ГоловнаСуспільствоВійна

Примусова евакуація: чому не можуть вивезти дітей з Донеччини і хто за це має відповідати

Жодна дитина не мала б боятися звука літака. Але в дітей з Донеччини звук літака викликатиме лише бажання якнайшвидше тікати в найближчий підвал. Навряд чи на обличчі дитини, яка пережила авіаудар, колись побачиш посмішку, вигукнувши: «Дивись, літак!»

Діти із сім'ї, евакуйованої з Яцьківки.
Фото: Save Ukraine
Діти із сім'ї, евакуйованої з Яцьківки.

До цих пір у постійно обстрілюваному Бахмуті перебуває 190 дітей. Їхні родини не виїжджають, а без згоди батьків дітей не можуть евакуювати.

Діти на фото пережили дуже багато такого, чого не мали б пережити. Ще в березні минулого року їх будинок у селі Яцьківка Донецької області потрапив під авіаційний обстріл. У квітні вони евакуювалися до Західної України – батьки і п’ятеро дітей (на фото присутня не вся родина). Але в жовтні вирішили повернутися додому. У лютому вже цього року в селі стало нестерпно, і дільничний сконтактував їх з фондом "Save Ukraine". Евакуаційна команда фонду евакуювала всю родину в Київ, в один зі своїх реабілітаційних центрів. Так родина лишилася живою. Проте діти дуже сильно постраждали психологічно.

«Після приїзду одна з дівчат, Настя, дуже сильно кричала, – розповідає Анна Горкун, координаторка в реабілітаційному центрі "Save Ukraine". – Вона бачила, як горіли будинки в сусідніх селах. Для неї це був дуже травматичний досвід. Я говорила з нашим арттерапевтом, який працює з цими дітьми. Спочатку всі вони опускали голову, дуже сутулились, ніби ховались. Зараз зовсім інша річ – жваві, контактні, бігають, граються. Але так було не відразу, можна подивитись фото до і після. Діти пізнали жахіття війни».

Настя з Яцьківки.
Фото: Save Ukraine
Настя з Яцьківки.

Ці діти принаймні вже в безпеці. У реабілітаційному центрі є всі умови для життя (це щось на кшталт мініготелю зі спільними кухнями та санвузлами), психологічний супровід і юридична допомога в оформленні допомоги.

Багато інших дітей, на жаль, усе ще лишаються в місцях, звідки евакуювали цю родину. Живуть у підвалах місяцями, постійно чують вибухи. Попри те, що влада оголосила обов’язкову евакуацію з певних територій, наближених до зон бойових дій, там усе ще тисячі сімей з дітьми. І це насправді катастрофа.

До цих пір у постійно обстрілюваному Бахмуті перебуває 50 дітей. Донедавна їх було 190. Їхні родини не виїжджають, а без згоди батьків дітей не можуть евакуювати.

Саша з Яцьківки.
Фото: Save Ukraine
Саша з Яцьківки.

Здавалося би, чому люди відмовляються від евакуації, коли їм пропонують і житло, і умови тимчасового переміщення? 

Нещодавно Костянтин Реуцький, який служить у лавах ЗСУ, а раніше керував в організації «Восток SOS», опублікував на своїй сторінці сюжет Анастасії Горпінченко про 9-річну Соню Огнєву з Бахмута, яка живе в укритті разом з родичами. Назовні люди майже не виходять – обстріли.

У коментарях до своєї публікації Костянтин Реуцький уточнює, що здебільшого люди, які сидять досі з дітьми по підвалах Бахмута, як і в інших подібних місцях, травмовані психологічно і, на його думку, вже не можуть адекватно оцінювати ситуацію.

Місяць тому всі новинні ресурси обійшла новина про смерть дівчинки з Авдіївки. Вона померла від серцевого нападу, що стався через черговий обстріл. Цю дівчинку часто навідували волонтери, благали батьків дати вивезти її, але бабуся і дідусь, з якими жила дитина, відмовлялися виїжджати. "Звечора в дитини почали німіти руки й ноги, вона нікому не сказала. На жаль, немає жодного законного механізму примусово вивозити дітей з міста", – зазначив тоді очільник військової адміністрації міста Віталій Барабаш.

Про ту саму катастрофу говорять і в "Save Ukraine". На Донеччині, куди їздять броньовані евакуаційні автобуси з волонтерами організації, з 20 сімей евакуюватися погоджується лише одна, попри всі вмовляння, пропозиції житла, забезпечення, допомоги в усьому, розповідає голова організації, ексдитячий омбудсман Микола Кулеба.

Микола Кулеба та евакуйовані люди в реабілітаційному центрі.
Фото: Save Ukraine
Микола Кулеба та евакуйовані люди в реабілітаційному центрі.

«Ось з останньої нашої групи евакуйованих є сім’я, де діти чудом залишилися живі. Сім’я до останнього відмовлялася виїжджати. Села навколо вже були обстріляні, а вони сподівалися, що їх якось це омине. Що війна закінчиться якось сама собою. Коли вибухом винесло всі вікна і діти на подвір’ї ледве залишилися живі, отоді в них, навіть у їхньої 72-річної бабусі, з’явилася мотивація тікати. Отоді наша команда їх забрала і привезла в центр реабілітації, і вони тільки тут оговтались. І можуть уже відчути різницю.

Люди звикають, діти звикають до постійних обстрілів. Вони це сприймають, ніби так має бути. Кожного дня наші команди стикаються з такими сім’ями».

При цьому Микола Кулеба не бачить дієвих механізмів, які дозволили б або примусову евакуацію дітей разом з дорослими, або евакуацію дітей окремо від батьків, тобто відібрання дитини.

«Хоча держава заявила про примусову, обов’язкову евакуацію із зон бойових дій, але ці сім’ї не свідомі того, що це треба робити, по-перше. А по-друге, який орган забезпечить цю обов’язковість евакуації? Такого немає сьогодні. Якщо примусово евакуювати дитину, забрати її – це розцінюють як порушення прав дитини. Тому що це не завжди відповідає інтересам дитини, – говорить Кулеба. – Поліцейський, якщо він узагалі є в цьому населеному пункті, може прийти і сказати: “Ану швиденько виїжджайте”. Сім’я каже: “Ми не хочемо”. На основі яких документів він може прийняти рішення? Щодо воєнного часу не випрацювано належних документів, що чітко говорили б, як ці процеси мають відбуватися під час війни”.

Микола Кулеба з евакуйованими дітьми в реабілітаційному центрі.
Фото: надано авторкою
Микола Кулеба з евакуйованими дітьми в реабілітаційному центрі.

На його думку, необхідна розробка нормативних актів саме на рівні Міністерства соціальної політики, а також створення спеціальних структур, які будуть наділені відповідними повноваженнями в зоні бойових дій. «Зрозумійте, якщо ми вивеземо хоча б одну дитину силоміць, формально це буде викрадення дитини. Ми порушимо законодавство», – говорить Кулеба. 

«Білі янголи»

Крім волонтерів, людей з лінії бойових дій, куди ніхто, крім військових, більше не виїжджає, евакуйовує спецпідрозділ поліції «Білі янголи». Вони також виконують усі інші завдання, включно з доставкою гуманітарної допомоги та вивезенням загиблих. Спецпідрозділ працює на чотирьох напрямках: Мар’їнському, Великоновосілківському, Лиманському і Бахмутському.

Цей спецпідрозділ створили на самому початку війни. Саму назву «Білі янголи» отримали від місцевого населення після того, як у Мар’їнці поліцейські на швидких виїжджали на лінію вогню виконувати важкі завдання, пов’язані з допомогою цивільним, розповідає начальник відділу комунікації поліції Донеччини Олександра Гаврилко. Після цієї групи зрозуміли, що треба розширювати таку діяльність на інших напрямках.

«За останню добу, наприклад, ми евакуювали 183 людей, з них 49 дітей. На території Донеччини вже немає місць, які можна назвати безпечними, хіба більш або менш безпечними. У серпні минулого року Кабінетом Міністрів була прийнята постанова про обов’язкову евакуацію на території Донецької області, обов’язкову, – підкреслює Олександра Гаврилко. – Евакуація була і раніше, але обов’язкова – саме з того часу. Відтоді ми евакуювали загалом 45 000, з яких 6000 – діти, більш ніж 2000 – люди з інвалідністю. На цей момент в області залишається більш ніж 500 000 людей»

У пріоритеті спецпідрозділу – евакуація родин з дітьми. Але згідно із законодавством, каже Олександра Гаврилко, евакуація дітей, які живуть в сім’ях, можлива лише з батьками і лише за згодою цих батьків.

«Так, за невиконання батьківських обов’язків дійсно передбачена відповідальність відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але там не прописано воєнний стан. Поліція зазвичай має скласти адміністративний протокол, але все це було передбачено для мирного часу. Коли батьки, наприклад, зловживають алкоголем, не виховують дитину, складається один-декілька протоколів, потім поліція передає їх до соціальних служб. А далі соціальні служби за поданням своїх комісій могли чи тимчасово вилучати дитину, чи позбавляти батьків прав, виносити рішення залежно від ситуації», – розповідає Олександра Гаврилко.

Поліція Авдіївки вмовляє маму двох хлопчиків евакуюватися, мати відмовляється
Фото: Save Ukraine
Поліція Авдіївки вмовляє маму двох хлопчиків евакуюватися, мати відмовляється

Зараз поліція намагається працювати переконаннями і потроху все ж вивозить ці сім’ї з дітьми. Після евакуації людей привозять у пункти незламності, а далі місцева влада розподіляє евакуйованих. Якщо людям немає куди йти, їм надають житло, допомагають із виплатами, каже Олександра Гаврилко.

«Наше бачення – дітей не можна відбирати в батьків (у рамках евакуації. – Авт.). Їх можна евакуювати лише разом з батьками, однозначно. Єдиний виняток – статусна родина (патронажна, наприклад), якщо є опікун, який відмовляється від евакуації. У такому разі ми отримуємо спеціальний документ від соціальних служб, беремо із собою соціальну службу і забираємо дітей», – говорить Гаврилко.

Таке було, наприклад, в Авдіївці, хлопчика забрали окремо від опікуна. Бабуся, яка була опікуном, категорично відмовлялася від евакуації: «Я нікуди не поїду». 

«Ми сказали, що дитина тут помирати не буде, і вивезли дитину. Зараз старша сестра хлопця оформила опікунство, і він у Києві, – розповідає Гаврилко. – Але більшість таких статусних сімей була евакуйована централізовано, їх вивезли ще на початку війни, це робила адміністрація. Ще раз наголошую – соціальні служби можуть з нами поїхати і забрати дитину лише в статусних сім’ях. Де звичайна дитина і є батьки – це так не працює, навіть із соціальною службою. А залишилися там здебільшого саме звичайні сім’ї з дітьми».

Евакуація з Донеччини.
Фото: Восток SOS
Евакуація з Донеччини.

«Рішення існує, але немає прописаних процедур»

Примусової евакуації дорослих разом з дітьми не існує ніде, говорить правозахисник ГО «Центр громадянських свобод» Володимир Яворський. А більшість людей не виїжджає тому, що не знає, куди виїжджати.

«Насправді в законодавстві все врегульовано щодо дітей. Щодо дорослих питання складніше, тому що дорослі самостійно визначають своє життя, евакуювати їх примусово неможливо. А от якщо життю дитини загрожує небезпека, батьки не виконують свої обов’язки виховання дитини, органи опіки і піклування мають право виносити рішення навіть без суду, тимчасово забирати дітей у цих батьків. Це передбачено в ст. 170 Сімейного кодексу.

Тимчасово можна забрати дитину без позбавлення батьків батьківських прав. Тому я вважаю, що процедура існує, але в органів державної влади не існує процедур, що робити в таких ситуаціях. Цим мають зараз займатися декілька міністерств спільно – насамперед Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство культури. Але вони до сьогодні жодної подібної програми не зробили».

На думку Володимира Яворського, найкращий варіант – якби орган опіки і піклування разом з поліцією міг вилучати цих дітей і відправляти тимчасово, на декілька місяців щонайменше, в дитячі табори, де їм організовували б навчання, підтримку.

 правозахисник ГО «Центр громадянських свобод» Володимир Яворський
Фото: ccl.org.ua
правозахисник ГО «Центр громадянських свобод» Володимир Яворський

«І я думаю, що за таких обставин дорослі були б не проти, якби знали, куди їде ця дитина, що з нею буде, що вони можуть приїхати і забрати цю дитину з таборів у будь-який час, коли захочуть», – говорить Яворський.

Він каже, що соцслужби можуть робити спільні виїзди з поліцією і приймати рішення, яке дає підставу евакуювати дітей в їхніх інтересах. 

«Або я не розумію, що вони тоді роблять. Діти на цих територіях – відповідальність органів державної влади. Соціальні служби евакуювалися, а діти залишилися? На ці служби держава поклала обов’язки захисту прав дітей. Поліція не може приїхати і забрати без рішення органу опіки і піклування. Звичайно, вони можуть це робити в сім’ях, де є батьки, і цілком можливо, виникне конфлікт інтересів. Це може травмувати дитину. Тому я і пропонував, як саме можна це зробити. Не забирати дитину без пояснень, з криками, після підписання документа про відмову від евакуації. А запропонувати для дитини хороші умови, в таборі, де вона може бути тимчасово, де буде навчання, розваги, їжа, зв’язок з батьками. Проблема в тому, що в Україні на сьогодні немає документа, який описував би, що робити із цими евакуйованими дітьми. Дитячі будинки або певні соціальні установи – це, звичайно, травмує дитину і є не найкращим виходом», – говорить Яворський.

Евакуація з Донеччини
Фото: Восток SOS
Евакуація з Донеччини

Має бути примус

Евакуаційні групи волонтерів ГО «Восток SOS» також працюють на прифронтових територіях. Організація почала стукати в усі можливі державні двері, щоб зрозуміти, як вирішити проблему. На думку адвокаційної менеджерки «Восток SOS» Юлії Матвійчук, із початку повномасштабного вторгнення у людей було достатньо часу, щоб прийняти рішення про евакуацію свою та дітей. Якщо на початку не було зрозуміло, куди рухатись і чи рухатись узагалі, люди не могли вирішити, то тепер вони це рішення прийняли. На жаль, багато батьків вирішили залишитися.

«Ми все частіше бачимо, і в новинах у тому числі, що діти гинуть, і не лише від обстрілів, а й від серцевих нападів, через шок, стрес і так далі. Саме тому це питання зараз постало так гостро, – розповідає Юлія Матвійчук. – Ми бачимо рішення в реалізації трьох кроків. Перше – це прийняти рішення про примусову евакуацію сімей з дітьми. Ми не наполягаємо на вивезенні окремо дітей від батьків, бо вважаємо, що сім’я – це сприятливе середовище для дитини. Має бути розроблений механізм примусової евакуації всіх разом. Другий крок – це забезпечення приміщень чи, можливо, компактного місця проживання. Люди мають знати, куди вони їдуть, і важливо, щоб вони розуміли, що це тимчасово. Рано чи пізно вони повернуться до своїх населених пунктів, коли там стане безпечно. І третє – після вивезення заборонити в’їзд до цих населених пунктів дітям, які не досягли 18 років, допоки не стане безпечно».

Свою пропозицію представники «Восток SOS» з іншими колегами озвучували державним органам. Кажуть, насамперед будь-який примус в евакуації блокують на рівні Міністерства соціальної політики. Тобто і примусову або вимушену евакуацію, і примусову евакуацію дітей окремо. Водночас учора в ефірі телемарафону міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук заявила, що неповнолітніх необхідно насильно евакуювати з Бахмута, навіть якщо їхні батьки чи опікуни хочуть залишитись у місті й не дають дозволу на вивезення дітей.

Евакуація з Покровська.
Фото: Восток SOS
Евакуація з Покровська.

Юлія погоджується, що зараз ніде у світі не існує якогось релевантного механізму, який міг би бути взятий за основу для розробки примусової, або вимушеної, як наполягає називати її правозахисниця, евакуації в Україні. За її словами, є лише випадки вивезення цілими населеними пунктами, але окремо сімей з дітьми примусово ніде не вивозили. Хто саме це мав би робити – на думку Юлії Матвійчук, до процесу мали б бути залучені поліція, органи опіки та піклування, які будуть приходити з буклетами, інформувати, куди сім’я їде, в які умови, і вивозити цих людей. Тобто з населенням мають говорити про те, що поїхати слід зараз. І що це не вибір – це обов’язково. При цьому важливо, щоб це відбувалося не по всій Донецькій області. Це мають бути точково визначені населені пункти. Наприклад, Бахмут або Часів Яр, які зараз у небезпеці. Тобто це якась мала кількість людей, яка повинна покинути територію ведення бойових дій».

За даними поліції, на Донеччині все ще залишається близько пів мільйона людей. В самому Бахмуті зостається десь 50 дітей. Їх батьки або родичі відмовляються виїжджати. І сьогодні ще одну ніч ці діти проведуть під обстрілами в підвалах через дорослих.

Марія ЛебедєваМарія Лебедєва, ​журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram