Без сумніву, одне з головних питань, яке виникає перед нами сьогодні – як гарантувати безпеку України у післявоєнний час?
Які інструменти, договори та військово-політичні союзи взагалі можуть розглядатися як дієві та ефективні?
Україна переконалася, що будь-які паперові гарантії, як-от Будапештський меморандум, не вартують того паперу, на якому були написані. Тому українське суспільство категорично не сприйме будь-яких голослівних заяв, навіть найавторитетніших західних лідерів, про надання гарантій безпеки нашій країні.
Здавалося б, НАТО – військово-політичний союз із його 5 статтею, за якою напад на одну країну блоку є нападом на всіх інших членів Альянсу, – є дієвим та ефективним міжнародним інструментом безпеки України. Однак сьогодні питання про негайний вступ України до Альянсу навіть не розглядається. У найбільш оптимістичному варіанті мова може йти про членство нашої країни в НАТО лише після перемоги над Росією. І не факт, що так воно буде.
Тим більше, одним з головних недоліків зазначеного рішення є те, що наша безпека і надалі буде залежати від волі, дій і рішень інших країн.
Набагато дієвішими виглядають внутрішні гарантії національної безпеки.
Тому постає закономірне питання: чи зможе власна ядерна зброя гарантувати безпеку України?
Як показали події після 2014 року, Збройні сили України – дійсно потужний гарант нашої безпеки. За ці роки ми пройшли шлях від рашистських заяв «візьмемо Київ за три дні» до того, що сьогодні Кремль гарячково розмірковує, як захистити Москву від атак наших дронів.
ЗСУ довели – маленька радянська армія не може перемогти велику. А от сучасна українська армія, побудована за натовськими зразками, насичена високотехнологічною зброєю (дякуємо за це США та іншим західним партнерам) і цифровими технологіями, з професійним командуванням, патріотичною мотивацією, армія, яка заохочує особисту ініціативу, цілком здатна здобути перемогу над російським військовим монстром.
Але є одне "але": це наявність у Росії атомної зброї та засобів її доставки. Цю перевагу неможливо компенсувати наявністю в ЗСУ будь-якої конвенційної (звичайної) зброї, їхньою професійністю та патріотизмом. Ця перевага компенсуються, лише якщо таку саму ядерну зброю має Україна.
Сьогодні зброя масового ураження дозволяє країні-агресору безкарно шантажувати Україну та держави Заходу її застосуванням. Або зрештою, як ultima ratio regum, агресор може завдати ядерного удару.
Ситуація радикально зміниться, якщо в нас буде власна атомна бомба. Наявність ядерної зброї в Україні буде стримувати країну-агресора в її військових потугах.
За часів Холодної війни діяла система ядерного стримування, яка убезпечувала світ від великої війни та термоядерної катастрофи. Агресор на підклітинному рівні розумів – якщо завдасть ракетно-ядерного удару, йому обов’язково прилетить у відповідь і ця відповідь буде мати катастрофічні для його країни наслідки.
Це як з відомим постулатом Fleetinbeing, коли лише наявність потужного флоту суттєво змінює геополітичну та військову ситуацію та впливає на перебіг військових дій. Така сама історія і з ядерною зброєю.
Але будьмо чесними.
Власна ядерна зброя на порядок підвищить рівень національної безпеки нашої країни.
Однак вона не є і не може бути такою собі чарівною паличкою, абсолютним гарантом нашої безпеки. Адже «за поребриком» при владі завжди вистачало психопатів-самогубців, які були готові затягнути на той світ разом зі собою й інші країни.
Чи спроможна Україна створити власну ядерну зброю?
Нейтралізувати або радикально зменшити ядерну загрозу з боку Росії можна лише трьома шляхами: або позбавивши її атомної бомби, або створивши власну ядерну зброю, або вступивши до НАТО, що розгорне над нами свою ядерну парасольку.
Перший шлях на сьогодні є малоймовірним. Про це ми вже говорили в одному з наших попередніх досліджень, коли аналізували можливі сценарії розвитку подій в Україні та Росії.
Про вступ України до Північноатлантичного альянсу ми порозмірковуємо в окремій статті.
Тож зосередьмося на аналізі другого сценарію та спробуймо відповісти на питання: чи є в Україні можливості створити власну ядерну зброю та засоби її доставки?
І що для цього потрібно?
По-перше, це відповідний науковий і людський потенціал. Тобто талановиті фізики-ядерники, хіміки, металурги, будівельники, ракетобудівники, айтішники, конструктори та інженери, відповідні наукові школи, досвід проведення досліджень у сфері ядерної фізики та в сотнях супутніх сфер.
Неупереджений аналіз доводить, що з цим в Україні нібито все гаразд. Попри удари, які наша наука «пропустила» в 90-ті та наступні роки, виконання різних міжнародних договорів про ядерне роззброєння, нам все ж вдалося зберегти науковий і людський потенціал для створення власної ядерної зброї. Про що свідчать обережні консультації наших аналітиків з відповідними фахівцями або уважне вивчення сайту НАН України.
По-друге, необхідна наявність або можливість створити технології виробництва ядерної зброї та засобів її доставки.
Зрозуміло, що таких технологічних ланцюжків зараз у країні немає. Однак у країні є досвід будівництва та експлуатації чотирьох атомних електростанцій, створення міжконтинентальних стратегічних ракет (КБ «Південне» і «Південмаш»), обслуговування ракетно-ядерної зброї, яка була розташована на території України.
Тому відповідні технології формування ракетно-ядерного щита країни можуть бути створені за відносно короткий проміжок часу.
По-третє, створення ядерної зброї потребує великої кількості фінансових ресурсів.
Дійсно, створення ядерної зброї не просто дорога, це супердорога історія. Для прикладу, Манхеттенський проєкт зі створення атомної зброї в США, вартість якого на той час склала майже 2 мільярди доларів (близько 22,5 мільярди доларів за цінами 1996 року).
Сьогодні нам потрібно орієнтуватися на цифри, які стартують із позначки сотня мільярдів доларів, що для сучасної України буде майже непіднімним фінансовим тягарем. Але якщо рішення про виробництво власної ядерної зброї буде ухвалене, то думаю, що ми знайдемо гроші для того, щоб над нашою країною була розгорнута ядерна парасолька.
І останнє. Для створення власної атомної зброї потрібні залізна політична воля та серйозні організаційні зусилля.
Політична та управлінська еліта країни повинна мати тверде переконання, що необхідно створити ядерний щит для нашої держави, та усвідомлювати всі ризики та складності, пов’язані з таким рішенням.
У реалізації того самого Манхеттенського проєкту взяло участь близько 130 тисяч осіб, які працювали протягом семи років (фактично з 1939 по 1946 рік). А його керівник генерал Леслі Гровс, за свідченням сучасників, був геніальним організатором і логістом. Для забезпечення секретності створення атомної бомби в США були вжиті безпрецедентні заходи безпеки, хоча і вони виявилися не зовсім достатніми, щоб перешкодити проникненню радянських шпигунів.
Переконаний, що передумови для створення власної ядерної парасольки в Україні є, але цей процес є тривалим, суперскладним, потребує великих фінансів для його реалізації, а головне – політичної волі.
І весь світ проти?
Експерти проєкту "Інформаційна оборона" також проаналізували ті виклики та ризики, які постануть перед нами на шляху до власної ядерної зброї.
Скажімо відверто: шлях буде важким і довгим, виклики та ризики можна порівняти з лютим 2022 року, загрози – критичні для національної безпеки держави та існування України як суверенної держави.
Що ж нас очікує?
Від рішення про створення власної ядерної зброї будуть, м’яко кажучи, не в захваті наші західні партнери, які ще живуть у фантастичних псевдореаліях Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
На переконання аналітиків "Інформаційної оборони", у разі ухвалення рішення про створення ядерної зброї (яким таємним воно не було б) Україну з боку колективного Заходу очікує потужний політичний і фінансовий пресинг, економічні та персональні санкції, ембарго на постачання конвенційної зброї.
І якщо наші західні партнери будуть застосовувати легітимні, але жорсткі заходи, то Росія не буде гребувати всіма брудними методами у стилі Холодної війни (диверсії, шпигунство, психологічний тиск), аби ми не стали країною з термоядерними боєголовками.
Як говорили в одному з фільмів бондіани – увесь світ проти.
Повторимо ще раз, політична еліта та українське суспільство повинні усвідомити ще перед ухваленням рішення, з якими труднощами ми стикнемося на довгому та важкому шляху до власної атомної бомби.
***
Питання розповсюдження ядерної зброї є суперчутливим для західних політиків та аналітиків. Будь-яка згадка про створення української ядерної зброї викликає в них спочатку здивування, а потім справжній острах і паніку. Перевірено на власному досвіді.
І ніякі історичні приклади – ані Ізраїлю (який, до речі, не підтверджує і не спростовує наявності ядерної зброї), ані Індії з Пакистаном – не працюють.
Але ми переконані, що Україна має абсолютно законне право на власну ядерну зброю, оскільки 30 років тому добровільно відмовилася від третього у світі за кількістю ракетно-ядерного потенціалу, а надані їй безпекові гарантії виявилися нікчемними. Ядерна зброя нам потрібна для захисту, а не для нападу.
Панове союзники, вам не підходить варіант, за яким у нас буде власна ядерна зброя?
Тоді в нас є інші опції розв’язання цієї проблеми.
Допоможіть нам остаточно нейтралізувати загрозу з боку імперської Росії, виключіть її з Ради Безпеки ООН і поставте її ядерну зброю під міжнародний контроль.
ЗСУ, оснащені звичайною зброєю, яку ви постачаєте, вже вирішують ці завдання на полі бою.
Або негайно прийміть рішення про розгорнення ядерної парасольки НАТО над нашою країною.
11–12 липня 2023 року відбудеться Вільнюський саміт Північноатлантичного альянсу, на якому наші західні партнери можуть ухвалити відповідальне та історичне рішення – прийняти Україну до НАТО.
Ця стаття має скоріше дискусійний характер, але цю дискусію потрібно починати. Зрештою, Україна потрібна лише нам, українцям. Лише власними силами ми можемо забезпечити її безпеку.
Ми вдячні нашим союзникам за підтримку, за надання зброї, але сьогодні-завтра їхні рішення можуть змінитися, а нам жити на цій землі.