«Якщо ми не створимо парк, забудовники постійно будуть повертатися»
Економічний журналіст і місцевий мешканець Андрій Яніцький бореться за Совські ставки вже третій рік, а сама ініціатива існує ще довше. Наразі він відповідальний за комунікаційну складову ініціативи, спілкується з медіа, регулярно нагадує про проблему в соціальних мережах.
Поки ми їдемо проспектом Лобановського, Андрій пояснює:
― По суті, це русло річки Совка, яка впадає у Либідь. Уздовж неї є урочище, де розташовані ставки ― через низину з дороги воно не дуже помітне.
Це місце хочуть забудувати ще з 2008 року, коли компанія «Господарник» пасинка київського депутата Ігоря Баленка отримала в оренду до 2023 року майже 20 гектарів землі Совських ставків. Тоді ж місцеві вперше знесли будівельний паркан. Першочергово планували звести ТРЦ з «рекреаційною зоною», і розпочати будівництво треба було протягом трьох років ― забудовник цього не зробив, але і міськрада контракт не розірвала. У 2018 році плани змінилися ― забудовник з інвестором ТОВ «Геос Девелопмент», співвласником якого є Михайло Голиця, ексдиректор «Київміськбуду», запропонували детальний план території, де замість ТРЦ ― житловий квартал на 180 тисяч м2. Пізніше забудовник запевняв, що площа не перевищить 120 тисяч м2. Нижній каскад Совських ставків у ДПТ називають «занедбаним» й «екологічно небезпечним».
Андрій з родиною мешкає неподалік у приватному будинку з 2016 року. Пригадує:
― Коли ми переїхали сюди, я про ставки нічого не знав: добудовували будинок, народився син, робота. Рідні приїздили і захоплювалися природою поруч, а мені було не на часі. Хоча обираючи ділянку, ми звертали увагу на незабудовану зелену зону ― для дитини це добре.
Тож коли у 2018 році забудовник опублікував план ЖК замість ставків, Андрій долучився до спільноти, що виступала за створення екопарку. Через протести депутати не підтримали запропонований план забудови, а вже наступного року столична прокуратура оскаржила договір оренди. У 2020 році суд зобов’язав «Господарника» повернути ділянку місту, проте забудовник виграв апеляцію ― суди тривають досі.
Ще три роки тому «Господарник» представив нібито місцеву ініціативу за забудову ставків, під якою підписалося три тисячі людей. Місцева ініціатива до депутатів ― це один з інструментів місцевої демократії, на рівні з електронною петицією. Різниця тільки в кількості підписів: щоб розглянули петицію, їх необхідно 10 тисяч, а ініціативу ― тисяча. Андрій Яніцький припускає, що до підписання петиції забудовник залучив ботів; та й у методі збору «живих» підписів є сумніви:
― Наприклад, підписи збирали на зупинках громадського транспорту під виглядом ініціативи за «благоустрій».
Саме ці місцеві ініціативи від «Господарника» в лютому підтримали депутати земельної комісії Київради, проігнорувавши підписи проти забудови, хоча активісти й активістки тричі збирали по три тисячі підписів серед місцевих. Тож кампанію за екопарк Совські ставки довелося відновлювати:
― Зібратися знову було трохи складно, є певне виснаження. Але тепер зрозуміло: якщо ми не створимо парк, забудовники постійно будуть повертатися ― як не Баленко, то хтось інший, ― говорить Андрій.
Дика територія
Ігор Баленко пояснював, що «цінність Совських ставків дуже перебільшена», а самі водойми замулилися і стали мало не смітником. До Совських ставків ми підходимо зі сторони Деміївської площі ― місця з чи не найбруднішим повітрям у Києві: поруч проспект, транспортна розв’язка, автовокзал, неподалік аеропорт і крематорій. Зелена зона навколо ставків не може повністю зарадити забрудненню, проте впливає і на чистоту повітря, і на його температуру, і на зменшення рівня шуму від завжди завантаженого проспекту. Натомість ЖК тільки погіршить ситуацію.
Поруч із Совськими ставками ― дві свічки-недобудови Войцеховського, що зараз переховується і перебуває в міжнародному розшуку. Ще віддаль ― ЖК, що лишився без обіцяної багаторівневої парковки. Тож місцеві добре знають, як можуть закінчитися обіцянки забудовників.
Поки ми спускаємося до самих ставків, Андрій пояснює:
― Існує поняття wetland ― водно-болотні угіддя, що захищають у рамках Рамсарської конвенції, яку Україна підписала. Urban wetland ― це міські водно-болотні угіддя, яких по всьому світу лишилося насправді дуже мало. Раніше до них ставилися, як пан Баленко ― осушити болото і забудувати. Це застаріле уявлення, зараз такі куточки прагнуть зберігати ― наприклад, у Лондоні, Будапешті, Відні. Це може бути місцем для відпочинку, риболовлі, освіти, близькість до природи може змінювати уявлення про світ. А якщо взяти річку в бетон, екосистема не буде розвиватися.
Крім очищення й охолодження повітря, зелена зона навколо Совських ставків працює ніби губка ― вода під час уже звичних для Києва злив стікає в низину, а відтак просочується в незабетоновану землю поміж дерев.
Наразі ставки ― ніби дика територія. Тут у 19 столітті розводили рибу і заготовляли лід для залізниці, за часів СРСР створили рибгосп, а у 90-ті все занепало. З початку 2000-х у міській документації Совські ставки планувалися як парк загального значення. Проте у 2005 році територію, як і багато інших, вирішили віддати в оренду нібито через відсутність грошей у міста на благоустрій ― орендарі ж могли частину забудувати, а частину привести до ладу. У випадку Совських ставків у інвестиційному конкурсі, за словами активістів, була тільки одна компанія, а умов проведення їм не вдалося знайти. Договір оренди підписали в 2008 році.
Орендар про територію не дбав. Зараз під час спуску в урочище відчувається сморід ― до одного зі ставків з сусідньої вулиці місцеві провели свою каналізацію. Та вже за кілька метрів далі повітря стає свіжим. Чутно жаб, птахів і хлюпотіння каченят між очеретом.
За документацією, тут 11 ставків, але скільки їх лишилося, ніхто не знає, адже для інвентаризації треба доступ міських служб, а це неможливо, поки ділянка в оренді. Тож наразі тут є болота, що вважаються ставками, і ставки, яких нібито не існує. При цьому забудовник, за планом, нібито хоче залишити більш заболочені водойми, а великі чисті ставки засипати.
― Ось тут була пожежа, як і на Осокорках нещодавно, ― показує Андрій на мілкий ставок, де між обгорілими очеретами плавають качата. ― Два сусідні ставки люди забудовника намагаються спускати через траншеї ― ми їх закопуємо, а вони знову виривають. Ми укріплює ставки балками. Але вони дуже повільно наповнюються за рахунок джерел, а злити їх дуже легко.
Так само знищили пірси й містки, які поставили місцеві для прогулянок і риболовлі ― лишилося п’ять пар дерев’яних кілків. За станом Совських ставків слідкує близько 100 волонтерів і волонтерок, а організовують ініціативу близько 20 людей.
Сама мілководна річка Совка, що утворює верхній і нижній каскади ставків, тече від аеропорту "Жуляни". Її забруднює старий колектор, якому, втім, уже побудували заміну поруч. Тож Андрій сподівається, що чистота річки ― просто питання часу. Інша річ, що її не мали права здавати в оренду, адже це проточна водойма.
Про територію мав би дбати «Господарник», проте прибирали переважно самі активісти й активістки на толоках. У «Київзеленбуді» активістів запевнили, що відновити урочище можливо ― треба навести лад з деревами, розчистити водойми. Це разом з облаштуванням вело- і пішохідних доріжок, естакади, пірсів і освітлення коштуватиме 100 мільйонів гривень.
Баленко обіцяє зробити на території ЖК 10 гектарів рекреаційної зеленої зони. Проте активісти стверджують, що сам парк буде площею близько 2 гектарів, а решта ― прибудинкові клумби і сквер між будинками житлового комплексу. Щоб легалізувати ЖК, треба затвердити нові детальні плани територій ― цей процес наразі триває. Так само, як спроби Київради розірвати оренду, для чого поки що бракувало голосів.
За роки боротьби Андрій неодноразово зустрічався з місцевими політиками, тож говорить:
― Мені казали, що без згоди мера нічого не було б ― імовірно, так і є. У 2018 році я кинув на це всі сили і вигорів, а зараз працюю з проблемою повільніше, але систематично. Я не міг передбачити, як довго це триватиме, коли долучався до ініціативи. Це було не зовсім усвідомлене рішення ― як захист свого дому. Але є шанс, що все вдасться: це залежить від політичної волі мера і депутатів.
Чому забудовувати зелені зони не можна
Хоча в Києві є успішні випадки захисту зелених зон ― наприклад, парк «Наталка» на Оболоні чи Пейзажна алея в центрі міста ― їхня площа скорочується. Це означає, що містяни й містянки не отримують належних екосистемних послуг, а саме місто не може адаптуватися до змін клімату. Міста є одними з найбільших «виробників» парникових газів, що і спричиняють парниковий ефект і, відповідно, глобальне потепління. При цьому середньорічна температура в Києві зросла на 1,2℃ порівняно з кліматичною нормою (у липні ― на 2,1℃), а аномалії температури сягають збільшення на 3℃ і вище. Це свідчить, що Київ як місто є дуже вразливим до теплового стресу і саме в столиці спостерігається одне з найбільших зростань середньомісячної температури серед міст України.
Олександра Халаїм, голова ГО «Український екологічний клуб “Зелена хвиля”», координує дослідження міських зелених зон. Вона пояснює, що екосистемні послуги ― наприклад, поглинання вуглецю, надлишок якого і спричиняє глобальне потепління, затримка води в ґрунті, вироблення кисню ― можна виміряти. Власне, саме це організація цьогоріч і робила для Совських ставків. Виявилося, що 5% дерев урочища надають екосистемних послуг на 333 тисячі гривень.
Облік та інвентаризацію дерев провели завдяки програмі i-Tree ― вимірювали параметри крони, стовбура, враховували вид і вік. Цю систему вже використовують у США, Швеції, Великій Британії, Іспанії, Португалії. Завдяки їй доведено, що одне старе дерево надає більше екосистемних послуг, аніж кілька молодих ― тож аргументи забудовників про створення нових зелених зон не мають сенсу.
― У 2016 році ми провели перше дослідження зв’язку між температурою в місті та кількістю зелених зон, ― каже Олександра Халаїм. ― Ми вивчали хвилі тепла в Києві ― тобто екстремальну спеку, що частішає в містах через глобальне потепління. Для цього ми використовували супутникові знімки й інфрачервоні карти, теплову зйомку з дрона окремих районів і навіть вулиць. Саме лівобережні райони біля станцій метро «Позняки», «Осокорки», «Харківська» і Троєщина мали найнижчий рівень озеленення ― 0-10%, адже їх забудовували хаотично. І саме ці райони найбільш спекотні (35-37℃). Найбільш прохолодними й зеленими були, наприклад, Голосіївський мікрорайон, Сирець ― там рівень озеленення сягає 20-40%. За ДБН, рівень озеленення повинен бути 20%, за санітарними нормами ― 40%. Але ніхто цього не контролює.
Так само не зважають і на те, які дерева варто висаджувати. Наприклад, найбільш ефективна під час спеки тополя ― саме ці дерева ростуть навколо Вирлиці та Совських ставків, і саме їх планують знищувати.
У 2018 році «Зелена хвиля» окремо досліджувала озеленення дворів. Виявилося, що навіть одне дерево важливе і впливає на динаміку охолодження повітря й захищає від спеки.
― Треба боротися за кожне дерево, ― говорить Олександра Халаїм. ― Якщо ж збільшити рівень озеленення на 10%, це стримає підняття температури на 1℃. Здається, що це мало, але кожен градус дуже важливий. Наслідки вирубування дерев містяни й містянки відчують у перший же літній сезон, ефект миттєвий. А надалі в Києві буде тільки спекотніше.
Окрім зниження градуса температури, озеленення й близькість до природи знижує і рівень стресу. Орнітологиня Наталія Атамась каже, що птахи в місті, окрім боротьби зі шкідниками задля здоров’я дерев, впливають і на самопочуття людей:
― Можливість щоденно спостерігати за птахами, навіть не різноманітних видів, позбавляє тривожності, покращує настрій і самопочуття, підвищує продуктивність. Так само зі спогляданням дерев, квітів. Діти краще навчаються і комунікують, якщо можуть щодня бачити природу. Тому в європейських містах намагаються штучно підвищувати біорізноманіття, створювати заповідні території без забудови, особливо водні ландшафти. Це дозволяє в майбутньому економити на медичних послугах. А от щодо позитивного впливу на здоров’я ТРЦ я не чула нічого.
Та все ж головна проблема, яку створює знищення зелених зон у містах ― неможливість адаптуватися до змін клімату. Світлана Романко, експертка зі змін клімату та кліматичної політики, каже, що Європейський зелений курс, до якого прагне приєднатися Україна, особливу роль відводить озелененню міст і збільшенню біорізноманіття.
― Зелені зони приносять користь здоров’ю, добробуту, полегшують управління водними ресурсами, зменшують шумове забруднення і пом’якшують наслідки зміни клімату, ― говорить експертка. ― Передусім знищення зелених зони знижує здатність міст адаптуватися до зміни клімату. Щоб зарадити цьому, треба будувати мікрорайони хоча б за вже встановленими правилами, де на одну людину припадає 6 м2 зеленої зони ― цієї норми не дотримуються. Замість того, щоб вирубувати зелену зону, нам треба було б шукати місце, де її можна створити. Якщо баланс біорізноманіття порушити, зміни клімату ми відчуємо ще сильніше.
Світлана Романко каже, що в контексті адаптації міста до змін клімату, наприклад, Вирлицю не можна забудовувати в жодному разі. Натомість експертка вважає, що треба модернізувати завод «Енергія». Вона також наголошує, що в ЄС рекомендують містам викуповувати ділянки з оренди й робити там зелені зони.
― Влада повинна закріпити це у своїй політиці і залучати громаду, прислухатися до людей ― у Києві цього не роблять. Боротися з активістами ― це фатальна помилка. Це не маргінали, а далекоглядні люди. Шкода від знищення зелених зон значно більша, ніж уявна матеріальна вигода кількох забудовників.
