![Олена Валіуліна ставить хрест на могилі сина біля власного розбитого росіянами будинку](https://i.lb.ua/036/35/633c12eea177e.jpeg)
“Я сама зібрала по шматках свого обвугленого сина, потягла його на візочку й закопала у своїх квітах біля розбитого будинку”
До нас підбігає жінка. Питає: “Тут є преса?”
“Я хочу на весь світ розповісти, як росіяни вбили мого сина Анатолія!” – майже кричить вона.
Жінку звати Олена Валіуліна. Вона веде нас до спаленої "газелі" й розказує, що 11 вересня російські солдати навмисно прямим влученням з танка вбили її 34-річного сина Анатолія. Під час сильних обстрілів він хотів урятувати 15-річних хлопців – забрати до свого погреба в низині.
![Машина Анатолія Валіуліна, яку розстріляв російський танк.](https://i.lb.ua/097/39/633c0c3985f00.jpeg)
“Він поїхав за дітьми і не повернувся. Два тижні я шукала свого сина. Знайшла його 25 вересня. Усе згоріло, тільки клаптик голубої олімпійки залишився, щоб показати: “Мам, це я”. Я сама в мішок його почала пакувати, але окупанти не дали це зробити: снайпер почав обстрілювати мене та ще двох людей. Ми скотилися в цю канаву, перечекали й через кущі ледве винесли ноги. До позавчорашнього дня мій син лежав у цій "газелі". 30 вересня українські військові після зачистки дозволили забрати мого Толіка. Я сама зібрала свого обвугленого сина, потягла його на візочку й закопала у своїх квітах біля розбитого будинку. Дякую вам, росіяни, що позбавили мене сина”, – з люттю і відчаєм каже жінка.
У селі чутно гучні “виходи”. Олена Валіуліна добре розрізняє, з чого й куди стріляють. Каже, що її будинок окупанти знищили. Три снаряди розірвалися в городі, в одній вона й поховала свою дитину. Розповідає, що в окупації виживала разом із сімома пенсіонерками. Вони евакуювалися зі знищеного села, а жінка лишилася, бо шукала сина.
Тепер евакуюватися не хоче: “Я чекаю новин від онучок, які ще в окупації. Мене сусіди прийняли, дякую їм. Я не поїду звідси вже нікуди. Може, все відновиться колись”.
![Олена Валіуліна біля 'газелі' вбитого росіянами сина.](https://i.lb.ua/084/21/633c129f78bb4.jpeg)
На звільненій території немає ні електроенергії, ні газопостачання, ні мобільного зв’язку. Олена йде за свічками до волонтерського “течика”. Дорогою бачимо діда Вову, який випасає отару вцілілих кіз. Каже, що в нього взагалі нічого не залишилося – три машини та багатоповерховий будинок перетворилися на згарище.
“Вова! Ти живий, і діти живі! Усе добре. Заселись у нову хату та живи далі”, – каже Олена.
![Ті, хто вижив. Мешканці Канцедалівки Олена та Володимир. Дід Вова випасає своїх кіз](https://i.lb.ua/075/50/633c139446c39.jpeg)
За нами біжить пес пастуха. Він вважає жінку рідною, бо ховався від обстрілів у погребі разом з нею та її покійним сином.
![15-річний підліток, якого хотів вивезти до власного погребу в низині села Анатолій Валіулін](https://i.lb.ua/038/20/633c0bfea0ee9.jpeg)
![Руїни Канцедалівки.](https://i.lb.ua/069/07/633c130fc73e1.jpeg)
“Прилетів російський літак і чотири рази лупонув по наших хатах. Наступного дня скинув ще дві авіабомби”
У селі майже не залишилося собак і котів. Проте качки вціліли, коли 9 і 10 вересня росіяни скинули на Канцедалівку шість авіабомб. Господар птиці Сергій розповідає, як це відбулося:
“Українські солдати зайняли висоту. Прилетів російський вертоліт із Куп’янська-Вузлового. Наші його збили. Потім приїхав російський танк, наші військові його також розбили і зачистили цю територію. Росіяни затихли. Через годину прилетів російський літак і чотири рази лупонув по наших хатах. Наступного дня скинув ще дві авіабомби на український БТР і цивільні будинки. Я з дому пішов заздалегідь, бо сракою відчував, що буде лихо. Вижив, бо сховався в хаті на околиці. Там лише два-три будинки цілі. Ми сиділи в погребах півтора тижня, не вилазили. Від мого будинку самі стіни залишились, усе згоріло. Я жив без родини, в мене були тільки качки, кури та 4 барани. Вижили всі 36 качок і двоє баранів. Ось тут, в епіцентрі авіаударів, дядько Петро ховався з моєю собакою. Алабай просидів з ним два дні в погребі. Чуб у дядька Петра тепер обпалений. З моїх односельчан від авіаударів загинула родина, а наступного дня російський снайпер убив ще двох мужиків. Усі інші люди вижили, бо добре заховались у сусідів у дальніх хатах”.
![Сергій вивозить своїх уцілілих качок до матері в сусідній Куп'янськ.](https://i.lb.ua/101/11/633c132f3878a.jpeg)
Зараз Сергій на побитому авто забирає качок до своєї матері в Куп’янськ. Навпроти його знищеної хати – завали, під якими досі лежать тіла цілої сім’ї: мами, тата і їхньої дитини. У чоловіка чорні долоні та лице в куряві. Він курить цигарки та з полегшенням посміхається в розмові з нашими військовими. Потім згадує окупацію і плюється від огиди.
“Ми з росіянами не контактували. Окупанти розшукували бійців АТО та сильно їх били. Тут буряти стояли, вони понавішували білборди з написами “Ми єдиний народ з Росією”. У нас ніхто дозволу не питав. Може, Росія тут і подобалася комусь раніше, але з російськими прапорами ніхто з жителів не їздив. Тепер Росію тут ненавидять. Я не підтримував російську армію, бо все життя прожив в Україні та маю український паспорт. Нам добре та спокійно жилося при Україні. Усе влаштовувало. Нас звільняти не треба було. Росіяни звільнили нас від хорошого життя”, – розповідає Сергій.
![Знищені окупантами будинки місцевих жителів.](https://i.lb.ua/035/57/633c0cf928572.jpeg)
Убитих жителів змогли поховати тільки позавчора
На горі ми бачимо багато спалених автівок. Серед них – залізяччя з машини, на якій двоє пенсіонерів намагалися втекти від обстрілів російських солдатів. Стареньких змогли поховати лише позавчора, бо ворожий вогонь щільно накривав село. Земля вся в завалах, людському одязі та хатньому начинні. Дитячі шкарпетки висять на гілках дерев.
![Знищені російською армією цивільні автомобілі.](https://i.lb.ua/020/14/633c1559e4325.jpeg)
А над головою вже вдруге за день пролітає ворожий “орлан”. Ще зранку Сили оборони збирали по шматках тіла обвуглених окупантів, що їх під час втечі кинула російська армія. Місцеві пригадують: окупанти забули свого живого побратима. Той розгублено бігав по селу, а згодом у полоні нарікав на свою країну, яка змусила воювати і кинула на забій.
Бачимо спалену ворожу “беху”, яка хотіла знищити український танк, кілька спалених цивільних автівок, якими безуспішно намагалися втекти рашисти під час контрнаступу українських військ.
![Спалена українськими захисниками російська 'беха'.](https://i.lb.ua/048/44/633c137990367.jpeg)
![Тіло російського солдата](https://i.lb.ua/101/47/633c13aed727e.jpeg)
![Залізяччя, яке залишила по собі російська армія.](https://i.lb.ua/000/23/633c0cd6437f3.jpeg)
Харківські волонтери допомогли знищити російські танки
22 вересня після деокупації волонтери благодійного фонду “Жовта допомога” в пошуках уцілілих першими дісталися до Канцедалівки – і потрапили під вогонь російського снайпера, танка та піхоти. Дивом вижили і передали українським захисникам інформацію про ворожі позиції. У підсумку ЗСУ знищили два російські танки.
![Волонтер благодійного фонду 'Жовта допомога' Олександр Кусайко (другий справа).](https://i.lb.ua/004/02/633c0c5bca869.jpeg)
Олександр Кусайко розповідає, як це було:
“Місцевий житель сказав, що треба заїхати в це село, де інколи стріляють, бо люди потребують допомоги. Може, ми не туди повернули, а може, “добродій” мав намір завести нас до окупантів. Виїхали на місцевість, побачили зруйнований міст, трупи російських солдатів і цивільних мешканців. Залишили автівки й почали гукати, чи хтось вижив. І тоді по нас почали стріляти з того боку ріки. Виявилось, там були російські війська. Я спускався з гори й бачив, як кулі за півтора метра від мого товариша бились об землю. Ми сховались за автівками. Троє наших волонтерів були за транспортом, а троє дивились, чи є поранені та живі. Я прийняв рішення евакуювати автомобілі, бо ми потрапили б у пастку, якби крайнє до виїзду авто вийшло з ладу. Сіли за кермо машин, виїхали в безпечну зону, заховали там автівки, повернулись і по раціях від хлопців дізналися, що по них також вели обстріл, працював танк. Ми були одягнені як цивільні, без розпізнавальних знаків ЗСУ чи ТрО, але по нас росіяни стріляли з танка, снайперської гвинтівки та автоматів. Мені прошили автомобіль зі снайперської гвинтівки, куля застрягла в ньому. Потім ми зв’язалися з військовими, які чекали артпідготовку по цьому району. Два дні вони вираховували, де знаходиться танчик. Він зробив постріл по наших цивільних хлопцях – і викрив свою позицію. Виявилось, що там два російські танки. За кілька годин їх знищили. Наша помилка допомогла наблизити Україну до перемоги”.
Сьогодні Канцедалівка повільно повертається до життя під українським прапором.
![Знищені хати жителів унаслідок російського авіанальоту.](https://i.lb.ua/080/56/633c15162ef01.jpeg)
Куп’янськ-Вузловий. “Треба проводити м’яку українізацію, щоб повертати віру в нашу державу”
Знайомимося з Дмитром, який приїхав сюди із сусіднього Куп'янська-Вузлового, звільненого п’ять днів тому. Чоловік просить зателефонувати братові, військовослужбовцю ЗСУ і сказати, що він зі старенькими батьками вижив під окупацією.
Дмитро ризикує життям, бо добирається в Канцедалівку через не зачищену лісосмугу. За даними українських бійців, у сірій зоні досі може бути російський снайпер, який убив щонайменше 15 мирних жителів. Дмитро згадує, як 11 вересня в лісосмузі потрапив у полон до росіян. Ті вискочили з автоматами, зупинили його старенький мотоцикл і пів дня допитували про розміщення українських військ. Ледве відпустили живим, додає.
![Тіло мешканця, вбитого російськими окупантами](https://i.lb.ua/019/43/633c13db98ddc.jpeg)
Волонтери фонду “Жовта допомога” пішим ходом через цю лісосмугу 1 жовтня потрапили до Куп’янська-Вузлового. Спростовують чутки, що його повністю зруйновано. Говорять, що не побачили там серйозних руйнувань і гуманітарної катастрофи, як у Куп'янську.
“Переважає приватний сектор, тому там є овочі, яйце, м'ясо, птиця. У селищі, як і на багатьох визволених територіях, наразі немає ні опалення, ні газу, ні електрики. Центральне водопостачання не працює, але є колодязі, з яких люди беруть воду та якось виживають. Потреби – паливо для генераторів, свічки, хліб, бо немає змоги його випікати без газу, а дров’яні печі далеко не в кожного, оскільки мало хто думав, що сусід на нас нападе і ми будемо змушені повертатись у початок 20 сторіччя, коли не було централізованого газопостачання. Куп’янськ-Вузловий потребує локальної допомоги для підтримки наших українських людей”, – каже Олександр Кусайко.
Люди сім місяців пробули під впливом ворожої пропаганди, мають інформаційний голод і нерідко проросійські настрої, вважає волонтер.
![Волонтери роздають гуманітарну допомогу місцевим, які вижили під російською окупацією.](https://i.lb.ua/088/58/633c0cafc387d.jpeg)
“Місцевий чоловік нам сказав: “У вас ніхто тут не питатиме, навіщо ви сюди прийшли. Але будьте обережнішими”. За його словами, була зустріч мешканців, і коли всі сп’яніли, то 90% присутніх почали звинувачувати у війні “бандерівців”. Це велика проблема, що люди настільки зомбовані ворожою пропагандою та звинувачують Україну в тих злочинах, які скоювали росіяни. Треба пояснювати людям, що вони помиляються, але таким чином, щоб не налаштувати їх ще більше проти нас”, – міркує Кусайко.
Фільтраційних заходів у селищі ще не було. На думку волонтера, варто проводити м'яку українізацію, щоб повертати місцевим жителям віру в нашу державу, а не в державу-агресора.
![Волонтери демонтували розтяжку дорогою від Куп'янська-Вузлового до Канцедалівки.](https://i.lb.ua/064/05/633c0c97f1011.jpeg)
Повертаючись до Канцедалівки, волонтери помітили та демонтували розтяжку з протипіхотною осколковою ударно-дистанційною гранатою, а також виявили сліди перебування російського військового, який, вірогідно, і залишив смертоносні “подарунки” для українців.
![Залишки озброєння російської армії](https://i.lb.ua/102/13/633c0cbd68688.jpeg)
![Спалена техніка російської армії](https://i.lb.ua/122/12/633c134416433.jpeg)