Головна героїня фільму – 16-річна Луція (Яра Софія Остан). Дівчинка зростає у суворій католицькій родині та виступає у церковному хорі. Влітку Луція їде з хором у сільський католицький монастир. Тут вона приятелює з ровесницею Анною-Марією (Міна Швайгер). Вона дуже поверхнево ставиться до католицького виховання, активно досліджує власну сексуальність і заохочує до цього цнотливу подругу. Луція закохується в робітника, який ремонтує монастир. Однак її релігійність та виховання не дають їй проявляти себе так, як цього вимагає пубертатний період.
Режисери регулярно осмислюють питання сексуальності та цнотливості в католицькому середовищі, починаючи від Пола Верговена і завершуючи повсюдною експлуацією теми черниць. Однак Джукіч у своєму дебюті робить це значно тонше та елегатніше. Створюючи герметичний простір віддаленого католицького монастиря як основну локацію, режисерка залишає достатньо місця, аби стрічка виглядала легко та по-юнацьки невимушено, без типових кліше релігійної задухи та монструозності.
Переважно фільми, які розглядають католицтво та сексуальність, схильні до надмірного еротизму та мають викривальний чи антирелігійний характер. Джукіч не має на меті ані політичне висловлювання, ані етичне судження на тему релігійності. Її фільм делікатно та ніжно показує процес дорослішання, що робить його майже еталонною авторською coming-of-ageстрічкою.
Луція перебуває у ситуації складного вибору між світом католицької духовності, в якому її виховували все життя, та новими природніми відчуттям, які підкріплює її оточення. Джукіш ілюструє його красивим візуальним зіставленням: Луція цілує мраморну статую Діви Марії, але має бажання поцілувати красивого робітника. “Неслухняні дівчата” недарма отримали приз за найкращу операторську роботу на кінофестивалі Трайбека: оператор Лев Предан Коварський майстерно створює світлу картину, постійно оперуючи цнотливими кадрами, навіть коли йдеться про першу мастурбацію чи оголеність. Його камера допитливо вишуковує необхідні вирази обличчя юних акторок, які є майже ровесницями своїх персонажок, або вражаючі кадри пасторальної краси сільської католицької обителі.
Важливим персонажем “Неслухняних дівчаток” є вчитель музики та керівник хору, якого зіграв словенський актор та музикант Саша Табакович. Через постійні переживання про сексуальність та релігійність, Луція починає гірше співати в хорі; це призводить до того, що вчитель зривається на ученицю. Персонаж Табаковича хоч і не дотягує за фактурністю до Теренса Флетчера з “Одержимості” Дем’єна Шазелла, але доповнює картину світу Луції, де відсутні дорослі, до яких можна звернутися з важливими підлітковими питаннями.
Ніжність та елегійна тривожність “Неслухняних дівчаток” робить цю стрічку близькою з роботою Каті Горностай “Стоп-Земля”. Контекст цих стрічок різний: дорослішання в Києві кінця 2010-х позбавлене католицького релігійного контексту, однак Горностай так само делікатно та елегантно показує процес підліткового дорослішання, без надмірних ексцесів, соціальних драм чи банальної “чорнухи”. Це історія про тривожність, викликану не соціальними проблемами, а суто віковими особливостями та відсутністю життєвого досвіду.
“Неслухняні дівчатка” – це фільм, який показує, що шлях до Бога можливий і без надмірної догматики та переламування себе. Джукіш створила щемку стрічку про дорослішання, страхи супутні суворому релігійному вихованню, а ще – про кислий виноград, який іноді допомагає позбутись надуманих гріхів.