Нерушима брама
Троїцька надбрамна церква збудована на початку 12 століття (близько 1108 р.) і є єдиною кам’яною спорудою на території Лаври, якої жодного разу не руйнували, хоча й до невпізнаваності причепурили зовні в 17 ст., а всередині у 18 ст., про що ми ще розповімо багато цікавого.
Коли монголи взяли Київ у 1240 році, зруйнували головні Золоті ворота Києва й головний Успенський собор Лаври. А це значить, що, можливо, єдиною брамою в місті були Святі ворота Лаври, а Троїцька церква над ними більш ніж на два століття стала головним кам’яним собором Лаври.
Брами в різні світи
Розповідаючи про старовинні київські брами, варто розуміти, що вони мали різні символічні й семантичні значення і, як результат, різні практики. І, врешті-решт, відкривають вони ворота в різні світи.
Золоті ворота — це головна брама княжого міста, що увінчувала оборонні споруди довкола Києва, які збудував Ярослав Мудрий.
Це були ворота, через які в’їжджав обраний громадою князь, зі щитом чи на щиті входили герої, які могли зустрічати союзників, але відчинити які перед ворогом означало підкоритися. Ці ворота боронили до останнього. Це ворота слави, це ворота влади, це ворота до 1000-літньої історії нашої державності.
Над Золотими воротами звели церкву Благовіщення, де лунало Іларіонове «Слово про закон і благодать», найдавніша літературна пам’ятка нашого народу, в якому перший митрополит-русич виголошував: «Радуйся, благовірний граде Києве, Господь з тобою!».
Святі ж ворота Лаври — це ворота до 1000-літньої історії святості, ворота до внутрішнього світу людини, до її метаної (дослівно з грецької «переміни розуму»). Це ворота, до яких веде або з яких починається проща — паломництво, яким уже тисячоліття йдуть наші пращури разом і поодинці. Це ворота до вічності, або пошуку відповідей на вічні питання.
Символічно, що, маючи однакову структуру (брама з церквою над нею), ці пам’ятки сприймаємо по-різному. Золоті ворота — це насамперед ворота, а Благовіщенської церкви за ними майже ніхто не помічає і споруду не сприймають як храм. Натомість коли дивимося на Святі ворота Лаври, бачимо насамперед церкву. Можливо, тому що Золоті ворота — це вхід до земного Києва з його князями, гетьманами і президентами, вічами і майданами, поразками і перемогами впродовж тисяч років історії.
Натомість Святі ворота ведуть нас до Києва Небесного, до вічного міста святих нашого народу, до нашого пантеону чи навіть Небесного Єрусалиму, куди, згідно з Одкровенням Іоанна Богослова (21:26-27), народи мають принести «свою славу і честь» і «не ввійде до нього ніщо нечисте і ніхто, відданий мерзоті і неправді, а тільки ті, котрі написані в книзі життя». Невипадково ж Київ називають Другим Єрусалимом. То які ворота ведуть до нього?
З князів-олігархів у ченці
Цікавою є й історія зведення Троїцької надбрамної церкви на початку 12 століття (1106–08 рр). Побудував її власним коштом князь Микола Святоша, праонук Ярослава Мудрого, того самого, який збудував Золоті ворота. Але він не просто дав кошти на храм, він повністю покинув своє безбідне княже життя, постригся в монахи Лаври і став вратарником біля Святих воріт, власноруч відчиняючи і зачиняючи їх упродовж багатьох років.
Дуже влучно пояснював цю подію та її вплив на сучасників князя екскурсовод в Антонієвих печерах Чернігова, де є храм на честь преподобного Миколи Святоші: «Уявіть собі, що ви приходите до Лаври, а двері вам привітно відчиняє український олігарх N, який нещодавно був на вершині рейтингу найбагатших людей країни, але залишив свої «ярди» і тепер є бідним послушником, який хоч і вклав кошти в будівництво брами, якою ви входите, але не його біля неї зустрічають як шанованого спонсора, а він сам вклоняється кожному, хто приходить, веде аскетичне чернече життя і залишається в Лаврі».
Мощі Миколи Святоші й сьогодні спочивають у ближніх печерах Лаври. А кияни й гості столиці здебільшого не здогадуються, що саме з Миколою Святошею пов’язана назва Святошинського району Києва, а також станцій метро і залізниці «Святошин». А ще з ним і Троїцькою надбрамною церквою пов’язана наша київська Троєщина.
Мазепинська перлина
Хоч Троїцьку надбрамну церкву з початку 12 століття жодного разу не руйнували, але з тих часів автентичними збереглися хіба що стіни і склепіння. Але зовнішні і внутрішні зміни тільки підвищують її культурну цінність, бо поєднують давньоруську архітектуру з українським (мазепинським) бароко часів розквіту Гетьманщини.
Саме коштом гетьмана Івана Мазепи зведені кам’яні мури довкола Лаври, побудована Всіхсвятська церква над економічною (господарською) брамою та Онуфріївська вежа-церква, а Успенський собор і Троїцька надбрамна церква оновлені й набули зовнішніх барокових форм, які бачимо й донині.
Зовнішні розписи багато разів поновлювали і навіть переписували, вони все більше втрачали самобутність — їх допасовували до імперських стандартів і наративів. Тому, відновлюючи фасади Святих воріт, реставрація яких триває, варто було б спочатку відповісти на питання, які стінописи на них мають бути: 19 – початку 20 століття, як ми можемо побачити сьогодні, чи початку 18 століття, якими вони були за часів Гетьманщини.
До речі, у храмі сучасні науковці нараховують чотири можливі прижиттєві портрети Івана Мазепи й численні подібності облич на стінах церкви до людей з родини й найближчого оточення гетьмана.
Дослідник мазепинської доби, український історик і журналіст Сергій Павленко впізнає образ Мазепи серед української старшини на іконі Першого Вселенського собору, серед вірян у літургічній сцені розписів вівтарної апсиди, а також серед пророків і воїнів у притворі храму.
Як таке могло зберегтися і як цього не помітило всюдисуще око російського імперського цензора? По-перше, дуже правдоподібною видається версія, що розписи Троїцької надбрамної та облаштування іконостасу проходили в декілька етапів: почалися ще за життя і правління Мазепи, коли велися й зовнішні роботи, а завершені були вже у 20–30 роках 18 століття облаштуванням іконостасу, на якому якраз і є дата, на яку орієнтуються дослідники. По-друге, Лавра ще тривалий період після полтавської поразки гетьмана намагалася відстоювати власну незалежність і традицію, точно симпатизувала скоріше своєму найбільшому благодійнику за всю історію, ніж Петрові І та його імперській адміністрації. По-третє, Троїцька церква була приписана до Троїце-Микільського лікарняного монастиря, що окремо діяв на території Лаври, і в невеличкому надбрамному храмі молилися старенькі ченці цього монастиря за відсутності парафіян чи високих гостей. І наостанок: імперська живописна школа вважала українське бароко примітивним західним запозиченням, яке не відповідає ані «російській духовності», ані уявленням про мистецтво, не гідне дослідження та зберігання.
Усе йшло до того, що Троїцьку надбрамну, як Успенський собор чи Всіхсвятську церкву, після завершення зовнішніх розписів стін, що ведуть до Святих воріт, перерозпишуть у модному тоді казково-билинному стилі, але цьому завадила Перша світова, і унікальна перлина українського бароко зберегла не тільки зовнішні форми, але й внутрішній скарб.
Церква як книга
Саме всередині Троїцької надбрамної церкви її найголовніший смисловий і художньо-візуальний скарб, бо це єдиний в Україні повністю збережений ансамбль розписів київської барокової школи 17–18 століть.
Іноді церковний стінопис називають Біблією для неписемних. Натомість розписи Троїцької надбрамної церкви — це наступний рівень богослів’я у фарбах. Вони розраховані на підготовленого й освіченого споглядача. Вони вражають уяву і запускають мисленнєвий процес. Окрім біблійних історій і сюжетів, вони наповнені символами, алегоріями, відсилками до богословських дискусій свого часу.
Тільки-но ми входимо до притвору і починаємо підніматися крутими сходами до храму, наша група (а в мене завжди виникає саме це відчуття, коли я приводжу до Троїцької своїх знайомих) ніби доєднується до процесії, яку складають групи святих: преподобних, дівичів, мучеників, святителів, пророків, царів, над якими Бог-Отець з трикутним німбом, в оточенні ангелів із сурмами та херувимів, кожен з яких промовляє щось із псалмів і біблійних гімнів.
Нас оточують пейзажі з реальними й химерними тваринами, такий собі тогочасний зоопарк чи бестіарій. Тут кумедний слон, павичі, лебеді, раки, коні, буйволи, орли, качки, чайки, бусоли, фламінго, сови, чорні зайці, вовки, верблюд, віслюк, леви, леопарди, мавпи з дитинчатами, реальні й екзотичні птахи та риби, можливо, омари, чудернацькі морські коні й кити. Тут тритони, один з яких тримає в руках тризуб. А також пелікан з розгорнутими крилами, що роздирає власні груди, годуючи дитинчат, що є алегоричним образом Христової жертви та святого причастя.
Нагорі нас очікує «Ангел суду Господнього», який тримає в руках перо і сувій з текстом «Слова» святителя Іоана Золотоустого, яке спонукає входити до церкви й перебувати в ній зі страхом, вірою та благоговінням.
Вхід до храму за поворотом, і зі сходів ми бачимо лише останніх мужів апостольської групи, а коли піднімаємося і повертаємо ліворуч, перед нами розкриваються ще декілька цікавих сюжетів.
Апостолів перед дверима храму Христос запитує: «Може, і ви хочете відійти?», на що апостол Петро відповідає: «Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя» (Ін. 6:67-68). Родзинкою цього зображення є дзеркальне написання слів, що виходять з уст апостола, і це можна побачити ще в декількох сюжетах розписів цього храму.
А щоб збагнути сенс послання цієї фрески, недостатньо впізнати Христа й апостолів чи прочитати (у т.ч. дзеркально) слова діалогу між ними. Тут важливий не лише текст, але й контекст розмови. Перед нами євангельський сюжет про те, як Христос після того, як п’ятьма хлібами і двома рибами нагодував п’ять тисяч людей, намагається уникнути їхнього бажання проголосити його царем і каже, що справжній небесний хліб — Його Тіло, а справжній небесний напій — Його Кров, саме вони дають життя вічне.
Це сьогодні нам зрозуміло, що він має на увазі святе причастя, але тоді слова про необхідність їсти Його Тіло і Кров звучали незбагненно, жорстоко і спокусливо. Народ розійшовся, пішли й деякі учні, а тих, хто залишився, Христос якраз і запитує: «Чи не хочете й ви відійти?», на що розгублений Петро відповідає: «До кого ми підемо…?» і залишається, щоб лише після Таємної вечері, смерті і воскресіння Христа збагнути, про що були ті дивні слова. Але до вірян XVII століття (як, до речі, і до нас) ця фреска промовляє: «Чи вірите ви в таїнство святого причастя?». Бо саме в ті часи в християнському світі точилися суперечки про реальну присутність Тіла і Крові Христових у таїнстві причастя.
На протележній стіні над групою святих праотців (родичів Христа по плоті) ми бачимо, як Іоанн Хреститель веде діалог з первосвященниками і фарисеями, а також воїнами і людьми, що приходили до нього хреститися в Йордані. Він вказує на Христа, якого зображує інша фреска над входом до храму, а на стрічці посоха Іоанна ми можемо прочитати «Се Агнець Божий».
Христос у цей момент розмовляє з книжником, який запитує: «Яка перша з усіх заповідей?». Почувши у відповідь про заповіді любові, додає, що любити Бога і ближнього «більше за всі всепалення і жертви». Почувши таке, Христос каже книжникові: «Недалеко ти від Царства Божого». І саме це написано на фресці над входом до храму як натяк, що ми на порозі місця, де Царство Боже може бути явлене.
На укосах дверей храму нас зустрічають перші біблійні люди Адам і Єва. Над входом — картуш з текстом «Приступіть до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного…». А в арці дверного прорізу — золотий трикутник у променях світла з написом у середині грецькою ΟΘΕΟΣЪ (БОГ). І це не про масонів, як регулярно запитують відвідувачі. Трикутник — це символ Бога-Трійці, і він дуже доречний на вході до Троїцького храму, розписи якого наповнені богослів’ям троїчності та біблійних сюжетів, пов’язаних з дією Бога-Трійці: Отця, і Сина, і Святого Духа.
І це ми лише роздивилися у притворі храму.
Богословські комікси 18 століття
Коли ж входимо до самої церкви, перед нами постають десятки різноманітних біблійних сюжетів і цілі тематичні богословські цикли. Найцікавіше роздивлятися стовпи і арки храму, звертаючи увагу не тільки на зображення, але й на біблійні цитати, а подекуди й просто на відсилки до зачал (позначений номером уривок біблійного тексту), глав чи віршів. Навіть лонгрид не дозволить нам оглянути їх усі, тому раджу докладні дослідження й описи Троїцької надбрамної церкви, які зробила науковиця Національного заповідника Аліна Кондратюк.
Ми ж зупинимося на декількох цікавих символічних і богословськи насичених сюжетах.
Просто на вході, якщо підняти голову, у склепіннях ми побачимо дуже незвичне зображення Святої Трійці: Бог-Отець в образі сяйного кола з написаним у ньому гебрейською Божественним Ім’ям, поруч Бог-Син у червоному з хрестом і Бог-Дух Святий в образі голуба, під Яким напис: «Отче наш, иже єси на Небесіх, да святится Имя Твоє». І це початок такого собі богословського коміксу на текст молитви «Отче наш». Ілюстрації до кожного речення молитви починаються в арках, а потім спускаються почергово праворуч і ліворуч із західної сторони колон, що підтримують центральний купол храму.
— «Отче наш, иже єси на небесех, да святится имя Твоє» / «Отче наш, Сущий на Небесах, нехай святиться Ім’я Твоє»
(Сюжет — під підписом і зображенням Святої Трійці, яке ми описали вище, — праведники на хмарах і на землі, піднявши руки, звертаються Бога);
— «Да прїйдет Царствїє Твоє» / «Нехай прийде Царство Твоє»
(Сюжет — юнак сидить на горі в оточенні янголят на хмарах, один з яких має на голові митру, а інші тримають у руках чашу з причастям, скіпетр і корону, пальмове й оливкове гілля, факел. Юнак здіймає руки в молитві до Неба, на якому Дух Святий в образі голуба і золоте сяйво благодаті);
- «Да будет воля Твоя, яко на небеси так и на земли» / «Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі»
(Сюжет — ангел на межі дня і ночі дивиться в бік світла й записує щось на сувій);
— «Хліб наш насущний даждь нам днесь» / «Хліб наш насущний дай нам сьогодні»
(Сюжет — у центрі ангел у зеленій сорочці з віночком на голові тримає сніп колосся, а біля його ніг — кошик з хлібами, а перед кошиком — різні плоди: дині, груші, яблука, виноград; над ним праворуч ангел з рогом достатку, з якого висипаються срібні й золоті монети; ліворуч вгорі — ангел з пальмовим гіллям, що тримає в руці скіпетр і золотий вінець);
— «І остави нам долги наша, яко и ми оставляєм должником нашим» / «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»
(Сюжет — людина губкою витирає записи на сувої і дивиться на ангела, який одночасно витирає записи на кам’яній скрижалі);
— «І не введи нас во искушеніє» / «І не введи нас у спокусу»
(Сюжет — момент гріхопадіння: Адам у молитві, Єва торкається його плеча, а в іншій руці тримає череп, перед ними змій довкола дерева, біля підніжжя якого лежить заборонений плід);
— «Но избави нас от лукаваго» / «Але визволи нас від лукавого»
(Сюжет — ангел з ключами підлітає до грішника, прикутого до скелі ланцюгами. У той самий момент диявол, який тримає мотузку, що охоплює грішника ззаду, намагається відібрати в ангела ключі);
— «Яко Твоє єсть Царство, и сила, и слава, Отца, и Сина, и Святого Духа, нині, и присно, и в віки віков» / «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків»
(Сюжет — символічне зображення серця, увінчаного хмарою з благословляючою рукою, в середині серця голуб, що на червоній стрічці тримає дощечку з написом «Аминь», по кутах зображення літери А, М, И, Н).
Київське богослів’я у фарбах
І ось, прочитавши-побачивши «Отче наш», ви стоїте посеред храму, присвяченого Святій Трійці, і споглядаєте Її зображення. Я нарахував чотири великих зображення Трійці: у головному куполі, в центрі іконостасу, в західному нефі й уже згадану ілюстрацію початку молитви «Отче наш». Усі вони належать до типу, який московське богослів’я вважає неканонічним. Його ще називають новозавітним. Так само московські «канони» забороняють зображення Бога-Отця як сивого старця і у форматі новозавітної Трійці, і окремо. А в храмі, розписаному майстрами лаврської школи 17–18 століть, яка була візуальним втіленням тогочасного київського могилянського богослів’я, я нарахував ще чотири окремих зображення Бога-Отця як старця з трикутним німбом.
Одне із цих зображень є прямою ілюстрацією біблійного Одкровення Іоанна Богослова, який споглядав «Того, Хто сидить на престолі, Хто живе віки-вічні» (Одкр. 5:9). Та й для інших зображень Бога-Отця як сивого старця знаходимо біблійні підстави у видінні пророка Даниїла, який бачив «Стародавнього днями, одяг Якого був білим, як сніг, а волосся Його голови — наче чиста вовна» (Дан. 7:9).
П’яте старозавітне зображення Трійці, відоме як «Гостинність Авраама», знаходимо як храмову ікону в іконостасі. І частує Авраам трьох ангелів символічними стравами: хлібом, виноградом і рибою. І на столі перед кожним тарілки і приладдя: ніж і виделка.
Симетрична храмовій іконі Трійці в іконостасі ікона П’ятидесятниці, яка розповідає про те, як на п’ятдесятий день після Пасхи-Великодня, у день, який ми тепер називаємо Трійцею, Дух Святий зійшов на апостолів — і вони почали проповідувати різними мовами. І ця ікона знову відрізняється від московського «канону», бо в центрі композиції Богородиця, яка приймає Духа Святого разом з апостолами.
Ліворуч і праворуч від центрального купола, у північному і південному склепіннях, зображений Дух Святий в образі голуба, що є частиною композицій, які переходять на стіни храму: хрещення Господнього на Йордані й зішестя Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці.
Напевно, ще вартувало б звернути увагу і розібрати символічний ряд циклів зображень у північній і південній арках центральної частини храму. Це цикл «Сім дарів Духа Святого»: дар премудрості, дар поради, дар кріпості, дар розуму, дар розуміння, дар страху Божого (благоговіння) і дар благочестя. А також символічні зображення семи таїнств (написано «тайн») церкви: хрещення, миропомазання, євхаристії (причастя), покаяння, маслосвяття, священства і шлюбу (саме в такому, незвичному для сучасного катехизму порядку).
А якщо зазирнути за колону праворуч, то побачимо Цикл блаженств з Нагорної проповіді Спасителя. Я назвав би його Циклом щастя, бо одне зі значень слова «блаженні» — це «щасливі».
Окрема тема — розписи вівтаря. І сподіваюся, ми розпочнемо їхні дослідження і сучасне тлумачення з ученими-монахами Києво-Печерської лаври ПЦУ і священниками-літургістами.
Розписи як проповідь і попередження «мерседесам» у Лаврі
Є ще одна унікальна особливість розписів Троїцької надбрамної церви, яка пов’язана з проповіддю Лазаря Барановича і майже пророчим попередженням сьогоденню.
На західній стіні храму під фрескою Першого Вселенського собору є декілька сюжетних зображень, пов’язаних з темою собору та суперечками, які довколо нього розгорталися. Одне зображає святого Миколая (того самого, якого ми всі знаємо як доброго дідуся, що приносить подарунки), який з розмаху б’є протопопа Арія, який тримає в руках сувій з написом «Бє некогда єгда не бє» («Було колись, коли не було» — мається на увазі, що був час, коли Христа не було, що Він не Бог, а просто людина, творіння, а не Творець).
Гадаю, ця історія (до речі, не всі вірять у її достовірність) у 17 столітті так само потребувала пояснень, як і зараз, бо вирішувати суперечки, тим паче богословські, мордобоєм якось не по-християнськи.
Серед пам’яток тієї доби в Музеї книги і друкарства на території Лаври, який у будівлі першої лаврської друкарні, де й надрукували книгу, про яку мова, знаходимо збірку проповідей архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича «Трубы на дни нарочитыя праздніков», видану 1674 р., задовго до початку розписів Троїцької надбрамної. І в ній читаємо «Друге слово на святого Миколая»: «Образ Іпостасі Отця похулив Арій, святий же Миколай, хоча й був образом (прикладом) лагідності, дав йому по образу (по обличчу), кажучи беззаконному: не чини беззаконня… Зробив це святий Миколай, якому належало бути небийцею овець, яких належить любити: але не вовків, яких належить від пастви жезлом відганяти… І сам Ісус, хоч і лагідний був серцем, коли знайшов у Церкві продавців овець, і волів, і голубів, зробивши батіг, усіх вигнав з Церкви. Так само і святий Миколай, хоч і лагідним був, приборкав зухвалість Арія…».
А тепер повертаємося до Троїцької надбрамної і споглядаємо, що поруч з фрескою Першого Вселенського собору є зображення святого Миколая, який б’є по обличчю Арія, а поруч — зображення Христа, який виганяє торговців з Єрусалимського храму зі словами: «Чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? А ви зробили його вертепом розбійників». Дуже вірогідно, що, створюючи і поєднуючи сюжети, іконописець мав перед собою надруковану в Лаврі проповідь або чув її безпосередньо з уст ректора Києво-Могилянської академії архієпископа Лазаря Барановича.
Завдяки цьому маємо унікальний випадок, коли над виходом з храму бачимо, можливо, єдине в Україні, а можливо — у світі, зображення вигнання торговців з храму, а не фреску Страшного суду, традиційну на цьому місці. І як не сприйняти це зображення як своєрідне пророцтво Московському патріархату і його останньому наміснику в Лаврі, якого українці прозвали Мерседесом…
А наостанок пояснимо, чому згадати про Троїцьку надбрамну церкву Лаври варто саме 2025 року. Відповідь якраз на західній стіні храму, просто навпроти вівтаря, де фреска Першого Вселенського собору.
Ювілейний рік християнського світу
Цьогоріч у християн усього світу: і православних, і католиків, і протестантів — Великдень був в один день, тож в один день ми святкуватимемо і День Святої Трійці, П’ятидесятницю.
Це дуже символічно, бо цьогоріч увесь християнський світ відзначатиме 1700-річчя Першого Вселенського (всесвітнього, якщо сучасною мовою) собору, який відбувся 325 року в Нікеї за присутності римського імператора Костянтина, того самого, який припинив гоніння і дозволив християнам вільно сповідувати свою віру. Саме питанням віри, а точніше христологічному і тринітарному виміру, або богослів’ю Святої Трійці, були присвячені соборні дебати. Символ віри, який прийняли на соборі, сьогодні сповідують або приймають за основу віри православні, католики, лютерани, англікани й абсолютна більшість вірян світу, яких називають християнами. Бо християнами є ті, хто вірить у божественність Христа, у те, що Він є Боголюдиною, Однією з осіб Святої Трійці, Богом-Сином, єдиносущним Богу-Отцю і Богу-Духу Святому. Саме таку віру сформулював Перший Вселенський собор і захистив її від єресі Арія, який вчив, що Христос просто посередник між Богом і людьми.
І ось саме до цього ювілею Україна й українські християни можуть презентувати світу один з найдавніших храмів (1108 рік побудови) на честь Святої Трійці в Європі, якого ніколи не руйнували й у якому збережено унікальний, автентично український цілісний ансамбль тринітарних (присвячених Святій Трійці) розписів кінця 17 — початку 18 століття. І це привід для культурної та духовної дипломатії України й українських церков у світі.
А ще це привід нарешті завершити вигнання «русского міра» і Московського патріархату з Лаври і спільними зусиллями Церкви, держави й суспільства розчистити 1000-літні джерела нашої духовності і культури, мудрості і державності, створити простір формації українськості майбутнього, до якого ведуть святі ворота вічного Києва.