Всі очікували, що 9 травня буде новий сеанс залякування від Путіна. Чекали оголошення війни, оголошення мобілізації і так далі. Чому нічого такого не сталося?
Дати дійсно мають суттєве значення для пропаганди, оскільки вся пропагандистська московська доктрина побудована на такій містично-нацистській сакральності. За допомогою дат можна пояснити своєму населенню, чому якась подія відбувається саме в цей час, або чому щось потрібно зробити саме до цього часу. Але щоб це працювало, потрібні виразні матеріальні підстави.
Щоб спіч кремлівського фюрера на 9 травня був більш яскравим, йому потрібно було мати тріумф, який можна пояснити населенню простими словами. Потрібна перемога на вчора, а краще - на позавчора. Але нічого такого у Путіна нема.
Тому, напевно, нічого виразного в путінській промові ми не почули. Бо, по-перше, йому немає чого особливо констатувати. По-друге, будь-які подальші обіцянки чи погрози мають бути підкріплені високоймовірними фізичними діями. Впевненості у тому, що ці дії будуть, немає. Навіть Путін це розуміє. Тому він видав оце ля-ля-бе-бе-бе, набір пафосних слів загального значення без конкретики.
Війна стала позиційною, про бліцкриг можна забути, допомога Україні від Заходу зростає, потрібно вводити додаткові ресурси. Але оголошувати про це публічно - теж означатиме поразку для пропаганди. Бо ж обіцяли швидку перемогу, обіцяли, що воюватимуть лише контрактники, і так далі. Якщо напирати на сакральність дат, то населення може запитати, а чому до такої дати немає перемоги?
Навіть у дурних людей можуть почати виникати логічні питання. Якщо ми наймогутніша армія у світі після Китаю, то чому ми не можемо перемогти Україну чи якесь там НАТО? Виходить, ми не найбільш могутня армія у світі? Тому містичні підходи до календаря перестали бути першорядними, а стали десь третьорядними. Повністю з повістки дня їх не знімають, але пропаганда може спрацювати навпаки. Простіше всі ці обіцянки просто забути, обнулити, перегорнути сторінку, ніби нічого не було.
Що буде далі?
Далі буде те, що й було. Тобто, продовження війни. Немає ніяких підстав очікувати на радикальні зміни. Звичайно, можливі всілякі “чорні лебеді” - це приємні мрії, але… Це мрії. А реальність трохи інша.
Тобто, переломний момент у війні ще не настав?
Він безумовно триває. Просто момент - це насправді не хвилина і не день. Це певний процес. Це така дуга на графіку. Але ця дуга може обвалитися або вийти на плато. Що ймовірно, оскільки зараз у нас позиційна війна з нарощуванням сил і утриманням ситуації з обох боків.
Зміна риторики Путіна у слабший бік - це, безумовно, маркер поточної ситуації. Він не впевнений у тому, що матиме якісь досягнення, які зможе пред’явити своєму народу. Йому треба вводити в бій нові і нові сили без гарантії, що це щось змінить. Бо сучасна війна – це війна кваліфікованих людей. Це не 19 століття, де схопив шаблю, сів на коня і поскакав. І то, теж треба вміти.
Зараз війна - це складні речі. Вразливість артилерійських, ракетних систем та систем залпового вогню настільки ж велика, як і можливість ураження ними. Тому всі можливості російських атак збалансовуються можливістю отримання сильного удару по цим атакуючим силам.
Причому якщо свій ресурс москалі прорахувати можуть, то український - ні. Адже нарощується допомога Україні від Заходу. І це теж серйозний фактор дестабілізації ситуації у Кремлі.