Ще задовго до вторгнення там існувала велика мережа комуністичних інформаторів під керівництвом радянського посольства в Ханої, тобто під керівництвом КДБ. Інформатори збирали не лише адреси. Особисті звички, політичну приналежність, висловлені ідеї, невисловлені думки, відстежені у приватних бесідах, імена та адреси родичів, друзів, коханців і коханок майбутніх жертв «визволення». (Це не припущення, а дані подальшого розслідування).
При цьому агентура зовсім не обов’язково була комуністичною за переконаннями. «Не зв'язуйтесь з цими повіями-комуністами. Не витрачайте свій час на них. Немає нічого небезпечнішого, ніж розчаровані фанатики, які «щиро вірять» у комунізм. Вони перетворюються на найзапекліших ворогів і контрреволюціонерів. Націлюйтеся вище – на респектабельних, тих, хто займає солідні управлінські позиції, хто любить Америку, хто поза підозрою», – вчив КДБ.
Усі ми пам’ятаємо про схоплених і закатованих москалями українських громадян, яких дуже швидко, за наводкою, знаходили окупанти.
Майже щодня СБУ повідомляє про викриття і знешкодження нової агентури ворога. В основному це дрібні рибки. Про більш масштабні зради наша влада говорить не так прямо і не так конкретно. Бо «в ході розслідування головне – не вийти на самого себе», йдеться в одній оперативній приказці.
Одні не можуть, інші не хочуть виразно уявити собі глибину і масштаби ворожої агентури впливу в Україні. Хоча ми тут не одні такі «відморожені» – Європа, Північна Америка, цілий світ десятиліттями насичувався людьми, спеціально навченими КДБ і його спадкоємцями.
Армії, розвідки, наукові і освітні установи, великий бізнес – нема такої сфери діяльності, яка уникла б проникнення російських агентів. Ми іноді дізнаємося про це через якісь гучні викриття, але все це піна на поверхні дуже темного і кривавого моря.
Підготовку до підривної діяльності можна охарактеризувати майже пролетарським гаслом: «Корисні ідіоти всіх країн – єднайтеся!» Послідовність така. Спочатку з розумних людей роблять ідіотів, потім їх роз’єднують, а потім знову згуртовують у групи, керовані відповідними операторами.
За 500 років до Різдва Христового китайський військовий стратег Сунь-Цзи сформулював принципи підривної діяльності:
1. Висміюй усі важливі традиції в країні твого супротивника.
2. Залучай їхніх вождів у злочинні справи і в потрібний час перетвори їх на предмет глузування їхнього населення.
3. Розвалюй роботу їхнього уряду всіма засобами.
4. Не гребуй допомогою найнікчемніших і найгидотніших громадян країни твого ворога.
5. Сій роз'єднаність і розбрат між громадянами.
6. Нацьковуй молодих на старих.
7. Будь щедрим у обіцянках і винагородах пособників і спільників.
Є чотири стадії підривної діяльності: деморалізація, дестабілізація, криза, «нормалізація». Вони можуть частково накладатися одна на одну.
Стадія деморалізації найдовша, щонайменше 15–20 років. Це час, за який можна «виховати» одне покоління. Сюди входять чотири напрямки: релігія, освіта, ЗМІ, культура. Успішна деморалізація – процес незворотний, ми це виразно бачимо на прикладі ОРДЛО і не тільки.
Стадія дестабілізації передбачає захоплення/вплив на правоохоронну сферу і судочинство, економіку, охорону здоров’я, зовнішню політику. У часовому вимірі ця фаза прив’язана до виборів, тобто в нашому випадку це 5+ років. Нація-мішень має стати сприйнятливим – пасивним чи активним – споживачем уже легітимізованих ідей тих, хто здійснює підривну діяльність.
Стадія кризи – це гарячий громадянський конфлікт, який супроводжують повний хаос і безлад. Йому відводиться від двох до шести місяців, щоб суспільство і держава почали убивати самі себе.
А потім приходять «нормалізатори» з диктатурою. Ззовні, а краще зсередини – і відкрите суспільство перетворюється на закрите.
У цій загальній підручниковій схемі є багато дрібніших детальних оперативних рівнів, напрямків і ліній, але я хочу звернути вашу увагу на один аспект – психологічні диверсії. Не пропаганда, не агітація, не ІПСО, а саме диверсії.
Завданням психологічної диверсії, як і фізичної, є максимальне знищення об’єктів ураження. Створення мертвих смислових полів, щоб на них ніколи нічого більше не виросло.
Reality Upside Down (Реальність, перевернута з ніг на голову), за назвою розділу книги Джона Барона «КДБ сьогодні». Хто був нічим, той стає всім.
Інформація тоді подається за допомогою простих емоційних символічно-сугестивних якорів. Це найефективніший спосіб нейтралізації критичного мислення та здорового глузду.
Є два слова-гачки, на які ловляться всі майже без винятку. Перший, популяризований нещодавно термін – це «fake news». Запустився він у широкий обіг у часи Трампа, хоча сам вираз з позаминулого століття. Другий термін такий самий старий, як світ нашої брехні, але зараз він переживає другу молодість. Це термін – «дезінформація».
Я вам страшне скажу. Немає такого поняття, як «fake news». Світ, незважаючи на свою складну природу, у своїх основних векторах є двополюсним. Це чи життя, чи смерть. Чи правда, чи брехня. Якщо подивитися на термін "fake news" з оперативної перспективи, нам або дозволяють безкарно брехати, і тоді ми можемо робити, що захочемо, з ким тільки захочемо; або брехня – це кримінальний злочин. Уміла брехня викликає явища, наслідками яких є повалення уряду, руйнація суспільної згуртованості, підрив національної ідентичності, відставки посадовців, які заважають ворогу. Вмілою брехнею можна остаточно знищувати будь-які репутації й авторитети. Висміювати і підривати ідеї, щоб потім створювати ідеологічно мертві поля. І все це робиться під прапором «свободи слова».
У виразі «fake news» ключовим отруйним фактором є саме «news». Ми офіційно припускаємо і погоджуємося з тим, що брехня має право бути новиною. Легітимізуючи брехню та користуючись проміжним терміном «fake news» замість того, щоб нейтралізувати агента впливу і після судових процесів обдерти як липку, ми пішли в зовсім іншому напрямку. У напрямку створення якихось інформаційних надбудов, які так активно спростовують заздалегідь готову до цього інформацію, що вже самі пахнуть, як Бортничі в спеку.
Є два основні принципи психологічної диверсії.
Перший говорить про те, що завжди виграє той, хто є активною стороною і змушує противника реагувати. Другий говорить про те, що якщо хочеш виграти, то завжди маєш вести конфронтацію в інформаційній площині супротивника. Коли нас змушують і до першого, і до другого, ми не можемо атакувати противника в його інформаційному просторі – нам ніколи.
Інформаційно-протиборчі халабуди генерують у результаті ще більший хаос. Дезорієнтований надлишком дратівливої інформації протилежного змісту глядач чи читач поступово втрачає здатність відрізняти правду від брехні, важливе від несуттєвого. Таким чином сприйняття переноситься з раціонального рівня на емоційний, а саме цього очікує ворог.
Дезінформація – це один з більш ніж десяти елементів психологічної диверсії, може, навіть більш ніж кількох десятків. Дезінформаційні техніки грають роль абсорбентних дій, що відволікають увагу від набагато важливіших технік. Наприклад, завдяки концентруванню уваги противника на дезінформації набагато ефективнішою стає пропаганда.
Але чому б не називати брехню просто брехнею? Бо під це не дають гранти? Бо треба висувати підозри і доводити склад злочину публічним особам? А може, їх так багато, що нема куди садити, якщо дійде до справи?
Ефективна брехня готується так.
Першим йде визначення оперативної критерійності, тобто аналіз факторів, що впливають на ускладнення або полегшення інформаційної роботи на певній території. На критерій держави впливає аналіз її етнопсихічного коду, аналіз актуальної соціальної, політичної чи правової обумовленості. На цій підставі оцінюється потенційна можливість успіху дій.
Другим є визначення напряму діяльності, який вестиметься в першу чергу. У диверсійних діях психологічного характеру є два основні напрямки впливу.
Перший – це створення нових тенденцій, вигадування нових сценаріїв і їхня непомітна режисура.
Другий – це підхоплення природних тенденцій, які вже є в цій країні. Підтримка, посилення і непомітне перемикання їх на напрями, відповідні очікуванням ворога. Іноді це робиться одночасно, хоча зростає ризик викриття. Такі об'єднані дії проводяться, коли мало часу для реалізації фінального задуму. Наприклад, несподівано має ухвалитися якийсь важливий закон.
Розробляють це люди з високим рівнем інтелекту та технічної грамотності і дуже жорстокі. За їхніми оцінками, ми не здатні до певного рівня конфронтації в інформаційному просторі, бо обмежені двома факторами.
Перший фактор – це бюрократія зі всіма її вадами, корупцією, кар’єризмом і марнославством, яка є інтегральним елементом будь-якої державної установи, цивільної чи військової структури.
Другим чинником є наші культурні, ментальні, моральні й етичні обмеження, яких вони у принципі не мають.
Увесь наш процес інформаційного протиборства замість того, щоб спрощуватися, все більше ускладнюється і хаотизується через вживання щораз новіших визначень іншомовного походження. Хоча самі їхні автори не можуть до ладу пояснити оперативну необхідність таких новотворів. Навіть заяложений термін «гібридна війна» усе ще «в процесі обговорення».
Ось у кількох пунктах весь процес і кілька порад:
1. Основною метою психологічних диверсій є жорсткий деструктивний вплив на масову свідомість м’якими засобами.
2. Усі наступальні дії спрямовані на корекцію інтелектуальної матриці людини, зміну її способу мислення.
3. Це лоботомія масової свідомості. Психологічна анестезія вводиться на тактичному рівні (дезінформація, пропаганда, індоктринація та кілька таких самих ефективних процедур).
4. Дезінформація – це лише одна з багатьох тактик інформаційної боротьби, а інформаційна боротьба – лише один з багатьох фронтів психологічної війни.
5. Не концентруйтеся на маленьких пунктах (дезінформація чи інформаційна боротьба). Це деталі. Зосередьтеся на процесі, а не на його окремих елементах. Мета – виграти не маленьку битву, а велику війну.
6. Ознаки наступальних інформаційних дій:
• наративна логіка (опис вражень від подій);
• категоричність суджень, ідеологічні крайнощі;
• соціально чутлива емоція (має бути настільки сильною, щоб нейтралізувати критичне мислення);
• залучення третіх сторін як арбітрів, маніпуляція відповідальністю за конфронтацію.
7. Якщо ти надто слабкий, щоб мати власне Я, то завжди матимеш чуже МИ.