ГоловнаСуспільствоВійна

Перший. Як судять російського солдата за вбивство цивільного

— Скажи, будь ласка, ти розкаюєшся в скоєному злочині? — запитала жінка з чорною хустиною на голові. 

На Катерину Степанівну Шеліпову в суді важко дивитися. Тендітна темноволоса жінка, з підпухлими від сліз повіками. Кілька днів поспіль на неї націлені десятки камер іноземних та українських журналістів, які висвітлювали перший процес в Україні проти російського військовослужбовця Вадима Шишимаріна. 28 лютого Шишимарін убив чоловіка Катерини Степанівни, 62-річного мешканця Сумщини Олександра Шеліпова.

— Так, я визнаю провину, — ледь затинаючись, відповів Шишимарін. — Я розумію, що ви не зможете мені пробачити, але я прошу пробачення за те, що вчинив. 

Протягом судового процесу Шишимарін ще кілька разів повторив, що вину визнає повністю, претензій до слідства не має, зауважень не має. Загалом Шишимарін згоден на все. Аби лишитися живим. А це вже багато. Бути живим під час війни — велика розкіш, яку сам Шишимарін не подарував Олександру Шеліпову.

Фото: EPA/UPG

Росіяни на Сумщині

— Шановні, розійдіться, будь ласка, аби конвой міг завести обвинуваченого до зали, — викрикує працівниця апарату суду, намагаючись протиснутися через вузький темний коридор, напханий журналістами. Усі камери направлені на молодого невисокого, коротко стриженого хлопця у сіро-синьому спортивному костюмі. Конвой заводить його у скляний бокс. 

21-річний Вадим Шишимарін – російський військовий, командир відділення 4 танкової Кантемирівської дивізії Московської області. Проживав у місті Усть-Ілімськ Іркутської області з матірʼю, має двох молодших сестер і двох молодших братів. Після школи Шишимаріна призвали на строкову службу, а потім він підписав контракт з російською армією. 

— Я думав відслужити контракт і перейти на гражданку, — розповів під час суду Шишимарін. — Я жив у казармі на забезпеченні, отримував зарплату приблизно 550 доларів, хотів допомагати матері.

Фото: EPA/UPG

24 лютого він разом з іншими російськими військовослужбовцями перетнув кордон України на території Сумської області. Після чого до 26 лютого вони неодноразово потрапляли під обстріли українських військових. 

Уранці 28 лютого колона, в складі якої були два БМР, "камаз", два бензовози та близько 15 російських військовослужбовців, рушила в бік села Чупахівка Охтирського району на Сумщині. Як пояснив сам Шишимарін, їхали до кордону, аби вивезти російських поранених на територію Росії. Однак поблизу села Грінченкове російську техніку розбили українські військові. Після цього росіяни лишилися без транспорту і розділилися на кілька груп. У групі Шишимаріна, окрім нього, були ще четверо військових: рядовий Іван Матісов, прапорщик Макєєв, старший лейтенант Калінін і військовий Купаков. 

Група рухалася спершу пішки, але потім окупанти побачили цивільну автівку — сірий "фольксваген". Як повідомив прокурор, за кермом автомобіля був інший чоловік. Російські військові обстріляли машину, однак чоловікові вдалося втекти в ліс. Переднє ліве колесо автівки було пробите. За кермо сів прапорщик Макєєв, поруч з ним — Купаков. Шишимарін їхав за сидінням водія, біля нього — рядовий Матісов, а старший лейтенант Калінін — у багажнику.

Іван Матісов, свідок обвинувачення, російський військовий
Фото: Анастасія Іванців
Іван Матісов, свідок обвинувачення, російський військовий

Шишимарін розповів, що Макєєв знав, де стоять інші російські військові. Вони рушили в бік села Чупахівка. Там Макєєв помітив цивільного чоловіка, який їхав вулицею на велосипеді. Ані однострою, ані зброї чоловік не мав. Це був Олександр Шеліпов. 

— Макєєв сказав, що він (Шеліпов. — Ред.) нас здасть, що він дзвонить військовим ЗСУ, — розповів Шишимарін. — Він наказав стріляти. Я не вистрілив. Але потім той, хто сидів справа від водія, я його не знаю (Купаков. — Ред.), розвернувся і почав погрозливим тоном мені наказувати, щоб я вистрілив. Він аргументував це тим, що ми не доїдемо до наших військ, не викличемо підмогу і нам узагалі загрожує небезпека. Я не бачив того чоловіка (Шеліпова. — Ред.) до того, як ми порівнялися з ним машиною. Я вистрілив короткою чергою. Тим самим я вбив.

— Скажіть, будь ласка, яке у вас військове звання? — запитав суддя Сергій Агафонов. 

— Лейтенант.

— Яку посаду ви займаєте?

— Командир відділення.

— Яке військове звання в Макєєва, який віддавав наказ?

— У Макєєва — прапорщик.

— Скажіть, Макєєв був вашим безпосереднім командиром?

— Моїм — ні. Він був з іншого підрозділу, але я знав, що він прапорщик. 

— Яким документом у першу чергу керується військовослужбовець під час проходження військової служби?

— Воєнний квиток.

— Чи керується військовослужбовець військовим статутом?

Фото: EPA/UPG

— Так.

— За військовим статутом, чи зобовʼязані ви були виконувати наказ особи, вищої за званням, що не є вашим командиром і не входить безпосередньо до вашого підрозділу?

— Оскільки не було командира мого, я його слухав.

— Ви його слухали, але чи зобовʼязані ви виконувати його накази?

— Ні.

— У цій машині, в якій ви їхали, чи був хтось з ваших безпосередніх командирів?

— Ні.

— Чи зобовʼязаний взагалі будь-який військовослужбовець виконувати явно злочинні накази?

— Ні. 

Фото: EPA/UPG

— Підсудний, скажіть, будь ласка, я правильно зрозумів, що ви виконали наказ невідомої вам людини? — запитав прокурор Ярослав Ущапівський.

— Так.

— Ви його до цього бачили хоч раз?

— Ні.

— Яке в нього звання?

— Я не знаю.

— Чому ви виконали його наказ, але не виконали наказ Макєєва перед тим?

— Там була стресова ситуація. Він почав…

— Він на вас кричав?

— Так. 

Підтвердив розповідь Шишимаріна й інший російський військовий, рядовий Іван Матісов, ще один 21-річний короткострижений чоловік, трохи вищий за Шишимаріна. Матісова до зали суду завів окремий конвой.

— З тих людей, які були в автівці, хоч хтось щось сказав? — запитав у нього прокурор.

— Старший лейтенант, який сидів позаду, наказав поставити зброю на запобіжники, — відповів Матісов.

— Навіщо?

— Щоб більше не стріляли по цивільних.

Після того, як Шишимарін вистрелив в Олександра Шеліпова, машина поїхала далі. Оскільки автівка була з пробитим колесом, росіяни відібрали іншу машину, «девʼятку», в місцевого мешканця, погрожуючи йому зброєю. Макєєв сів у багажник, а за кермом опинився Купаков.

Фото: EPA/UPG

Однак у селі російським військовим місцеві мисливці влаштували засідку. Почалася перестрілка. Машина з росіянами потрапила в кювет, водій загинув, решта кинулася навтьоки через болота до сільської свиноферми. Як розповів Шишимарін, зброю вони розрядили і заховали саме там. На свинофермі російські військовослужбовці перебували до 1 березня, а потім вирушили в ліс. 

Згодом вони вийшли на поле поблизу села Комиші, де зустріли місцевого мешканця і здалися в полон.

— Скажіть, будь ласка, чому ви вирішили здатися місцевим мешканцям? — запитав прокурор.

— Я не хотів воювати, — відповів Шишимарін. — Тобто коли ми йшли до наших військ, я не бачив сенсу туди йти. Я вирішив здатися, сподіваючись на те, що ми залишимося живі.

Удова

— Скажи, будь ласка, чого ти до нас прийшов, на нашу землю? — Катерина Степанівна дивиться на Шишимаріна, який стоїть у скляному боксі. 

— Від нашого командування був наказ тільки рухатися в складі колони, — відповів Шишимарін. — А що буде далі, я не знав. Тобто про військові дії я не знав.

Фото: EPA/UPG

28 лютого Катерина Степанівна була вдома з чоловіком Олександром. Охтирку тоді вже обстрілювали ракетами російські військові. Селу Чупахівка, де жили Шеліпови, теж дісталося — бомби скидали на свиноферму, лісництво, пилораму. Катерина Степанівна каже, що в ніч на 28 лютого селом їздили російські танки. Спершу вони сиділи з чоловіком у погребі. Коли вийшли, то сусіди розповіли, що був підрив російського танка і машини. 

— Тобто ви почули, що в селі щось вибухнуло і ваш чоловік вирішив поїхати подивитися? — уточнив адвокат захисту Віктор Овсянніков. 

— Так, він хотів подивитися на воронку, — відповіла Катерина Степанівна. — Я його відмовляла. Але він сказав, що усі дивляться і він поїде подивиться. Узяв велосипед. У той момент йому подзвонив друг, і я думаю, що його тому й убили, бо він говорив по телефону. Місцева влада про телефони давала розʼяснення вже пізніше.

Незабаром, коли Олександр виїхав за двір, Катерина Степанівна почула постріли. Вона набрала чоловіка. Підійшла до хвіртки, прочинила і побачила Шишимаріна зі зброєю і червоною повʼязкою на рукаві, який їхав у машині. Катерина Степанівна зразу заховалася у двір. А коли машина вже відʼїхала, то вийшла. Її чоловік лежав на вулиці між двома сливами. Поряд з ним були його телефон і велосипед.

Катерина Шеліпова, постраждала
Фото: Анастасія Іванців
Катерина Шеліпова, постраждала

— Ми почули крик сусідки, — розповів на суді свідок обвинувачення, сусід Шеліпових Ігор Дейкун. — Вона плакала і кричала. Показувала, що зліва на дорозі тіло її чоловіка. Він лежав на спині з розкинутими руками, біля лівої руки — телефон. Я бачив пошкодження голови. 

Олександр Шеліпов загинув від вогнепального поранення в голову. У селі Чупахівка він тридцять років працював трактористом. З Катериною Степанівною в нього було двоє дітей, але дочка померла на початку двотисячних. Лишився син і двоє онуків.

— Чи була в нього зброя? — запитав прокурор.

— Не було, — відповіла Катерина Степанівна.

— На ньому була військова форма?

— На ньому була синя курточка і шапка-півник. 

— Катерино Степанівно, скажіть, що для вас означає втрата вашого чоловіка?

— Втрата мого чоловіка… — жінка робить паузу і видихає. — Ой, для мене все. Він був моїм захисником. Такою людиною, що його всі сусіди поважали.

— Як ви думаєте, яке покарання може бути для обвинуваченого.

— Я думаю, що йому — довічне увʼязнення. Але якщо його поміняють на наших маріупольців-героїв з Азовсталі, я буду за.

Катерина Шеліпова
Фото: Анастасія Іванців
Катерина Шеліпова

Останнє слово 

— Ви знали, що Україна — це незалежна країна? Що ви взагалі знали про Україну? — запитує в Шишимаріна суддя Сергій Агафонов.

— Я не цікавився цим, — спокійно відповідає Шишимарін.

— Ви коли кордон перетинали, чи розуміли, що вторгаєтесь в Україну?

— Так.

— Ви коли стріляли, розуміли, що потерпілий — цивільна особа?

— Так.

— Ви могли діяти інакше? Просто налякати його могли?

— Так, міг. 

— Яке ваше ставлення до того, що ви накоїли?

— Я вважаю це неприпустимим. Вища міра покарання. Своєї провини я не заперечую.

Фото: EPA/UPG

Вадима Шишимаріна судять за порушення законів і звичаїв війни, поєднаних з умисним убивством (ч. 2 ст. 438 КК України). Окрім Шишимаріна та Івана Матісова, який також дав свідчення в суді, на момент вбивства Олександра Шеліпова в машині було ще троє інших російських військовослужбовців. Один загинув, двох інших відправили до Росії на початку квітня в рамках обміну військовополоненими.

Окрім показів свідків, прокурори надали результати психологічної експертизи Шишимаріна, протоколи упізнання обвинуваченого, а також речові докази: телефон Олександра Шеліпова, зброю Шишимаріна з відповідним номерним знаком та автомати його колег по службі. Загалом суд тривав чотири дні і має всі шанси увійти в історію українського судочинства як найшвидший процес за багато років.

Прокурор передає автомат Вадима Шишимаріна, який є речовим доказом у справі
Фото: Анастасія Іванців
Прокурор передає автомат Вадима Шишимаріна, який є речовим доказом у справі

— Сьогодні між Україною та РФ точиться повномасштабна війна, протягом якої гинуть не лише військові, а й цивільні. Попри резонансність справи, я вважаю, що треба ретельно вивчити всі докази у справі, аби винести справедливе рішення, — заявив під час дебатів адвокат захисту Віктор Овсянніков. — Уже точно визначено, що Шеліпов не становив загрози військовим Російської Федерації. Але також прошу врахувати обставини. Шишимарін піддався тиску з боку осіб, яких він у тій обстановці вважав старшими за званням.

Першим побачив потерпілого прапорщик Макєєв, який віддав наказ стріляти в цивільну особу. Шишимарін відмовився виконувати його, і наказ повторно віддав Купаков, тиснувши на нього. Тому хочу поставити наступні риторичні питання, — продовжив Овсянніков. — Чи можливо зробити прицільний постріл у такій обстановці? Якщо Шишимарін все ж таки робить постріл, чи мав він намір убити Шеліпова? Як при трьох-чотирьох пострілах лише одна куля влучає? Чи можливо взагалі зробити прицільний постріл у голову в цих умовах? [...]

Фото: Анастасія Іванців

Адвокат процитував матеріали справи, статут російської армії, а потім додав: 

— Усі дії Шишимаріна свідчать про те, що він мав лише намір урятувати своє життя, а погрозу своєму життю він відчував не лише від Збройних сил України, а й з боку прапорщика Макєєва та Купакова, які сиділи поряд. Лейтенант Калінін фактично самоусунувся від командування. Ми не змогли під час суду допитати осіб, які безпосередньо віддавали накази. Особливо я вважаю, що на лаві підсудних мають бути Калінін, Макєєв та Купаков, якби він не загинув. А може, інше високопоставлене керівництво. А не цей хлопець.

— Навіть у процитованих паном захисником вимогах статуту немає норм, за якими військовослужбовці Росії мають виконувати злочинні накази, — парирував прокурор. — Чи міг Шишимарін просто вийти з авто і забрати телефон у Шеліпова? Міг. Чи міг він здійснити одиничний формальний постріл і не вбити постраждалого? Теж міг.

Після дебатів прокурорів та адвоката суддя надав Вадиму Шишимаріну останнє слово. Але нічого нового він не сказав.

— Я ще раз хотів би попросити вибачення за те, що я вчинив, — вкотре повторив Шишимарін. — Я від цього не відмовляюся і готовий понести покарання і готовий прийняти всі наслідки.

Суд винесе вирок Вадиму Шишимаріну 23 травня о 12-й годині.

Оновлення 23.05. Соломʼянський райсуд Києва засудив російського військового Вадима Шишимаріна до довічного позбавлення волі за порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним убивством мирного українця Олександра Шепілова. 

Фото: EPA/UPG

Настя ІванцівНастя Іванців, кореспондентка відділу "Суспільство"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram