2018 рік: ескалація стосунків між Церквами
«Щоб вас заінтригувати, розкажу, як та зустріч — конференція єпископів Східних Церков Європи у 2019 році, організовувалася, і для чого вона була потрібна, — розповідає Блаженніший Святослав про передісторію події. — Чому саме на тій зустрічі мова йшла про екуменізм і чому та зустріч набула такої важливості для Вселенської Церкви?
Пригадаймо 2018 рік: це був рік колосального напруження, ескалації у стосунках у трикутнику «Москва — Рим — Константинополь (тепер — Фанар — Ред.)». Ця ескалація мала свою динаміку, і так вийшло, що наша Греко-Католицька Церква опинилася у її центрі. Що ж сталося? А сталося те, що Київське християнство почало відновлювати свою суб’єктність: ми перестали бути предметом перемовин у цьому трикутнику і почали ставати дуже активним суб’єктом. І це не всім подобалося.
І ось — травень 2018 року. До Риму приїжджає величезна група — «паломництво з Москви» під керівництвом митрополита Іларіона Алфєєва, і отримує прийом на найвищому рівні. І закінчується це «паломництво» великим оскарженням — зокрема, щодо УГКЦ: що ми, мовляв, втручаємося у внутрішні православні стосунки. Тоді почалася певна маніпуляція поняттями міжцерковного і богословського діалогу: нас знову почали звинувачувати в прозелітизмі. Це поняття час від часу постійно спливало, та й саме існування Східних Католицьких Церков серед православної більшості часто таврувалося як прозелітизм.
Друга тема, яка почала мусуватися в той час, — поняття уніатизму і самого існування Східних Католицьких Церков. Всі ми пам’ятаємо Баламандську декларацію, яка, властиво, відкинула уніатизм як метод об’єднання Церков. Але цікаво, що у московській риториці почалися певні маніпуляції: ніхто не говорив про уніатизм, а говорилося про уніатство, яке, у їхньому трактуванні, означало одне й те ж. Тобто, у їхньому дискурсі, якщо уніатизм не має рації і засуджений, відкинутий, то який зміст в існуванні Східних Католицьких Церков? І всі ці речі говорилися тоді, у 2018-му.
Ми побачили ще у сумнозвісній Гаванській декларації 2016 року, що доля Східних Католицьких Церков була окреслена як свого часу доля американських індіанців у резерваціях: мовляв, раз вже є, то існуйте, але щоб не виходили назовні. Про якусь роль у стосунках взагалі не йшлося. Очевидно, що такого типу доля нам абсолютно не подобалася. І ми розуміли, що наше завдання — сповнити свою місію у ширшому плані стосунків Східних Католицьких Церков. Ми не хотіли завмирати як Церква — ми хотіли рости і розвиватися. То якою ж мала бути наша роль у тих обставинах?»
Треба щось робити
«Отже, після такої інформаційної атаки я не витримав і поїхав до Риму. І 4 липня 2018 року мав зустріч із папою Франциском: я сказав йому, що ми як Церква потребуємо нового слова папи про Східні Католицькі Церкви — слова перших осіб, які ведуть цей діалог, зокрема, екуменічний. І є питання: східні католики мають свою роль в екуменічному діалозі чи ні? Бо дуже часто складалося враження, що наші брати православні ведуть той діалог виключно з Римо-Католицькою Церквою, а східні католики — як кажуть, „аки риби безгласниє“. Більше того, у багатьох країнах наші православні брати навіть ставили умови для зустрічей: мовляв, якщо там будуть східні католики, ми участі брати не будемо. Так категорично завжди виступала, зокрема, Польська Православна Церква.
І коли я пояснив папі Франциску, які ми маємо питання, він мені сказав одну фразу: «Mi offro per questo incontro» — «Я у вашому розпорядженні для такої зустрічі», як переклали українською. Це інтерпретація, бо «offrirsi» означає пожертвувати собою, вкласти себе в чиїсь руки.
І папа мені тоді сказав — ідіть до кардинала Курта Коха і готуйте конференцію. Ну, це була трохи провокація, бо уявіть, як мені було прийти до поважного кардинала і сказати, що папа наказав йому готувати конференцію. Але у нас із кардиналом Кохом завжди були гарні стосунки, і я просто розповів Його Еміненції про необхідність організації такої зустрічі. І ми почали над цим працювати».
УГКЦ виступила тоді організатором зустрічі східних католицьких єпископів Європи, яку запланували на наступний, 2019 рік.
Історичні події для Київських Церков
«Ми ще собі не усвідомлювали, що станеться — між липнем 2018-го і серпнем 2019-го. Опишу лише ряд подій», — розповідає Блаженніший Святослав.
«Отже, жовтень 2018 року.
У Римі відбувається Папський синод на тему молоді.
У цей же час Священний синод РПЦ проводить своє виїзне засідання у Мінську (а це, до речі, — колишня Київська митрополія) і там проголошує про розрив євхаристійного спілкування із Вселенським Патріархатом.
У жовтні ж Вселенський Патріарх видає юридичний акт, яким відкликає свій документ, яким доручає пастирську опіку і право висвячувати митрополитів для Києва в Москві, і тим самим повертає Україну в своє юридичне поле.
Митрополит Іларіон Алфєєв просто з Мінська летить до Риму, і ми з ним знову зустрічаємося на Папському синоді.
Грудень 2018 року: Об’єднавчий собор православних братів у Святій Софії у Києві.
6 січня 2019 року: Томос про автокефалію Православної Церкви України.
Відчуваєте, з якою інтенсивністю відбувалися доленосні, історичні події для Київського християнства? Справді, ми, Українські Церкви, набирали щораз більшої суб’єктності! …
Ще одна подія відбулася в кінці травня — на початку червня 2019 року: візит папи Франциска до Румунії, який мав дуже важливий екуменічний вимір. 2 червня 2019 року під час цього візиту у місті Блаж папа беатифікував сімох греко-католицьких єпископів.
Московська сторона, яка думала, що вона вже поховала місце і роль східних католиків — зокрема, у Європі, була просто в шоці».
Синод Єпископів УГКЦ у Римі і конференція єпископів Східних Церков
«І ось — вересень 2019 року: з 1 по 10 вересня у Римі відбувається Синод Єпископів УГКЦ. У нас такі Синоди відбуваються щорічно, і от, у 2019-му, всі наші владики — діючі і емерити — з’їхалися до Риму.
Очевидно, що ми мали зустріч у папи — як Синод Єпископів УГКЦ.
А після Синоду, у тих самих колегіях — святого Йосафата і в Румунській колегії, 12–14 вересня відбувся найбільший в історії за кількістю учасників з’їзд східних католицьких єпископів Європи, на якому були присутні десь 70 осіб.
Хочу пояснити, що у Європі як Східні Католицькі Церкви присутні не тільки греко-католики: є вірмени-католики, сиро-малабарці, мароніти, мелхіти, і, звичайно, греко-католики різних традицій — українці, румуни, болгари, словаки, угорці. Але, очевидно, що найбільшою групою у цьому зборі єпископів були владики Української Греко-Католицької Церкви.
Теми від Ватикану
«Оскільки питання екуменічної місії саме у Європі було для нас таким важливим в контексті тієї інтенсивності подій, доповідачами стали перші особи Католицької Церкви. Ми спеціально намагалися вибрати такі теми і просити висловитися щодо питань, які були дуже болючими.
Наприклад, кардинал Курт Кох мав доповідь про моделі єдності між християнами, які сьогодні можна запропонувати в екуменічному діалозі. І знаєте, що випливало з його доповіді? Що немає такої моделі. І що сьогодні в екуменічному діалозі християни перебувають у пошуку. І нам було цікаво сказати, що оті «нещасні уніати», про яких всі говорять, — це теж модель, яка вже спрацювала, може, частково, але вона має свою історію і тяглість.
Дуже цікавою була доповідь кардинала П’єтро Пароліна (Державного секретаря Святого Престолу. — Ред.): він говорив про екуменізм і дипломатію. Кого цікавлять питання міжцерковної і міждержавної політики, відразу відчитають певні нотки, які сьогодні вже, можливо, є анахронізмом: Його Еміненція дуже докладно нам пояснював, чому діалог Ватикану з Москвою є таким важливим і які елементи того діалогу для їхньої сторони є такими, які потрібно пояснити.
Цікавою була доповідь кардинала Леонардо Сандрі: він пояснив, які виклики сьогодні стоять перед східними католиками — зокрема, в тих історичних обставинах, які ми переживаємо.
Теми від Східних Католицьких Церков
Друга група доповідачів говорила про ті болючі і незрозумілі теми, про які йшлося від початку.
Наш отець Іван Дацько проголосив дуже цікаву і обширну доповідь про роботу змішаної католицько-православної богословської групи, у якій він є нашим представником.
Мушу сказати, що з 2019 році ми у членстві цієї групи понесли тяжкі втрати: відійшов у вічність владика Флорентин Кріхелмеану, румунський греко-католицький єпископ, він помер від ковіду. А минулого року відійшов у вічність владика Дімітріос Салахас, славний каноніст, який був діамантом грона богословів, які вели цей екуменічний діалог десятиліттями. І сьогодні єдиним представником від східних католиків залишився наш отець Іван Дацько.
Була окрема доповідь про Баламандський документ. Ще живі богослови, які цей документ готували і вони були кваліфікованими інтерпретаторами тексту, який тоді був прийнятий. Тому ця доповідь є унікальним документом.
Окрема доповідь була про різницю між прозелітизмом і релігійною свободою. Ми хотіли почути від авторитетного доповідача у присутності перших осіб цю тезу: що дати можливість людям обирати Церкву — це не прозелітизм, а можливість для людини здійснити духовний пошук у повній свободі. Очевидно, що це є викликом у сучасних обставинах. Але така релігійна свобода є надзвичайно важливим досягненням сучасного світу і сучасної культури.
Дуже цікавою була канонічна доповідь про сопричастя — communicatio in sacris — між Церквами. Щиро скажу, я очікував більш богословської доповіді, бо всі говорять, що метою нашого екуменічного діалогу є сопричастя. Але доповідач більше говорив про канони, тому це питання потребує поглибленого вивчення і дослідження.
А завершив усю цю палітру думок своєю доповіддю отець Гіасинт Дестівель щодо Гаванської декларації, яка, як на мене, на сьогодні вже трохи відійшла на марґінеси — мало хто сьогодні про це згадує. Бо агресія Російської православної церкви — зокрема, проти нас сьогодні в Україні, показує, що всі ці декларації залишилися лише на папері, і що їх ніхто серйозно не збирався дотримуватися і виконувати».
Що далі?
Блаженніший Святослав пояснює подальшу історію того, що закладалося у 2018–2019 роках, і це — і церковні, і політичні процеси, які до, і у часі повномасштабного вторгнення набували все більшої потужності і ваги:
«Що ж сталося далі, після 2019 року, у трикутнику „Москва — Рим — Константинополь“?
І Апостольська столиця в Римі, і Вселенський Патріарх не просто вітали розвиток суб’єктності Київського християнства, а цьому сприяли. А що зробила Москва? А Москва пішла на нас війною. Щодо Української Церкви, то це — намір забрати у нас право на існування. Але на третій рік цієї жорстокої війни Росії проти України голос Київських Церков — як Православної, так і нашої, Української Греко-Католицької, потужно лунає на весь світ!»
Зустріч із Вселенським Патріархом
«У цій книзі матеріали закінчилися датою 14 вересня 2019 року. А 16 вересня я мав унікальну зустріч тет-а-тет із Вселенським Патріархом Варфоломієм, який приїхав до Ватикану, мешкав тоді в домі святої Марти, тобто в резиденції папи Франциска. Коли він довідався, що я — у Римі, він особисто організував нашу зустріч. Скажу вам, він переполошив весь Ватикан! …
Та зустріч для мене була важливою духовною подією. Тоді Його Святість мені пояснив, чому вирішив надати Томос про автокефалію українським православним. Він сказав: «Українське православ’я — дозріло».
На мене та зустріч справила дуже глибоке враження. І я сьогодні хочу висловити глибоку вдячність Його Святості за те, як він бачить роль і місце нашої Церкви в екуменічній місії у Європі — не просто її оцінює чи визнає, а радіє, як батько радіє дитині, яка росте, мужніє і розвивається.
Тому не випадково на титульній сторінці україномовного видання «Дух і літера» помістили фото із зустрічі Всеукраїнської ради Церков з Його Всесвятістю під час його візиту до Києва у серпні 2021 року. Ця фотографія — не випадкова, вона є запитанням — а що ж далі? Як далі ми повинні розвивати стосунки, відкидаючи уніатизм, але говорячи про необхідність діалогу, який лікує рани — між православними в Україні, між православними і католиками, між християнами різних конфесій. Бо справжній, щирий екуменізм — це справді Боже благословення, це здійснення заповіді Христа, Його Архиєрейської молитви на Тайній Вечері до Небесного Отця: «Отче, збережи їх в Твоє Ім’я, щоб вони було одно, як ми з тобою є одно».