Позитивні передумови: військово-морська тематика
На початку вересня 2021 року миколаївське ДП «Зоря»-«Машпроєкт» уклало контракт на постачання газотурбінних агрегатів для потреб Військово-морського флоту Індії. Укладання контракту на близько 100 млн доларів з Goa Shipyard Limited (Індія) є безумовним успіхом. Ця угода передбачає постачання флоту Індії газотурбінних силових установок для нових багатоцільових фрегатів класу «Talwar», що будуть побудовані на індійській верфі. На тлі відсутності рішення українського Міноборони щодо встановлення українських силових установок на майбутні корвети Ada для ВМСУ та дебатів щодо ймовірності добудови українського корабля «Володимир Великий» ця угода з Індією дозволить не тільки вижити підприємству, а й розвивати нові технології (згідно з договором, перший агрегат має бути пред’явлено замовнику у грудні 2022 року, другий – у липні 2023-го).
Як відомо, ДП «Зоря»-«Машпроєкт» свого часу продало технології виробництва газотурбінних силових установок для військових кораблів РФ і Китаю, однак у цих країнах досі існують технологічні проблеми з освоєнням цього надскладного машинобудування. Принаймні індійська сторона надає перевагу українським виробникам.
Тож проєкт в інтересах індійського флоту мав би сприяти й іншим напрямкам ВТС. Хоча, відверто кажучи, інші проєкти просуваються не так швидко, як хотілося б.
Ан-32: тестування України на «літакоспроможність»
Після міжнародного авіакосмічного та оборонного салону Aero India-2021, що пройшов у лютому цього року в місті Бангалор, було чимало розмов і сподівань на оперативне просування проєкту модернізації військово-транспортних літаків Ан-32.
Адже ще у квітні 2016 року Індія заморозила російсько-індійський проєкт Multi-Role Transport Aircraft, визнала його занадто дорогим, технічно незадовільним і відмовилася від нього.
Після аварії нового військово-транспортного літака Іл-112В Нью-Делі, скоріш за усе, більше не повернеться до співпраці з Москвою у площині військово-транспортного літакобудування. При цьому – показово – різко зросла можливість реалізації такої програми з Україною. Нагадаємо, ще у 2016 році індійська компанія Reliance Defence Ltd і українське ДП «Антонов» домовилися про спільне створення багатофункціонального транспортного літака для потреб військових, десантників, а також комерційного використання в Індії. Йшлося про виробництво до 500 літаків загальною вартістю 5,3 млрд дол. упродовж 15 років. Серед іншого, Індії були цікаві нові військові транспортники Ан-178. На тлі цього відновлення модернізації Ан-32 – літака, який КБ Антонова розробило спеціально для Індії, – виглядало справжнім тестом. Однак Україна поки що не змогла впоратися з ним…
Тож не дивно, що минулого тижня з’явилася офіційна інформація про підписання Індією контракту на закупівлю 56 військово-транспортних літаків Airbus C-295 для оновлення застарілого авіапарку власних Військово-повітряних сил. Згідно з індійськими джерелами, це будуть літаки модифікації С295MW, що мають корисне навантаження на 1000 кг більше ніж у С295М, на 3-4% меншу витрату палива, на 1400 м більшу практичну стелю та поліпшені льотні характеристики в умовах жаркого клімату та високогір'я. Відповідно до угоди, Airbus протягом чотирьох років поставить перші 16 літаків, що будуть зібрані в Іспанії. Наступні 40 літаків будуть виготовлені та зібрані підприємством Tata Advanced Systems (TASL) в Індії в рамках промислового партнерства між двома компаніями. Передбачається, що нові літаки замінять застарілі турбогвинтові транспортно-пасажирські літаки Avro 748, які збиралися до 1983 року індійським державним авіабудівним об'єднанням Hindustan Aeronautics Limited (HAL) за британською ліцензією. Ось як діє програма Make in India, яку у вересні 2014 року запустив Нью-Делі.
Тепер фахівці вказують, що згодом Airbus C-295 замінять і українські Ан-32. Це значний, але прогнозований удар по інтересах вітчизняного літакобудування. Індія має найбільший парк Ан-32 – понад сто одиниць. Ще у 2009 році Індія уклала контракт вартістю 400 млн доларів з компанією «Спецтехноекспорт» щодо їхньої модернізації. Таке рішення було прийнято через відсутність гідної заміни машинам «Антонова»; за високу маневреність і надійність Ан-32 в Індії називають «Срібним конем». Угода передбачала модернізацію 105 Ан-32 шляхом ремонту турбогвинтових двигунів АІ-20, планерів літаків, а також оснащення новою авіонікою, навігацією та засобами зв’язку. Але в листопаді 2015 року ВПС Індії отримали п'ять модернізованих легких військово−транспортних літаків AN−32RE (re−equipped, тобто переобладнаний). Під час події було повідомлено про завершення капітального ремонту, модернізації та продовження терміну служби 40 машин.
У 2019 році авторитетне видання Jane’s Defence Weekly повідомило, що Індія та Україна домовилися відновити програму модернізації парку транспортних літаків Ан-32 ВПС Індії завдяки запропонованій Києвом програмі заміщення російських комплектуючих. Тоді ж вказувалося, що модернізація 65 турбогвинтових літаків Ан-32 розпочнеться найближчим часом і триватиме три-чотири роки. Однак віз і нині там. Відповідно, ДП «Антонов», ДП «Завод 410 ЦА» і ще більш ніж 20 інших підприємств без досить потужного замовлення.
Враховуючи величезні авіапромислові перспективи України в Індії, цей проєкт мав би стати державною справою. Однак поки що не став.
У чому головна проблема? Звісно, у імпортозаміщенні. Після 2014 року Україна припинила ВТС із РФ. Наразі західні комплектуючі коштують відчутно дорожче, ніж російські, і порушувати розмову з індійським замовником щодо збільшення вартості модернізації навряд чи можливо.
Генеральний директор ДП «Завод 410 цивільної авіації» Олександр Пащенко висловив своє бачення порятунку контракту та й самого перспективного ринку: «Контракт прострочено більш ніж на п’ять років, і сьогодні, по правді, для нашого заводу це більше тягар, ніж щастя. Так само і для «Спецтехноекспорту». Але ми це прийняли як естафету. Нам ніхто не дав право кинути цей контракт, ми повинні схилити голову, використовувати свої власні вже обігові гроші, щоб покрити ті збитки, які нам приносить ця угода. Є ряд кримінальних проваджень – щодо того, хто і як використовував ці грошові ресурси, коли вони йшли на самому початку цього контракту. А ми сьогодні працюємо практично без грошей, без додаткового фінансування, ескалації цін не було передбачено. Щодо імпортозаміщення – низка українських компаній і низка західних компаній виступають сьогодні замість російських постачальників. І ціни відрізняються в рази. Але в нас немає права не поставити цю продукцію. Моя думка полягає в тому, щоб виробник безпосередньо відповідав за свій продукт. Тому я вважаю, що немає ніякого іншого шансу, крім того, щоб іти на цей ринок компанії «Антонов», а нам («Завод 410 цивільної авіації», – В.Б.) забезпечувати сервісну підтримку повітряних машин. Приймати умови програми Make in India, в тому числі пропонувати нову версію модернізації прекрасної машини Ан-32. Індія цікавиться нашою авіаційною технікою. Важливо, щоб була нова генерація Ан-32, Індії також цікавий Ан-28. Щоб зацікавити Ан-178, ми повинні самі почати її експлуатувати».
Тобто індійський авіаційний контракт реанімувати можна. Розширити можливості на цьому ринку. Тільки у таких проєктах потрібно, щоб держава виявилася здатною допомогти. Особливо, коли в самих виконавців дещо різні погляди.
Ракетна дуель
У липні 2019 року ДП «Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» підписало контракти на постачання Індії авіаційних ракет сімейства Р-27 класу «повітря-повітря» середньої дальності на суму 221 млн доларів і контрольно-перевірочної апаратури для ракет Р-27 (ПППР «Гурт-М») на суму 26 млн доларів. Індія озброює нею літаки російського та російсько-індійського виробництва Су-30МКІ. Р-27 традиційно експортували з Києва, однак близько 50% комплектуючих ракет були російськими. Не дивно, що з 2014 року на цьому ринку почалася шалена конкурентна боротьба між Україною та Росією. Для перемоги українським зброярам потрібно було не тільки замістити російські комплектуючі, але й забезпечити кращу якість, тобто характеристики самих ракет.
Показово, що майже одночасно Індія підписала контракт і з Росією на постачання 300 ракет Р-27Р1/ЕР1 і Р-27Т1/ЕТ1 на суму 217,5 млн доларів. Виробником цих ракет є АТ «Державне машинобудівне конструкторське бюро «Вимпел». Крім того, РФ постачатиме Індії 300 ракет малої дальності Р-73Е і 400 ракет середньої дальності РВВ-АЕ – цих ракет Україна ніколи не виробляла.
У цій дуелі важливими є два аспекти: оперативність постачань і якість самих ракет. Індія звикла до постачань ДАХК «Артем». Ба більше, індійська сторона зацікавлена отримати активну головку самонаведення (ГСН) для такої ракети. Цим напрямом діяльності займається приватне підприємство «Радіонікс», яке влітку продемонструвало кілька нових головок самонаведення. Крім того, випуском теплових ГСН традиційно займалося й підприємство Державного космічного агентства – Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал».
«Арсенал» також на фінішній прямій у створенні нової ГСН для Р-27.
Фахівці вказують на позитивний фактор розвитку відразу кількох високотехнологічних шкіл. Відомо, що на цьому етапі керівництво ДАХК «Артем» схиляється до вибору саме «арсеналівської» ГСН для оснащення Р-27 для Індії. Так чи інакше, «мізки» для ракет Україна розробила самостійно, без участі Росії. Тепер важливі лише своєчасні поставки замовникові. Зі сподіванням, що українська якість таки переможе російську. А в разі розробки «Радіоніксом» активної ГСН Україна здатна не тільки закріпитися на ринку Індії, а й суттєво просунутися з новими високоточними засобами ураження. У тому числі в інтересах ЗСУ – як відомо, вже кілька років в Україні розробляють ракету «повітря-повітря» нового покоління, яка відома під назвою «Агат».
Замість висновків
Завдяки традиційним постачанням ракет «повітря-повітря» Індія може звернути увагу й на нові високоточні засоби ураження – ракетний комплекс «Нептун», РСЗВ «Вільха-М» та українські ПТРК «Скіф» і «Корсар». Тим більше, що можливість їх закупівлі прискіпливо розглядає сусід Індії – Пакистан. Це підтвердив минулого тижня генеральний конструктор – генеральний директор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов.
«Я вважаю, що рухатися треба поетапно, від контракту до контракту, створюючи взаємну довіру. Ми маємо великий шанс отримати замовлення», – додав він, говорячи передусім про РСЗВ «Вільха-М», що матиме дальність ураження понад 100 км, та про маловисотну протикорабельну ракету «Нептун», призначену для знищення кораблів водотоннажністю до 5000 тонн на дальності до 280 км.
Так само і виконання контракту модернізації Ан-32 може дозволити започаткувати низку інших авіапромислових проєктів – одне стає запорукою іншого.
Здається, саме для таких складних умов роботи і мав би працювати – для координації та повного супроводження проєктів – такий державний орган, як Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Щонайменше задля того, щоб був єдиний державний, повністю обґрунтований погляд на забезпечення виконання проєктів, де держава справді має і перспективи, і інтереси.