ГоловнаПолітика

Митрополит Климент: “Я перебуваю на території Криму, позбавлений всіх прав. Цей психологічний тиск гірший за ув’язнення”

За два останні роки Климент, митрополит Сімферопольський і Кримський Православної церкви України (ПЦУ), відвідав столицю двічі. У грудні 2019-го привід для приїзду рідкісного гостя (і на той момент ще архієпископа) був несвятковим: Кабінет Міністрів України впродовж років не передає його церкві у власність Кафедральний собор Володимира та Ольги в Сімферополі, який російські окупанти намагаються прибрати до рук з 2017 року. У Києві Климент оголосив про безстрокове голодування, але за тиждень, після втручання очільника ПЦУ Митрополита Епіфанія, зупинив.

Поїздка виявилася результативною: 3 березня КМУ підтримав проєкт Постанови ВРУ, якою Кафедральний собор ПЦУ тимчасово передано з комунальної в державну власність. За задумом, цей крок дозволить офіційному Києву ефективніше захищати права українських вірян на окупованому півострові. Звісно, після успішного голосування в парламенті.

А вже влітку Климент прибув до Києва, щоб 9 серпня з рук лідера ПЦУ Епіфанія отримати сан митрополита. 31 серпня президент України Володимир Зеленський нагородив кримського митрополита орденом “За заслуги” II ступеня.

LB.ua поговорив із митрополитом Климентом про окупацію Криму, роль Української православної церкви Московського патріархату в анексії Криму та про його конфлікт із СБУ.

Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент
Фото: Радіо Свобода
Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент

Окупація Криму

– Події 2014 року ретельно і системно готувалися. РПЦ на території Криму, яка називається “УПЦ”, була одним із тих локомотивів, які просували ідею “руского міра”, – розповідає 51-річний архієпископ Климент. – Якщо взяти боротьбу УПЦ МП з Київським патріархатом (КП), то ця війна йшла не тільки за території, а й за інформаційний простір. У тих районах, де ми намагалися відкрити храми КП, одразу з’являлися священник МП та антиукраїнська література. Нас звинувачували в тому, що ми “розкольники” і є “політичною та націоналістичною установою”. Що молитися українською мовою “категорично заборонено”, бо для цього є церковнослов’янська. Навколо цих повідомлень гуртувалася велика кількість людей, і ця пропаганда підтримувалась адміністраціями сіл, міст і районів. Їхнє керівництво завжди поділяло позицію Московського патріархату (МП).

Усе ґрунтувалося на ідеї, що ми є росіянами (“рускіми”). У кримських церквах був культ царя Миколи-мученика та його родини. Це основа їхньої духовності, яка поєднала і духовне, і світське, і історичне, – розповідає Климент про життя півострова до його анексії. – Присутність російського царя та шанування традицій російської імперії були в усіх заходах, які проводив МП. Це було ідеологічне підґрунтя. Газета та література, яка розповсюджувалась у громадах УПЦ МП, були виданнями проросійського штибу. Їх розповсюджувало “казачество” Криму, з якими співпрацювали священники МП.

Владика Климент переконаний, що події зими 2014-го почалися на добре підготовленому ґрунті.

– Їм легко було “підняти” людей, закумулювати сили, – каже він. – Священники МП благословляли виступи козаків. Характерний приклад праці нововисвяченого єпископа Каліника з Бахчисарайського району – це була твердиня сепаратизму, який, по суті, став штабом координації дій сепаратистів.

Клірик, якого згадує Климент, є хрестоматійним прикладом того, як кримські священники УПЦ МП допомагали російській агресії. Архимандрит і настоятель храму в с. Уютне зберігав у церкві і зброю, і засоби захисту, і харчі для окупантів. Після анексії кар’єра Каліника пішла вгору: власник російського паспорта та медалі «За захист Криму» у 2016-му став єпископом. Але висвятили його таємно і без оголошень лише в грудні 2019-го.

– Хочете дізнатися, як вони (священники УПЦ МП – О.Г.) допомагали “руской вєснє”? Підійміть архіви сайтів УПЦ МП, “Кримской правды” та “Кримских известий”. Усі їхні кроки широко висвітлювалися на вебсайтах, – каже митрополит.

На пропозицію коротко згадати суб’єктивну історію окупації Криму владика Климент відгукується годинним спогадом. Подаємо скорочений його виклад.

Мітинг кримських татар і проросійських організацій у Сімферополі біля Верховної Ради Криму, 26 лютого 2014.
Фото: EPA/UPG
Мітинг кримських татар і проросійських організацій у Сімферополі біля Верховної Ради Криму, 26 лютого 2014.

26 лютого. Відбувся великий мітинг українців і кримських татар під стінами ВР Криму. Ближче до вечора мітинг під стінами розійшовся, а вночі до ВР зайшов Гіркін зі своїми “ополченцями”; захопили також будівлю Ради міністрів Криму. Доступ у охоронюваний квадрат був обмеженим. А вранці на центральній площі та державних установах зняли українські прапори та збили герб. Почепили російський триколор.

Уже 27 лютого “зелені чоловічки” почали блокувати військові частини. Вважаю, що влада України, яка на той час керувала, має відповідальність за те, що відбулось у Криму.

Ранок 28 лютого: я зустрівся з Рефатом Чубаровим. Він сказав, що політикою ситуацію вже не вирішиш і треба берегти себе і церкву. Після того я зрозумів, що ситуація не просто загрозлива, а небезпечна.

А вже 2 березня, коли ми брали участь у публічній акції на захист миру, мені подзвонив священник із с. Перевальне Іван Катькало і повідомив, що російські козаки та “самооборона” захоплюють військову частину 36-ї бригади берегової охорони ВМСУ і храм Покрови Пресвятої Богородиці (він зведений перед брамою в/ч). Я тоді сів у машину і поїхав у Перевальне. Я ще був у ейфорії від мітингу, але коли звернув з траси, зрозумів, що вже не до сміху: вздовж дороги стояли люди в камуфляжі. Далі нас зустріла група російських козаків, а на полі – велика кількість військової техніки без номерів і розпізнавальних знаків (але було зрозуміло, що це російська техніка). Я мовчки став біля військової частини, і так з'явилася фотографія, яка облетіла весь світ.

Митрополит Климент у Перевальному
Фото: 5 канал
Митрополит Климент у Перевальному

Священник попросив мене вивезти церковні коштовні речі, святі дари та миро і замкнути церкву, щоб зупинити її захоплення і розграбування.

9 березня, коли ще була можливою акція біля пам’ятника Шевченку в Сімферополі, міліція була налаштована агресивно. Вони казали: “Подождите ещё неделю, и мы вас всех хохлов перевешаем на этих фонарях”.

22 березня в мене відбулася зустріч з Гіркіним, бо весь цей час я розшукував Андрія Щекуна (співкоординатора руху “Євромайдан-Крим” і голову ГО “Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім” – О.Г.) і Анатолія Ковальського (громадського активіста й фотокореспондента “Євромайдан-Крим” – О.Г.). Їх обох тримали в полоні. Зустрілися по обіді в кабміні, перший поверх якого був розгромлений і заповнений озброєними людьми в камуфляжі. “Не бойтесь, жить будут”, – сказав він про Андрія й Анатолія. Ми переговорили, і він сказав, що вони “дають мені безпеку” і що зі мною і моїми священниками “нічого не станеться”. Але умова – звернення, у якому я заявив би про мир і спокій у Криму. Я висунув вимогу надати мені письмову гарантію, і він погодився. Звернення я відправив владиці Євстратію (Зорі – О.Г.), це дало мені можливість потягнути час. У той самий день Гіркін власноруч підписав мені документ, який гарантував мені безпеку. Увечері Андрія та Анатолія обміняли. Гіркін дійсно володів ситуацією.

<b>Довідка І. Гіркіна від 20.03.2014</b>
Фото: Сканкопія надана головредом газети «Кримська світлиця» Андрієм Щекуном
Довідка І. Гіркіна від 20.03.2014

Цей папірець зіграв свою роль аж до червня 2016 року. Я зробив із нього ксерокопії і роздав усім священникам. Ці папірці ми розвісили по всіх церквах у Криму. Це якоюсь мірою дало нам пережити найстрашніший момент становлення, коли майно захоплювали і відбирали. Ми виграли три місяці. Після того ми втратили церкви в Перевальному та Севастополі, бо вони перебували на території військових частин. Втім ми зберегли решту церков, у тому числі кафедральний собор. Бо в Сімферополі була спроба таврійського козацтва захопити його. Той час був страшним.

Яким вам здався Гіркін? Чи нагадував він людину, яка у Слов’янську розстрілювала людей?

Ні, по-перше, я побачив людину, яка дуже обізнана в церковних справах. По-друге, він не здався мені лиходієм, про якого ми дізналися пізніше. 

УПЦ і Крим

Після спогадів запитую в митрополита, як священники УПЦ МП відреагували на спроби Росії “возз’єднатися” з Кримом. Климент згадує, що раніше клірики МП служили капеланами в Чорноморському флоті і роблять це досі. Каже, що МП “обслуговувала ЧФ” і брала участь у всіх заходах флоту в Севастополі.

– Багато священників зайняли відверто проросійську позицію. Треба просто зайти на їхні сайти, адже вони вважають своєю заслугою успіх подій зими-весни 2014 року. І цього навіть не приховують. Найяскравіший доказ співпраці УПЦ МП (з РФ – О.Г.) – скопійований на суді за церкву в Перевальному (відійшла до УПЦ МП) договір співпраці Кримської та Сімферопольської єпархії (його підписував митрополит МП Лазар) з Чорноморським флотом у березні 2014 року. Це основа. Решта – плоди.

Будь ласка, розкажіть про постать Лазаря. Яка його роль у кримських подіях?

У мене майже не було взаємин з митрополитом Лазарем, адже він завжди уникав зустрічі зі мною. З одного боку, він мене ненавидів. Уся політика кримської єпархії стосовно УПЦ КП будувалася на тезі, що на півострові не має бути КП. Утім відверто Лазар про це не висловлювався і не давав вказівок знищити мене. Він діяв підступніше, вдаючись до адміністративних засобів. Але ідеологом протистояння був саме він.

Його шанували і любили й зробили почесним громадянином АРК. Запрошували на урочистості (про себе сказати це не можу). Навіть у дні, коли згадували про Голодомор, на наші заходи кримська влада не приходила. А от коли Лазар проводив заупокійну службу у своєму соборі, влада Криму була там.

Чому Лазар мене уникав? У 1990-х роках його “викинули” з Одеської єпархії та Одеського монастиря саме за те, що він проявив себе людиною, яка готова підтримати тоді ще блаженнішого Філарета в його розбудові відокремленої від Москви Української православної церкви. Він тримався цього курсу до Харківського собору (травень 1992 року – О.Г.). А там після певних, думаю, аргументів спецслужб він вирушив на собор у Харкові. Але Москва йому самостійності не пробачила: Лазаря фактично силою перемістили з Одеси у Крим. Тому щоразу коли він мене бачив, вів себе нервово. У нього був хронічний страх. Він ніколи не давав себе фотографувати разом зі мною, щоб його потім не звинувачували у “спілкуванні з розкольниками”.

Владика Лазар завжди співпрацював з владою, тому у 2014 році він дуже спокійно прийняв нових правителів. Треба відзначити, що на початку весни 2014 року відбулося засідання міжцерковного об’єднання “Мир – дар Божий”, яке відразу після оголошення результатів “референдуму” привітало нову владу і “повернення” Криму у склад РФ. Його позиція завжди була промосковською. Він ніколи не йшов проти течії.

Кримський митрополит Лазар УПЦ МП
Фото: Радіо Свобода
Кримський митрополит Лазар УПЦ МП

Утім ще до 2014 року в його єпархії завжди було дуже багато священників-випускників Московської семінарії та Академії. І було протистояння між цим впливовим агресивним промосковським крилом (Руслан Халюта та інші) та священниками-українцями, яких Лазар привозив з материкової України.

Ви згадали нинішнього благочинного Севастопольського округа (УПЦ МП) Руслана Халюту, ще до війни відомого своїми проросійськими поглядами. Як склалася його доля?

Клан Халют керує багатьма процесами в Севастополі навіть зараз. Севастополь – то взагалі окрема тема. Тут панував культ російського флоту, який відіграв негативну роль у подіях весни 2014 року. Це ми сьогодні знаємо, що на базах російського флоту зберігалася зброя, атрибутика. Саме навколо ЧФ РФ гуртувалися численні проросійські об’єднання, які потім вийшли на вулиці і блокували наші частини.

Чотири роки тому в Севастополі я брав інтерв’ю в єдиного тамтешнього українського священника отця-старця Макарія. Чи служить він зараз?

Він продовжує приватно служити, але без людей. Він уже літня людина… Люди раніше приходили, але через закони Ярової, які забороняють проведення богослужіння у приватних приміщеннях, ми вирішили не наражати їх на небезпеку і припинили доступ парафіян.

Чи є священники УПЦ МП, які не визнали анексії та виїхали з АРК?

Складно оцінити. Можу згадати тих, хто виїхав, але це було пов’язано з одержанням російського паспорта. Як і в мене, у Лазаря чимало кліриків приїздили із Західної України. Після 2014-го вони не могли взяти російський паспорт, бо не були прописані у Криму і до 2014 року, і після того. За російськими законами, на території РФ священник без російського паспорта не може звершувати богослужіння. Отже, якщо хтось з УПЦ МП і виїхав, то не через патріотизм. Усі священники МП прийняли новий status quo, вони цього не приховували і “прісоєдінєнію” раділи.

Ті, хто виїхав, просто зважили свої майнові інтереси: те, що вони мають на континенті, і те, що в них є в Криму. Якщо на півострові нічого втрачати, то альтернативи поверненню назад немає. І це не патріотизм. Це прагматизм і розуміння того, що їхні дії на території Криму відтепер обмежені.

Наші ж виїздили через страх, бажання зберегти своє життя і щоб з ними не відбулося те, що сталося з Андрієм Щекуном і Анатолієм Ковальським. Це нормально! Це все обговорювалось зі мною, і всім своїм клірикам я поставив завдання вивезти свої родини, а потім спокійно розбиратися з майном без заручників.

Андрій Щекун і син Анатолія Ковальського Сергій під час однієї з акцій «Євромайдан-Крим»
Фото: voicecrimea.com.ua
Андрій Щекун і син Анатолія Ковальського Сергій під час однієї з акцій «Євромайдан-Крим»

Коли ж нас критикують за паспорти… Патріотизм добрий, коли сидиш на відстані в Києві і життя твоє і родини в безпеці. А коли знаходишся “там”, приймаєш рішення відповідно до обставин. Хоча для декого це неприйнятно. Якщо хтось хоче засудити мене чи моїх священників, приїжджайте до Криму та повідомте про це громаді особисто.

Що стосується місцевих представників католиків і греко-католиків, я до них ставлюся негативно: там немає патріотизму. Вони не патріоти. Там є суто прагматизм. Приклад: на території Криму єдина громада, яка не перереєструвалася за російським законодавством, – це колишня УПЦ КП і зараз ПЦУ. Ми шість років живемо за статутами і документами, які видані українською владою. І це наша принципова позиція.

Що робив священник Греко-католицької церкви? Він у перші дні подій на півострові вирушив до Москви і почав торгуватися. У результаті вони зареєструвалися як Римсько-католицька церква східного обряду; взагалі не сказано, що вони українці! Вони нічого не втратили – ні у Севастополі, ні в Ялті, ні в Євпаторії, ні в Сімферополі. А ми втратили: було 49 релігійних громад, а зараз лише 9 (здебільшого в Північному Криму).

Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній оголосив про возведення глави Кримської єпархії ПЦУ Климента в сан митрополита у Михайлівському соборі в Києві, 9 серпня 2020
Фото: pomisna.info
Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній оголосив про возведення глави Кримської єпархії ПЦУ Климента в сан митрополита у Михайлівському соборі в Києві, 9 серпня 2020

Щодо католиків, то ексвіцепрем’єр Руслан Бельбек, коли у 2014 році мене схиляв до співпраці з владою, сказав: “Не хвилюйтеся! Подивіться на католиків: заради них із Москви прийшла “секретка”, яка вимагала сприяти розвитку цієї конфесії в Криму”. І тепер кримська влада сприяє розвитку та підтримці римо-католиків. Пів гектара землі, яку (у квітні 2013 – О.Г.) видали УПЦ КП для будівництва кафедрального собору в Сімферополі, вони віддають католикам (це відбулось у серпні 2019 – О.Г.). Останні знають, що ділянку виокремили для православних, але беруть її. А коли стається скандал, вони мене звинувачують у тому, що я чиню наклеп, і вимагають відмовитися від землі, бо вони вже туди вклали гроші.

Як священники МП у Криму ставляться до того, що їх так і не поглинула РПЦ? Що вони вимушені через Київ спілкуватися зі світовим православ’ям.

Річ у тому, що внаслідок санкцій РПЦ ніколи не зареєструється на території Криму. Тільки-но це станеться, вона підпаде під санкції. Тому для тамтешніх вірних кричать: “Крим – Росія!”, але у Криму реєструються маргінальні організації, які юридично пов'язані суто з Кримом. Цікаво, що до 2014 року Патріарх Кирило їздив до Криму, чого немає зараз. Тож Росія взяла територію, але юридично й адміністративно там тяжко працювати.

ВРУ як головний біль

Владика Климент має рацію: колишня УПЦ КП - єдина релігійна організація, яка після окупації вирішила не грати за російськими правилами. На питання, чия це була ідея не перереєстровувати УПЦ КП, він відповідає просто: “Це не ідея, це позиція мене як керівника. Священників. Тоді ще Патріарха Філарета”.

На цей сміливий крок росіяни відповіли майновою атакою – з 2017 року в судах вони намагалися відібрати в КП собор Святих Володимира і Ольги (це єдиний майновий комплекс із кафедральним собором, єпархіальним адміністративним блоком, культурним центром і недільною школою). А 28 червня 2019 року «Арбітражний суд Республіки Крим» наказав Кримській єпархії ПЦУ віддати «Міністерству майнових і земельних відносин Криму» будівлю собору. На цей момент Климент програв усі суди, і залишається лише Верховний суд у Москві.

 Кафедральний собор Святих Рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги Української православної церкви (ПЦУ) у м. Сімферополь, 24 липня 2019 року
Фото: mincult.kmu.gov.ua
Кафедральний собор Святих Рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги Української православної церкви (ПЦУ) у м. Сімферополь, 24 липня 2019 року

І це не єдина судова суперечка: владика бореться за свою дерев’яну церкву «Неопалима купина» у Євпаторії. «За українським законом, ми могли шляхом повідомлення органу місцевого самоврядування поставити невелику каплицю (МАФ) до 25 кв. м, – розповідає він. – При РФ нас примушували її зареєструвати за російським законодавством (але ми цього зробити не могли, адже не набули статусу юридичної особи)».

Адміністрація Євпаторії подала до суду, який у листопаді 2019 року заочно ухвалив рішення розібрати церкву, а земельну ділянку повернути місту. А 23 липня, коли Климент відзначав 20-річчя посвяти у духовний сан, «Федеральна служба судових приставів Криму» надіслала йому припис знести церкву в 5-денний термін. «Зараз проти цього судимося», – коментує Климент. 3 листопада митрополит отримав від «Управління ФС судових приставів по Республіці Крим» пакет документів з вимогою самостійно демонтувати храм. Крім того, його зобов’язали сплатити штраф у розмірі 50 російських рублів. Попри всі перепони, у церкві священнослужитель Ярослав Гонтар досі править богослужіння.

Створення ПЦУ вам допомогло чи ускладнило ситуацію? Раніше ви казали, що томос точно не спростив status quo.

Ускладнило. Після Собору почалися процеси, які мають на меті знищити нас у Криму. Росія очікувала зручного моменту завдати нам удару. Але через формальну дію ФЗ-6 Держдуми від 2014 року, яким визнавалися документи, видані Україною до 2014 року, вони не переступали цієї межі.

Після Собору у грудні 2018 року становище УПЦ МП (на материковій Україні – О.Г.) стало дуже нестійким. РФ відповіла ударами по нас. Коли ж ми перереєстрували статут під ПЦУ, це дало право Москві заявити, що до 2014 була УПЦ КП і ми її терпіли. А ПЦУ в Росії чи Криму ніколи не було, з її появою відразу, в кінці січня 2019, стартували судові позови.

Наскільки реально зареєструвати ПЦУ в Криму та Севастополі?

По-перше, за російським законом, це неможливо. На території Росії не може бути зареєстрована релігійна організація, центр якої розташований поза межами РФ. Шкодую, що в нас немає такої норми.

По-друге, це принципова позиція нашої церкви. Статут нашої кримської єпархії ми перереєстрували як статут ПЦУ. Ця реєстрація привела до того, що ми власними руками прискорили своє знищення.

Тобто ситуація патова.

Зараз – так. Єдине, сподіваюсь на ухвалення резолюції ООН з питання порушення релігійної свободи в Криму і на Донбасі у 2018 році. Крім того, в США готується законопроєкт, яким вводяться санкції проти осіб, які беруть у цьому участь. Можливо, це щось дасть і буде додатковим аргументом у розмові з Аксьоновим. Бо вважаю, що всі мої проблеми – через "дурь" кримської влади, яка прагне захопити приміщення в Сімферополі.

Який усереднений портрет парафіянина ПЦУ в Криму? Чи відчуваєте ви приплив людей?

Так. Кримчани облишені всього українського. Крім того, на півострові присутня велика російська громада, яка духовно і фізично пов'язана з Україною більше, ніж зі самою РФ. Соціальний і психологічний стан кримчан погіршився. Усе це спонукає їх ходити до української церкви, щоб заспокоїтися і відчути, що через українську церкву вони мають втрачений з материком зв’язок. Наша громада – це не лише українці, національностей багато: росіяни, вірмени, грузини. Відвідують нас також росіяни з материкової Росії.

А скільки в Криму священників ПЦУ?

У мене було 20 священників, залишилося 4.

Мені дуже шкода греко-католицького отця Миколу (Квича – О.Г.) із Севастополя. Його в перші дні викрали, тримали в підвалах. Потім відпустили, і йому вдалося виїхати із Севастополя. Решта спокійно перебувають на території Криму. Але їх і не було багато – двоє чи троє.

Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент
Фото: UA.News
Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент

Вільний, але незахищений

14 травня 2019 року Климент разом з іншими трьома архієреями (запрошувалися понад 60) приєднався до почесного патріарха Філарета для відзначення свята священномученика Макарія. Запрошення на нього були надруковані на бланках УПЦ КП, яка з появою ПЦУ в грудні 2018-го саморозпустилася, підписав їх «Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет». ЗМІ назвали цей івент «заколотом» проти ПЦУ.

Коли ви приїздили на святкування священномученика Макарія, на що ви розраховували? Цей захід ЗМІ назвали «заколотом».

Ні на що не розраховував. Патріарх Філарет на той час був керуючим Київською єпархією. Які претензії можуть бути до мене, що я поїхав до одного з правлячих архієреїв ПЦУ на богослужіння Св. Макарія? Якщо інші архієреї не приїхали, то це їхнє питання.

Тобто своєю участю ви не ставили під сумнів…

Яка участь? Я їду на богослужіння. Мені взагалі байдуже, що тут відбувається.

І ви їхали лише для участі в богослужінні, правильно?

А для чого їдуть на богослужіння?

Тоді фігурувала думка, що це був своєрідний старт…

За рішенням Синоду, патріарху дали кафедру. 14 травня я приїхав, як завжди. До того, що далі розкручувалось у пресі, я не маю жодного стосунку.

Я взагалі не хочу їздити до України. Я казав, що мені взагалі байдуже, що тут відбувається до тих пір, поки ви не вирішите мої питання. Моя позиція жорстка: якщо хочете, щоб я їздив на материк, хай держава Україна нас захищає.

У «розкрутці» цієї теми були зацікавлені СБУ і, зокрема, колишній перший заступник голови цього відомства Віктор Кононенко, а також (на момент святкування – директор Національного інституту стратегічних досліджень, до цього заступник глави Адміністрації президента України – О.Г.) Ростислав Павленко. З останнім у мене був конфлікт через те, що попередній уряд так і не спромігся видати постанову про передачу майнового комплексу собору нам у власність.

Голодування, що я його оголосив у грудні, я взагалі хотів почати ще перед Помісним собором того ж місяця. У лютому, коли я погрожував голодуванням, мені так само пообіцяли постанову (Павленко в АПУ мені золоті гори обіцяв), але я її так і не побачив.

А Кононенко вимагав від мене доповідати про те, якими є стосунки Філарета та Епіфанія. Після богослужіння 14 травня херсонські есбеушники хотіли, щоб я приїхав і розповів, що там відбувається. Хотіли, щоб я став “шісткою” і виносив сміття із церкви. Я відповів: “У Кононенка спитайте, що відбувається”. Після того мене поставили на контроль, і я не міг ані в’їхати в Україну, ані виїхати з неї.

Крім того, мене не цікавлять внутрішні проблеми взаємовідносин блаженнішого та святішого Філарета. Це не мої проблеми. Також з мирянами я ніколи не обговорюю внутрішніх питань церкви (вони самі розберуться і знають, що роблять). Уся офіційна інформація виходить через рішення Синоду. Усе решта – чутки, які не обговорюються з мирянами. 

Глава Кримської єпархії ПЦУ Климент під час возведення його в сан митрополита в Михайлівському соборі в Києві, 9 серпня 2020
Фото: pomisna.info
Глава Кримської єпархії ПЦУ Климент під час возведення його в сан митрополита в Михайлівському соборі в Києві, 9 серпня 2020

На вашу думку, чому ви ще на волі? Чому режим не позбувся дуже незручної йому людини?

Зараз я перебуваю на території Криму, позбавлений усіх прав. Цей психологічний тиск гірший за ув’язнення. Та ще й бачити, що ті, хто мав би нас захищати, не роблять чогось істотного для захисту українців (Криму – О.Г.). То краще сидіти в російській в’язниці, ніж бачити, як тебе здають!

У Криму хапають та ув’язнюють усіх, хто має симпатії до Меджлісу чи Хізб-ут-Тахрір (адже це заборонені в РФ організації). З нами ситуація складніша: якщо мене візьмуть там, то, мабуть, і когось заарештують тут. Якщо зі мною щось станеться, то як це позначиться на московських церквах в Україні? Тому мене вичавлюють із Криму «юридично».

На мене особисто теж тиснуть. Коли у 2017 році захоплювали собор, руки мені виламували і майно моє забрали. 2 березня 2019 року мене затримали на автовокзалі і лише завдяки перемовинам між Україною та Росією відпустили. Людмила Денісова (Уповноважена ВРУ з прав людини з березня 2018 року – О.Г.) казала: «За вас Росія вимагала таке… і нам довелось піти на це». А Тетяна Москалькова (Уповноважена з прав людини в РФ з квітня 2016 року - О.Г.) тоді прокоментувала: «Якби Україна не пішла на поступки, проти вас порушили б таку статтю!»

На вашу думку, яке майбутнє української церкви в Криму?

Не знаю. Що буде, те буде. Я зробив усе, що від мене залежало. Далі повинна втручатися держава. Господь нас тримав до цього і допомагає досі. Але не треба випробовувати довготерпіння Господнє.

На превеликий жаль, повноцінного захисту з боку України ми не маємо. До мого голодування позиція держави була такою: Крим нам не належить, і ми нічого не робитимемо, щоб не нашкодити.

Олексій ГордєєвОлексій Гордєєв, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram