В межах конкурсу театральної критики «З гальорки», який LB.ua проводить разом з Havas Village Ukraine, пройшла друга лекція для учасників конкурсу. Її прочитав член журі конкурсу, театрознавець, театральний критик, солдат 57 ОМПБр, коригувальник в екипажі FPV-дронів Олексій Паляничка.
Тема лекції: “Професія вихідного дня. Про шляхи і (не)можливості театральної критики в Україні сьогодні.” Публікуємо уривки з неї.
***
“Коли я думаю про театр, театральну критику, то найбільше мене цікавлить питання – хто сьогодні має владу в театрі? Я багато думаю про призначення театру як такого і чи театр взагалі є мистецькою одиницею. Зараз ми все розглядаємо в контексті політики, адже, якщо ти не цікавишся політикою, то політика починає цікавитися тобою. Тому, коли я дивлюся вистави, то зазвичай звертаю увагу не лише на саму виставу, а й на те, що ця вистава говорить в соціальному і політичному полі.”
“Точкою неповернення для мене став 2024 рік, коли мене запросили в журі національного фестивалю «Гра». Це фестиваль, який дає уявлення про театральний процес вісєї країни. Я передивився дуже багато вистав з різних міст, і якість українського театру в мене викликала сумнів. Коли говорять про якість, часто зосереджуються на естетиці. Але естетика – це дуже підступна категорія, бо вона часто робить крок в сторону етики. Можна згадати опис Гумбрехта в «Розладнаному часі», де він описує «красиву гру» у спорті, яка може бути для вболівальників навіть важливіша за перемогу команди – і виявляється, що для цих вболівальників «красива гра» це певна етика, коли грають чисто, чесно, і т.д.”
“Театр втратив свою вразливість, бо цю вразливість, недосконалість, складно продати. Якість насправді — це не про популярність і не про кількість заповнених місць в театрі, це про щось інше. А про що саме, в мене, чесно кажучи, досі нема відповіді, бо я розумію, що театр може бути різним. Але, як бачимо, у нас домінує єдина форма — це такий класичний драматичний театр, гламурний, який добре продається. І складається враження, що йому нема альтернативи.”
“Може, хтось із вас знає хоча б одне українське професійне видання театральної критики, яке є незалежним, яке отримує гроші з незалежних грантів і яке є аналітичним? Я не знаю, якщо чесно. Є «Просценіум» у Львові, «Український театр» в Києві, але незалежними і аналітичними мені складно їх назвати. Вони виконують функцію архівування в якійсь мірі – але що вони архівують? Якщо, наприклад, київський театр Лесі дає кошти на наступний номер, то що вони в цей номер зберуть, що напишуть і як вони про це напишуть? Є велике питання до сенсу існування цих журналів.”
***
Наступну лекцію в межах конкурсу прочитає членкиня журі конкурсу, культурна журналістка, театрознавиця, проектна менеджерка Олена Мигашко. Тема лекції: “Критика vs журналістика. Формати існування критичних текстів у (суспільно-політичних, нішевих, професійних) медіа”.