нам не брати, це точно!
Ви родом з Луганщини, маєте досвід АТО, переселилися на Чернігівщину. Але й тут війна наздогнала, у цьому регіоні багатьом здавалася війна неможливою. Що ви говорите, якщо хтось каже: «це не наша війна» або «ми не народжені для війни»?
Я ВПО з 2014 року, тому розумію переселенців, як ніхто інший. Моя родина вимушена була починати все з нуля, бо виїхали з мінімумом речей. Я взяв зброю і став на захист держави. До речі, вдруге так зробив у 2022 році, уже в Чернігові. На той час уже не служив у правоохоронних органах і міг нікуди не йти. Але наступного дня повномасштабного вторгнення взяв зброю і пішов рядовим захищати Чернігів. Мій підрозділ перебував на стадіоні Гагаріна, коли росіяни скидали туди ФАБи.
Тому якщо хтось каже, що це «не моя війна», то це не про мене. Досвід Донбасу доводить, що просто перечекати й потім жити, як раніше, не вийде. Адже росіяни впроваджують програми переселення, змінюючи національний склад населення на окупованих територіях. Це стосується і бізнесу, і всього. Тому хто не хоче захищати свою державу, як мінімум буде рабом у росіян. Я вже не кажу про ті знущання, що відбуваються в окупації. А про скоєні воєнні злочини росіяни заявляють, що це фейк, але ми ж знаємо, що Буча, Ірпінь, Ізюм — це все факти! І Чернігівщина, до речі, теж відчула вплив російської окупації. Усім відомо про тортури над цивільним населенням у Ягідному й інших селах. Багато хто ще не звертався з різних причин. Проте відомо, як вони кривдили жінок, убивали чоловіків, викрадали людей і гроші з них вимагали, катували, вбивали. Тому я нікому не раджу на собі випробовувати, що таке російська окупація.
Якщо відбудеться загострення ситуації, чи готові взяти зброю і знову стати на захист країни?
Звісно, я залишуся і буду там, де буде гаряче. Спочатку евакуйовуватимемо цивільних, а потім уже виконуватимемо вказівки керівництва. Якщо потрібно, то і зброю знову візьму. Ми зараз захищаємо і будемо захищати. Це наша земля, наші люди, і їх потрібно захищати.
Чи виправдане взагалі призначення у військові адміністрації людей з бойовим досвідом?
Військовий досвід допомагає: ти розумієш людей, а вони розуміють тебе, якщо говорити про взаємодію з військовими. У Новгород-Сіверській районній військовій адміністрації ми здебільшого працюємо з цивільними. Проте ми є тим містком між цивільними і військовими, який вибудовуємо. Ми активно допомагаємо цивільному населенню, але пріоритет для нас і для мене як керівника військової адміністрації — це ведення оборонних дій. І всі повинні усвідомлювати, що головне завдання для всіх нас — допомагати військовим підрозділам вести бойові дії.
Якою має бути перемога України? Як ви її бачите?
Я вважаю, той факт, що ми продовжуємо існувати як незалежна держава — це вже перемога. Адже ворог намагається нас знищити. Ми захищаємося вже майже чотири роки повномасштабної війни, а нам прогнозували три дні чи тиждень. І будьмо об'єктивними: ми протидіємо монстру. Росія — дуже велика держава, з великими ресурсами, можливостями і кількістю людей. Тому наша стійкість для мене — це перемога.
На сучасному етапі кордони важливі, але я вірю, що згодом реально своє відвоювати і повернути. Приклади з історії демонструють нам: коли держава є сильною, вона здатна повернути свої території. Через це нам потрібно залишитися державою — зі своїм населенням і власною ідентичністю. Слава Україні!