Також чотирьох “найчесніших” делегатів УПЦ (МП) після отримання вироку обміняли на українських цивільних та військовополонених: йдеться про митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Єлецьких), священників Миколу Закройця, Олександра Лунєгова (усі три – у червні 2024) і Андрія Павленка (у грудні 2022).
Втім, липневе повідомлення СБУ та прокуратури не було мейнстримним. Силовики проінформували про багатодітного “пастора, який, виїхавши до рф, почав збирати для фсб інформацію про ЗСУ на Донеччині”. Позначення “пастор”, яке у пресрелізі Донецької обласної прокуратури вживається тричі, доповнюється змістовними деталями: “у 2023 році… [...] пастор однієї з баптистських церков виїхав з України до Російської Федерації. Під час перебування на території держави-агресора він познайомився зі співробітником фсб, який запропонував йому співпрацю в обмін на грошові кошти для будівництва будинку”. Пресреліз СБУ не був надто конкретним: мовляв, підозрюваний був “пастором однієї з протестантських церков” (слово “пастор” вживається тричі), який після виїзду до ЄС почав працювати на ФСБ. Далі, за даними силовиків, для отримання даних про розташування сил ЗСУ він залучив двох синів. Колаборація виявилась успішною, і чоловік з січня по лютий 2024 року передав російському спецслужбісту Сергію Карнаухову щонайменше 15 повідомлень.
De facto
Випадки колабораціонізму серед протестантів – жорсткий виняток із загального правила. Так само як і серед ПЦУ та РКЦ. У цілому, українські протестанти ще з 2014 року почали усвідомлювати себе саме в українських категоріях, а найбільш навіжені (наприклад, з Херсону) рано чи пізно виїхали до РФ. (Хай щастить).
Втім, ситуація з багатодітним колаборантом ще цікавіша. Попри заяви СБУ та прокуратури, він не був пастором – він був самозванцем зі скандальною репутацією.
За даними джерел автора, зрадника звуть Вадим Грицюк. У минулому він вважав себе екстрасенсом, спраглим на “легкі” гроші. Мешкав у селі Анатоліївка Одеської області та був членом помісної баптистської церкви у Березівці (євангельські християни-баптисти практикують фіксоване церковне членство – авт.). За словами тамтешнього пастора Михайла Кузовльова, локальна конгрегація відлучила його через неетичну поведінку. Якщо коротко, чоловік дебоширив, влаштовував бійки, підбурював людей та, наприклад, зареєстрував акаунт під чужим жіночим ім’ям.
Грицюк ніколи не був пастором і не міг ним бути. Втім, вчився в австрійському релігійному TCM International Institute, і після відлучення з церкви його звідти відрахували. Імовірно, він думав, що саме це йому допоможе зробити кар’єру в релігійному середовищі й здобути довіру серед церковнослужителів.
У 2018 або 2019 році батько 9 дітей переїхав у село Куропатники поблизу міста Бережани (Тернопільська область). Місцева церква допомогла Грицюку підшукати будинок і прийняла його на випробувальний кількамісячний термін. У Бережанах чоловік налаштовував вірян проти Анатолія Якобчука, місцевого пастора, медійника і редактора релігійного видання “Слово про Слово”. Грицюк скрізь представлявся магістром богослов’я і на початку перебування у Бережанах виголосив пару проповідей. “Вони були настільки трешовими, що я просто заборонив проповідувати йому”, – розповідає Якобчук. З початком “великої війни” лжепастор майже припинив відвідувати Богослужіння.
“Ми також його поставили на церковне зауваження через те, що він писав непристойні вірші й висилав нецерковним людям розпусні картинки. Не дозволяли йому брати участь у служінні. По суті, він у церкві він не мав ніякого служіння і, зрештою, відділився нас”, – деталізує Якобчук.
“У нього були дивні відкриті проросійські погляди. Я йому казав: “Ти про це нікому не кажи, адже тебе просто приб’ють”. У відповідь він зверхньо сміявся. Його обурювало, що у церкві ми молимось за Україну, його просто вивертало через це”, – розповідає Якобчук.
Зрештою, Грицюк почав поширювати російську пропаганду серед членів різних місцевих церков. Близько півдесятка людей заявили на нього до СБУ. Якобчук припускає, що з ним поговорили, але на цьому все зупинилось. Як естетичний орієнтир лжепастор мав Кадирова, носив довгу бороду і дуже пишався, що виглядає, як його чеченський герой.
“Думаю, що він був вже давно завербований та приїхав у Бережани саме зі шпигунською місією. Ідейно він близький до РФ”, – підсумовує Якобчук.
(Не)усвідомлена необізнаність
Автору цих рядків також відомо, що керівництво українських баптистів непублічно комунікувало щонайменше з СБУ й інформувало про реальний статус підозрюваного. У випадку з цією спецслужбою спілкування виявилось продуктивним: у всіх каналах комунікації (сайт, Facebook, Telegram) СБУ внесла потрібні корективи. “Пастор-агент ФСБ” перетворився на ““пастора”-агента ФСБ”, а “пастор однієї з протестантських церков” змінився на “чоловіка, який представлявся пастором однієї з релігійних організацій”. Втім, формулювання “пастор-резидент російської спецслужби” досі без лапок. Для преси, яка посилалась на СБУ як на першоджерело, ці зміни залишились непоміченими.
Але це все польові квіти порівняно з комунікацією Донецької обласної прокуратури, яка не змінилась ані на йоту. І на сайті, і у соцмережах (Facebook, Telegram 1 і 2) Грицюк досі фігурує як баптистський пастор, який от-от отримає 15-річне ув’язнення або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Звісно, це репутаційний удар.
Залишається подякувати СБУ за вміння бодай частково чути конструктивну критику та нагадати другому актору про важливість деталей й інституту репутації загалом (і для нього самого). Адже така неуважність до точної інформації підточує довіру до державної прокуратури загалом. Інакше що заважає пресі замість “експрокурора Донецької прокуратури спіймали на хабарі” написати “прокурора Донецької прокуратури спіймали на хабарі”? Какая ж разніца?