25 окрема гвардійська мотострілецька Севастопольська Червонопрапорна бригада імені Латиських стрільців – тактичне з'єднання Сухопутних військ Російської Федерації, умовне найменування – військова частина 29760, організаційно входить до складу 6 загальновійськової армії Західного військового округу ЗС РФ. Пункт постійної дислокації – місто Луга Ленінградської області.
Відповідно до штату, у складі бригади – три мотострілецькі батальйони, танковий батальйон, два гаубичні самохідно-артилерійські дивізіони (2с1 і 2с3), реактивний артилерійський дивізіон, протитанковий артилерійський дивізіон, зенітний ракетний дивізіон, зенітний ракетно-артилерійський дивізіон, розвідувальний батальйон, інженерно-саперний батальйон, батальйон зв’язку, ремонтно-відновлювальний батальйон, батальйон матеріального забезпечення, стрілецька рота (снайперів), рота РХБ3, рота БЛА, рота РЕБ, комендантська рота, медична рота, взвод управління начальника артилерії, взвод управління та радіолокаційної розвідки, взвод управління, взвод інструкторів, взвод тренажерів, полігон, оркестр (штат – штука непостійна, сьогодні може відрізнятися від того, що було тиждень тому). Загальна чисельність воєнного часу – орієнтовно 4200 осіб. Штат мирного часу – зазвичай 50-60% від воєнного, тобто на початок вторгнення в бригаді мало б бути десь 2500 посад. Укомплектована така бригада має бути непогано – Західний військовий округ, 130 км до Санкт-Петербурга, вважатимемо, що на 70% – тобто готовими до бою в понеділок будь-якого тижня могло б стояти десь 1750 військових.
А потім ця бригада опинилася в районі села Циркуни Харківської області і зустріч не була гостинною. Комбриг після негостинної зустрічі спромігся все наявне звести у дві батальйонні тактичні групи такого складу:
– перша БТГр: 1-й мотострілецький батальйон у складі трьох рот та інших штатних підрозділів батальйону, посилений двома відділеннями снайперів, батареєю 2с1, батареєю БМ-21, взводом ПТРК «Штурм», зенітною батареєю «Тунгуска», розвідвзводом, обслугою БпЛА, саперним відділенням, відділенням РХБЗ, групою РЕБ, зведеним взводом МТЗ і передовим авіанавідником; з танками якось не склалося, тому на посилення дали танковий взвод від 200 ОМСБр (зауважу, також двічі битої під Харковом) у складі ОДНОГО танка та двох танкових взводів від невідомого організму з номером 467 (6 танків); чисельність особового складу БТГр – 656 військовослужбовців на 7 танках, 24 МТ-ЛБ, 5 БМ-21, 5 2с1, із трьома 120 мм мінометами, двома ПТРК «Штурм» і п'ятьма ЗУ-23-2.
– друга БТГр: 2-й мотострілецький батальйон у складі ОДНІЄЇ роти, залишків інших штатних підрозділів батальйону, посилений відділенням снайперів, батареєю 2с1, батареєю БМ-21, взводом ПТРК, розвідвзводом, обслугою БпЛА, саперним відділенням, відділенням РХБЗ, групою РЕБ, відділенням МТЗ і передовим авіанавідником; з танками ще гірше, ніж у першій БТГр – дали танковий взвод у складі ОДНОГО танка; чисельність особового складу БТГр – 245 військовослужбовців з одним танком, 11 МТЛБ, чотирма 2с1, п'ятьма БМ-21, двома 120 мм мінометами, одним ПТРК «Штурм».
Які висновки з цього можна зробити?
Перший. У військовому мистецтві ЗС РФ і практиці військ існує суттєвий розрив у розумінні поняття «батальйонна тактична група» та його практичному застосуванні: російська воєнна наука визнає існування цієї форми застосування загальновійськових підрозділів, але загальновійськові командири продовжують створювати та застосовувати на полі бою посилені мотострілецькі батальйони. Різниця – колосальна: БТГр створюють для автономного виконання конкретної тактичної задачі, котра обумовлює наявність у складі БТГр конкретних інструментів для цього, батальйону ж засоби посилення виділяють залежно від того, на якому напрямку він діє (головному чи іншому) під централізованим керівництвом (на це вказує однотипний склад засобів посилення). Зауважу, що згадані засоби посилення в БТГр мають бути спроможні діяти автономно, виконуючи СВОЇ специфічні задачі в інтересах БТГр загалом.
Другий. Станом на день складання відомості в бригаді до ведення бойових дій з урахуванням засобів посилення було залучено 776 бійців (43% від чисельності мирного складу), тобто 57% особового складу або не можуть бути залучені до участі в бойових діях з організаційних причин, або фізично не спроможні (200-ті та 300-ті). Перевести бригаду на штат воєнного часу ГШ ЗС РФ не ризикнув, адже триває спеціальна військова операція, а не війна. Крім цієї обставини, виявляється, що штат мирного часу не дозволяє російській бригаді бути автономною та ефективною на полі бою в мирний час.
Третій. У районі виконання бойової задачі відсутні всі 40 танків (усі наявні надані з інших військових частин), зі 160 МТ-ЛБ на полі бою – 35, із 36 САУ є 9, з 18 РСЗВ – 10. Складно однозначно сказати, куди поділася інша техніка, але можна припустити, що якщо в Україну не прибували 3-й мотострілецький батальйон, танковий батальйон, другий артдивізіон, то втрати озброєння становлять близько 60% бойових броньованих машин і 40-50% артилерії;
Четвертий. Із 207 військовослужбовців батальйону зв’язку бригади для забезпечення управління підрозділами залучено аж… 27 осіб (13% від штатного складу) та 6 апаратних зв’язку різного призначення. Висновки про якість управління зробіть самі.
П’ятий. У підрозділах матеріально-технічного забезпечення відсутні засоби евакуації та польового ремонту озброєння і військової техніки, лише вантажні автівки, що говорить про тилову спрямованість цих підрозділів, а не технічну чи матеріально-технічну. Стає зрозуміло, чому росіяни кинули таку кількість техніки навіть з мінімальними пошкодженнями.
Шостий. Пропорції особового складу: 14% – офіцери, 21% – сержанти (прапорщики в ЗС РФ залишаються окремою категорією, котра є гальмом формування професійного сержантського корпусу), солдати – 65%, тобто на одного офіцера припадає 1,5 сержанта та 4,6 солдата.
Ворог зазнає відчутних втрат, оскільки вже на кінець квітня не міг зібрати з мотострілецької бригади дві повноцінні БТГр. Така картина притаманна практично всім БТГр, котрі побували в боях проти Збройних сил України. На початку вторгнення, за даними розвідок союзників, росіяни мали 176-186 БТГр. Після оперативної паузи в червні-липні в нашого противника залишилося 116 БТГр, з котрих у бойових діях на території України брали участь лише 110. ЗСУ повністю знищили 18 БТГр, 25 виведені в резерв першої черги, другої черги – 15, тобто відновлюють боєздатність 25, повністю переформатовують 15.
Нещодавно медіа оприлюднили вилучений у вбитого російського військового контракт на проходження військової служби тривалістю три місяці. Також існують короткострокові контракти на шість місяців. Перші передбачають семидобову підготовку перед відправленням в Україну, другі – двотижневу.
Це свідчить про відсутність спроможностей російської військової системи комплектування забезпечити війська навченим персоналом. Кадровики змушені вдаватися до тактики латання дірок, залучаючи на військову службу всіх, кого вдається якимось чином затягти до військкоматів. Справа ця вкрай складна, адже, як нагадаємо, «спеціальна військова операція» не є війною, тому мобілізація не може бути оголошена, а держава не може притягти до відповідальності будь-якого виду за ухиляння від підписання контракту.
Іншим шляхом латання дірок є формування «добровольчих» батальйонів суб’єктами РФ з подальшою відправленням в Україну. Так, у Ленінградській області формують батальйони «Санкт-Петербург», «Кронштадт», «Нева», «Павловск» і два артдивізіони – «Невський» і «Ладозький», котрі, швидше за все, будуть використані для поповнення втрат, зокрема, у 25 ОМСБр.
За оцінкою австрійського військового експерта Тома Купера, середньостатистичними російськими військовослужбовцями в Україні поступово стають aged troops with bellies and old gear like knee-high leather boots, пузаті дядьки у старій амуніції, такій як кирзові чоботи. Додамо – нормально так за 40, з автоматами, котрі старші за своїх власників, у шоломах зразка 1968 року, нашвидкоруч навчені стріляти приблизно «в напрямку противника», елементарно переміщатися на полі бою. Ще одна їхня визначальна риса – прагнення вирішити свої фінансові проблеми, убиваючи громадян сусідньої держави.
Картина, котру ми тут змалювали, показує, що колишня «друга армія світу» не спроможна показати на полі бою щось нове у військовому мистецтві й надалі буде здобувати чергові метри української землі зі швидкістю равлика, реалізуючи свою кількісну перевагу хоча б у чомусь, сплачуючи за ці метри неприйнятно високу ціну – життями своїх недолугих громадян, що відгукнуться на заклик розрахуватися з колекторами службою в ЗС РФ, та величезними коштами за знищену бойову техніку та колосальні ресурси, викинуті на війну.
Прогноз на осінь (широкими мазками): противник намагатиметься вийти на кордони Донецької та Луганської областей, втриматися на правому березі Дніпра на Херсонщині, але не факт, що це йому вдасться. Усе частіше ми будемо бачити на полі бою погано навчених і так само екіпірованих чоловіків, що вдають із себе бувалих вояків, повернуту з небуття недбалого зберігання бойову техніку попередніх поколінь. Головною ударною силою певний час лишатиметься артилерія, ефективність застосування котрої має знижуватися через надходження на поповнення втрат відновлених/відремонтованих зразків замість втрачених новітніх, погіршення навченості обслуги, через деградацію гарматних стволів і зростання дефіциту снарядів. На цьому тлі зросте частка вогневих завдань, котрі виконуватиме російська ударна авіація, використовуючи свою перевагу в повітрі та певне просідання можливостей української ППО на передньому краї.