ГоловнаСуспільствоВійна

Маріуполь, точка неповернення. Мої 20 діб війни

Від LB.ua. Ми розпочинаємо цикл публікацій щоденників маріупольського журналіста Івана Станіславського, який 20 днів прожив у заблокованому російськими військами місті і записував, що відбувалося. 

– Я народився і все життя прожив у Маріуполі. Так склалося, що з цим містом була пов’язана чи не вся моя діяльність. Я працював у футбольному клубі під назвою «Маріуполь», публікував краєзнавчі нариси, робив фотографії, досліджував мистецьку спадщину, проводив тематичні екскурсії. Я дуже добре знав своє місто і намагався примножувати знання.

Але найголовнішим завданням для мене завжди було зацікавити Маріуполем інших, бо Маріуполь того вартий. Я вважав так раніше і вважаю так зараз. Це дивовижне місто зі складним минулим і ще більш складним сьогоденням. Природно, що я пов’язував своє майбутнє з тим місцем, де народився, а інших варіантів не уявляв.

24 лютого Росія напала на Україну та почала безглузду, варварську війну, спричинивши для нашого міста катастрофу, яка не порівнянна навіть з наслідками Другої світової війни. Місто, яке я так любив, тотально зруйноване, зруйновано тими, хто називає себе нашими братами.

Фото: Іван Станіславський

Через 20 діб війни я евакуювався з розумінням, що мене «звільнили» не тільки від 35 років минулого. Можливо, що будь-яке майбутнє, пов’язане з Маріуполем, більше неможливе. На згарищі можна звести нові житлові будинки, лікарні, фонтани і театр, але відбудувати можна не все. У ментальному сенсі є межа, за якою зв’язок минулого з сучасним переривається, між ними утворюється порожнеча, заповнити яку ніколи не вдасться. Багато маріупольців уже відчувають це. Я щиро сподіваюся, що Маріуполь постане з попелу, як Фенікс, і мені колись пощастить повернутися в рідні краї. Проте той колишній Маріуполь – здається, він уже пішов у небуття разом з тисячами загиблих містян, про яких лишилися тільки спогади. 

24 лютого. День 1

Початок війни проспав. Прокинувся о сьомій від дзвінка дружини. Повна дезорієнтація, завис на телефоні, намагався зрозуміти, що коїться в країні та місті. Рано-вранці ворог обстріляв аеропорт Маріуполя та низку військових об’єктів по всій Україні. Дістав сумку, з якою їжджу у відрядження. Якісь речі в ній уже лежали, щось покидав, машинально, без усвідомлення, потрібно це чи ні. Зібрав документи. Думка: може, поїхати в село, далі від міста? 

І. подалася на роботу, як зазвичай, а вже в дорозі їх завернули по домівках. Невже це не можна було зробити раніше, атаки почалися ще о п’ятій ранку?! Побіг у гараж по машину, щоб забрати І. з роботи, бо регулярного транспорту звідти немає. В інтернеті пишуть, що з моря висадився російський десант. Це означає, що якісь автошляхи, можливо, перерізано. Поки доїхав з гаража додому, І. повідомила, що вже на півдорозі. Чекатиму вдома. І. повернулася. Каже, що їм сказали працювати з дому - підтягнути хвости. Яка маячня, кому це потрібно? Посварилися. Усі збуджені. У село вирішили не їхати. Поки що. 

З новин зрозуміло, що розпочалася повномасштабна війна. Загарбники наступають одразу на кількох напрямках, здійснилися найгірші прогнози. Отакої! Увесь попередній місяць іноземні ЗМІ приїжджали робити репортажі про те, як Маріуполь готується до війни, і дивувались, майже не знайшовши приготувань. Я також вважав, що загроза перебільшена

О 8:30 щось дуже гучно вибухнуло в районі аеропорту. Метінвест повідомив про консервацію виробництва на підприємствах міста. Якось занадто оперативно. Вочевидь, вони готувалися до цього заздалегідь, рішення вже було прийняте. Чутки про десант з моря виявилися брехнею. Якось відлягло. Подивилися звернення мера, як завжди пафосно та майже беззмістовно.

Фото: facebook/Маріупольська міська рада

В.К. уже в Запоріжжі. Це ж треба було виїхати ще о п’ятій ранку, у перші хвилини війни! Моторний парубок. Разом з В.Д. поглузували з цього. Оголосили комендантську годину з 22:00 до 6:00. 

Помчав на роботу, щоб забрати фотосумку з об’єктивом. Ворота зачинені на ланцюг, в офісі нікого нема. Чому я не забрав ту сумку вчора? Не захотів тягнути, бо йшов до А.Ч., щоб він подивився фінальну верстку моєї книги. Заберу завтра – сказав я собі. Хто ж знав, що завтра не буде? Учора розмовляв з А.Л. стосовно роботи в агенції, вони погодилися. Тепер, схоже, все накрилося. Як оформлятися й отримувати прескарту? Ніяк. Книга теж накрилася. Безглуздя, але трохи шкода сумку. Стільниковий зв’язок нестабільний, поговорив з батьками. Намагався заспокоїти, розпалився сам. Зі сходу гримить невпинно. Стояти на вулиці перед офісом моторошно. 

Приїхав додому близько опівдня. Черги до усіх банкоматів, АЗС, супермаркетів, аптек. Загалом усе працює, як у звичайний день. Уперше почули сирени повітряної тривоги десь о третій. Кажуть, вони були й раніше, але у квартирі нічого не чутно. Треба відчиняти вікно. Не пішли нікуди, де сховище, не маємо жодного уявлення.

Фото: Іван Станіславський

І. знайшла перелік сховищ, вказана адреса поруч. Пішов подивитися – висить замок. Зі сходу чутно, як прилітають "гради". Добре пам’ятаю цей звук ще з 2014 року. Думав, уже забув - ні, таке не забувається. 

Дізналися, що в мікрорайоні Східному під час першого обстрілу постраждали ті самі будинки, що й у січні 2015-го! Це якийсь фатум! З лівого берега Д.Б. пише, що прилітає близько. Вони втекли з багатоповерхівки в підвал свого недобудованого будинку. Пізніше до них прийшла робітниця шпаклювати стіни. І смішно, і сумно. Увесь вечір у телефоні – новини, новини, новини. Бої на підступах до Києва, атаковано аеропорт Гостомеля, десант окупантів намагається захопити плацдарм для наступу на столицю. То пишуть, що відбито, то знову захоплено, знову відбито. Якийсь шарварок. Атаковано Харків, Суми, Генічеськ. Російські війська наступають на Чорнобиль, вони справді безумні! Бій на острові Зміїний. Перший день війни – й одразу такий героїчний епізод! Схоже, повторення 2014 року, коли серед армії та правоохоронців було багато зрадників, не буде. Буде бій!

Фото: facebook/Маріупольська міська рада

25 лютого. День 2

Учорашній вечір на нервах, ніч відносно тиха. Спали не роздягаючись. У нашій квартирі, як, напевно, і в усіх хрущовках, крім коридору, немає місця, де можна було б сховатися. Усюди ти поруч з вікном, а несуча стіна всередині квартири тільки одна. Матрац перенесли зі спальні в кут зали. Хоч з одного боку буде міцна стіна. Зі східного боку. Саме звідти весь ранок чутно віддалену канонаду. Іноді поодинокі вибухи доносяться доволі зблизька, з боку аеропорту чи блокпоста на мангушській дорозі.

Заклеїв скло скотчем і забарикадував вікна книжками. Ніколи не думав, що так використовуватиму свою бібліотеку. Добре, що книжок у мене багато. Вистачило на всі вікна. Найкраще для цього підходить мистецтвознавча література. Формат великий, папір товстий, кожна – як цеглина. Якийсь час роздивлявся зібрання творів Стругацьких, навіяло спогади зі студентства. Ох, як важко було дістати тоді ці 10 томів. Енциклопедія української рок-музики – унікальне видання, поезії Жадана з автографами. Нагорі наукова фантастика. Те, що вчора сталося, – це також якась фантастика, але не наукова.

Ходив у супермаркет. Купив макарони, рис, масло. Воду на розлив знайшов у селищі дорогою з гаража. Лайфхак – у маленьких магазинчиках простіше щось купити, ніж у великих супермаркетах. Як і вчора, гігантські черги до банкоматів і аптек. У продовольчих ажіотаж зменшився, але й полиці з водою в пляшках, хлібом та крупами найчастіше пусті. АТБ узагалі напівпорожній, у "Грації" продукти є - ціни підскочили значно. Місцеві бариги у своєму репертуарі, національні ритейлери ще якось тримаються в межах. Купив мішок картоплі в магазині внизу. Кавказці, що тримають цей підвал, – єдині, хто взагалі не підняв ціни. Бензин уже 38 грн.

Фото: Іван Станіславський

Бувають проблеми з безготівковим розрахунком. Проте постачання ведеться, якщо пошукати хліб, купити можна, воду розвозять. Працює громадський транспорт. Побачив інкасаторську машину, що завантажує гроші. Став у чергу, за дві-три хвилини зібралася більш ніж сотня людей. Я третій. Банкомат дає максимум 1000 грн та обмеження на три транзакції. Зняв 3000. Неймовірна вдача – і з їжі щось купив, і гроші зняв. 

На зупинці бачу групу індійських студентів. Поруч гуртожитки Донецького медичного універу. Намагаються виїхати. От уже не пощастило. Думали зекономити на навчанні. Приїхали бозна-звідки і потрапили тут у таку халепу. 

Вечір. Телефонів з рук майже не випускаємо. Повна інформаційна залежність. Усе сильніше гальмує вайбер, стабільно працює тільки телеграм. Окупанти вже в Мелітополі. Кажуть, що Сартану бомбили з літака. Якось не віриться! Може, помилка? Близько 19:00 знову сильно обстріляно лівий берег. Нам було дуже чутно. У соцмережах пишуть, що прилетіло в район 48 школи, а десь на площі обвалилася дев’ятиповерхівка, хтось каже, що це будинок мера. Виявилося, що будинок не обвалився, але все ж таки попадання "градом".

Сартана після обстрілів
Фото: Pravda Gerashchenko
Сартана після обстрілів

26 лютого. День 3

Третій день війни з Росією. Знову обстріляли місто, є жертви. Від ранку точиться бій. Гучно чутно артилерію, і вперше чую авіацію. Мабуть, авіаудар по Сартані таки правда. Який жах! Невже бомбардування грецького селища необхідне для захисту ДНР? Це неможливо збагнути

Мої колеги з ФК "Маріуполь" застрягли в Туреччині. Команда мала вилетіти зі Стамбула вранці 24 лютого. Рейс скасували, коли вони були вже в аеропорту. Усіх повернули в готель. На щастя чи на жаль? На щастя, вони далеко від війни. На жаль, у багатьох лишилися родини, у Східному, в Сартані. Я теж міг би поїхати на ті збори та застрягти в Анталії. На щастя, я поруч зі своїми, в Маріуполі, посеред війни. 

Продуктова паніка не вщухла. Знайти хліб стає все важче. Купив якісь булки, хотів віднести діду. Виявилось, мати повезла йому свої останні пів батона з іншого краю міста. Навіщо? Складно купити паливо. Дизель ще є, а щоб залити бензин, проїхав сім АЗС. Поки стою в черзі, явно чутно звук літака. Чий? Сподіваюся, наш. А чи є в нас узагалі авіація? Навіть не знаю. Тривожно. Дехто не витримав – поїхав. Підняв скло й увімкнув радіо – так нічого не чути. Ліміт – 20 літрів, ціна – 40 грн. Десь 15 літрів було, тож вийшов майже повний бак. Комп’ютер показує, що вистачить на 500 км. Добре. Коли що, то не тільки до села вистачить.

Фото: Іван Станіславський

Система цивільного захисту в деяких густонаселених районах, схоже, не готова убезпечити населення. Навіть за офіційно оголошеними адресами може нічого не бути - або зачинено, або повністю непридатне. Такими повідомленнями завалено всі соцмережі. Іноді кажуть, що у сховище можуть не пустити, якщо ти з іншого будинку. Яке свинство. У моєму під'їзді підвал - сама назва, переховуватися там неможливо. Продавчиня підвального магазину з овочами каже, що в разі чого в них відчинено. Схоже, це найкращий варіант.

Фото: Іван Станіславський

У квартирі вимкнули опалення, можливо, ще вчора, бо сьогодні вже відчутно прохолодно. В.Д. (працює в тепломережі) каже, що котельня функціонує в штатному режимі. Прийшла Н., сестра І., з дитиною та чоловіком. Удома їм страшно. Їхній 14-поверховий будинок майже на самому краю міста стирчить, як палиця посеред поля. З нього добре видно західні підступи до міста та околиці аеропорту. Стратегічна позиція – може потрапити під вогонь. Перетягнули свій матрац назад у спальню з вікнами на схід. Перебувати там дуже дискомфортно - гепає. Дізнався, що міст біля Комишуватого підірвано. Схоже, тікати в село запізно.

По соцмережах маса фото російських колон, що рухаються від Бердянська на Маріуполь. На західних околицях уже забарикадували в’їзди в місто. Насипали гори шлаку та завалили дороги старими автобусами та вантажівками. Сподіваюся, окупантів спалять ще на марші і до міських боїв не дійде. Перебіг подій на фронті наводить на думку, що, судячи з усього, наше військо б’ється не тільки героїчно, а ще й ефективно та професійно. То вже не та гола та боса армія, яку я бачив у 2014 році на блокпостах біля Маріуполя. Схоже, бліцкриг зірвано - віримо в ЗСУ.

Фото: EPA/UPG

Продовження:

Частина 2

Частина 3

Частина 4

Іван СтаніславськийІван Станіславський, Журналіст (Маріуполь)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram