В тебе є відчуття, що перемога близько?
Якщо перемога - це те, що у людей в головах, то в цьому сенсі так. Багато людей перемогли в собі страх і зневіру. Крім того, ми тепер дуже чітко розуміємо, хто в нашій країні є спільниками чи колаборантами ворогів. Ставлення до Росії тепер буде лакмусовим папірцем, а за допомогою додаткових запитань можна з’ясувати про людину все.
Мільйони людей після того, що сталося, вбили в собі москаля назавжди - це до нашої попередньої розмови. Ми вже будемо розуміти, хто такий москаль, і де він кінчається. Це я вважаю абсолютною перемогою, тому що воно закладає підвалини для серйозної розмови про українську культуру. Про дорослу українську культуру.
Війна завжди є дуже сильним поштовхом для культури, як би прикро це не звучало. Так було і з першою світовою, і з другою. Війна це трагедія і, згідно грецьких канонів, трагедія - це жанр. Вона дасть поштовх і для нового епосу, і для драми, і для лірики, і для всього-всього. Втім, неправильно ототожнювати поняття культури і культурного продукту.
Культура - це перш за все спосіб поведінки. І от поведінку суспільства війни дійсно змінюють радикально. Незалежно від того, який перебіг війни, і чим вона закінчуються. В в цьому сенсі Томас Джефферсон був правий, коли сказав, що дерево свободи треба час від часу поливати кров’ю патріотів і тиранів - це його природне добриво. Не буває культур, які розквітають на ерзаці, на імітації героїзму, на псевдопафосі, пластмасових віночках і всьому тому, що ми бачимо в Росії.
Ми довгий час в українській культурі експлуатували історію сторічної давності - перші визвольні змагання, другі визвольні змагання. Стільки поколінь, і все те саме, в результаті воно вже набуло певних рис мультяшності: того не кажи, цього не кажи, всі герої. Ну от тепер це стане частиною музейної історії, а в нас буде нова героїчна історія, про яку всі будуть точно знати, як воно було, з перших вуст. Це дуже важливо для культури.
Щодо безпосередньо бойових дій - вся ця армія залізяччя може лізти до нас ще дуже довго. Ця техніка кліпалася десятиріччями, і в неї ніколи не було іншого призначення, крім вторгнення. Ми, на жаль, маємо праву з війною машин. Але ми теж вміємо воювати цими машинами та їх знешкоджувати.
В Герберта Уеллса є прекрасний роман - “Війна світів”. Там жахливі інопланетяни на величезних треножниках з баштами спалювали всіх страшними променями. Але коли їх розколупали, то виявилося, що всередині якісь слизняки, мразота. Вразлива, потворна і нічого не варта без свого панциря. І це те, що в нас відбувається зараз: ми виколупуємо ворогів зі шкаралупи, з їх залізяк, і всередині там та сама картина. Але шкаралупи у них багато. Ще виколупувати і виколупувати. Та ЗСУ справляються.
