Безпека крові
Ймовірно, найбільша і найважливіша зміна в реформі системи крові. До змін в Україні була совкова, економічно неефективна модель, де обладнання і гроші не рахували. Відповідно, з 90-х років наявна система крові в Україні поступово розвалювалась, розповідає гендиректор центру Дмитро Коваль.
Олександр Сергієнко додає, що також були прецеденти, коли інфікували пацієнтів ВІЛ-інфекцією, гепатитами, були суди і так далі. Це наслідок того, коли медзаклад виконував невластиві для нього функції, пояснює Олександр Сергієнко: “Історично раніше було так: у медзакладі є відділення трансфузіології, воно одночасно виконує функції банку крові, і ще врізані функції центру крові. Це дуже погано, бо те, що відбувалося в таких лікарнях, істотно відрізнялося за якістю та безпекою для пацієнта, який отримає потім ці компоненти крові. Бо не було стандартизованих процесів, стандартизованого обладнання”.
Коваль додає, що не може відділення трансфузіології в звичайній лікарні і дотримуватись всіх потрібних стандартів, і дозволяти собі це фінансово: “Економічна доцільність починається з 30 000 донацій на рік. А відділення, наприклад, може заготовляти 1 200 за рік. В них компонент крові по ціні – золотий. При цьому ця кров невідомої якості”.
До того ж, продовжує Сергієнко, раніше в медзакладах брали найдешевші тест-системи, а зараз тестування крові в країні відбувається на рівні євростандарту. Адже тепер центри крові зобов'язані пройти ліцензування, вимоги до якого побудовані на основі ліцензійних вимог Європейського Союзу. Контролює це Держлікслужба:
Зараз ми можемо не переживати за якість і безпеку компонентів крові. Те, що розподіляється в державні і комунальні медзаклади.
Як система працює тепер? Що маю знати?
Три основні моменти:
-
Тепер просто лікарня не може провести донацію крові, бо не має ліцензії. Але можна здати самостійно в центрі крові або в лікарню може приїхати виїзна бригада з центру крові і там проводити забір. Головне, що там була електрика, вода, і декілька кімнат, щоб провести і прийом донора, медогляд, надати йому чай, мінімальне харчування і здійснити саму донацію.
-
Зараз фінансування для центрів крові достатнє, а компоненти крові для пацієнтів, які перебувають в комунальних і державних медзакладах, безоплатні.
-
Тепер саме медзаклади рахують і прогнозують, скільки і яких компонентів крові їм потрібно буде, і подають цю інформацію в центр крові. Деякі клініки застосовують цільну кров, але в основному вона йде на передову. Центр крові зобов'язаний опрацювати цю інформацію і надіслати в Центр трансплант-координації.
Український центр трансплант-координації
А ці дані достовірні?
Сергієнко стверджує, що так, оскільки їх рахують за загальноприйнятим у світі принципом: “Беруть інформацію про використання компонентів крові в попередньому періоді, накладають особливості надання меддопомоги в самому медзакладі. Заклад може запланувати на новий рік нові методи лікування, які потребують трансфузії. Тому потреба може зростати, може зменшуватись. Якщо йде процес об'єднання декількох лікарень в одну, всі потреби об’єднують, переглядають типи надання меддопомоги і так далі. Наприклад, є постанова уряду про прицільну евакуацію, у зв'язку з цим деякі медзаклади уже розраховують більшу потребу, що до них приїдуть”.
Як зміна правил вплинула на кількість донорів?
Люди, які у громадах здавали кров регулярно, звикли, що пункт забору крові був поруч. І можна було прийти, коли зручно. Тепер, коли центрів крові мало, а натомість їздять по регіонах виїзні бригади, у людей питання: чи не зменшилася кількість донорів? Адже тепер треба підлаштовуватися під графіки виїзної бригади, і не завжди вони чіткі і відомі. Як у Первомайську, наприклад, про що нам повідомили колеги із Гард.City.
Чи помітно на рівні системи зниження кількості донорства через це? Сергієнко каже, що ні.
А є зобов'язання для центрів крові оприлюднювати графіки виїздів бригад із заготівлі крові за тиждень-два до, щоб люди могли орієнтуватися? Ні. Тому по країні є різниця, де система працює злагоджено, як от у Житомирській області, де графік оприлюднено на рік, налагоджена комунікація з громадами, підприємствами, є підтримка обласної адміністрації, департаменту охорони здоров'я, керівник центру крові проактивний. А є регіони, де графіків немає і людям повідомляють напередодні, як у Первомайську на Миколаївщині. Сергієнко просить тут враховувати, що в регіонах, де часто обстріли, може бути інший механізм виїзду бригад: “Наприклад, Херсонський обласний центр служби крові щорічно потерпає від обстрілів. Бо кров це стратегічно важливо”.
Чи вдалося людей, які почали донорство крові у повномасштабну війну, перетворити на системних?
Так, пояснює фахівець: “Наприклад, ми співпрацюємо з художником Гамлетом Зіньківським. Він намалював мурал “Твоя кров може воювати”. І дозволив мурал використовувати для подальшої донорської акції, далі ми працювали над розробкою значків: ракети, пістолета і гранати. Ці фірмові значки від Гамлета видають донорам. Якщо ти протягом року здійснив чотири донації, дають пістолет, далі – гранату, далі – ракету. Все більше приходять за ракетою”.
То ми достатньо донатимо своєї крові?
“Запаси крові є, але вони поповнюються дуже повільно. Нам інколи треба, щоб це відбулось за тиждень, не за два чи три, зокрема, для потреб військовослужбовців”, – пояснює Олександр Сергієнко. Тому донорів треба більше: “Для інформування про потребу в поповненні запасів крові ми використовуємо так званий “донорський світлофор”. Ми не можемо говорити про цифри, але можемо показувати на прикладі крапельки крові, чи достатньо компонентів. Дані оновлюємо регулярно.
Наприклад, Черкаська область – висока потреба в поповненні. Це не означає, що компонентів крові немає, пояснює Олександр Сергієнко. Це означає, що їх треба швидко поповнити.
Також видно по крапельках, чого достатньо, чого бракує. І кожен може дивитися, чи йти на донацію вже, бо критично, чи краще почекати, бо конкретно вашої групи достатньо зараз.
Він додає, що донорство крові – як каса взаємодопомоги. Коли тобі необхідно, ти береш, коли комусь необхідно – віддаєш: “Той, хто користується цією “касою”, повинен пам'ятати, що третина населення Землі рано чи пізно стикається з потребою застосовувати кров чи її компоненти. Коли саме ця потреба виникне, невідомо. Може статися будь-що і будь-де. Тому кров необхідно здавати, але не спонтанно, коли уже щось сталося і всі кудись побігли. Це має бути процес спокійний і плановий. Здати хоча б тричі на рік”.
Скільки можуть жити компоненти донорської крові?
Еритроцитарні – від 21 до 42 днів залежно від типу консерванта.
Плазмові придатні для клінічного використання один рік з моменту забору.
Тромбоцитарні, – найскладніші компоненти крові, дуже ніжні, потребують додаткових умов зберігання, постійного перемішування, перебування в кімнатній температурі. Там максимальна кількість зберігання – п'ять днів. І самого донора тромбоцитів треба знайти, бо у всіх різні рівні тромбоцитів і донора треба шукати. Сет витратних матеріалів тут коштує більше 9 000 грн. Тому донора спочатку перевіряють на маркери інфекцій. “Часто буває, що лікарі “Терміново потрібні тромбоцити”. Але ж є показання до застосування тромбоцитів, є плановість лікування, тому це зазвичай замовляється заздалегідь, за день або два”.
Якщо є прогнозування, чому досі періодично в соцмережах є заклики терміново піти і здати кров?
Тому, що ще не навчились медзаклади управляти своїми запасами компонентів крові, каже Олександр Сергієнко. Коли медзаклади подають свою потребу, в обрахунках вказують, який мають мати одноденний і тижневий незнижувальний запас, які гарантовано завжди мають бути на місцях у холодильниках і морозилках.
Коли медзаклад укладає договір з центром крові на безоплатний розподіл компонентів крові, там визначають дні і години прийому планових заявок на поповнення запасів, після чого медзакладу мають мають забезпечити компонентами крові .
Ургентні заявки обслуговують позачергово. Ургентні – це коли сталась катастрофа, приліт, наприклад. На все інше має вистачати планових запасів.
“Але що відбувається насправді? Коли лікарі невчасно подають заявки в банк крові, щоб він сформував свою заявку для центра крові, планова ситуація стає ургентною. От в цьому біда, – каже Сергієнко. – Розумію, що такі ситуації ще триватимуть деякий час. Зазвичай на становлення будь-якої нової системи йде в середньому три роки. Зараз ми перейшли на другий рік, сподіваюсь, ще трошки”.
У що виливалося те, коли медики невчасно подавали потреби?
Типова ситуація виглядає так, розповідає Сергієнко: “Пишуть, що пацієнту потрібно терміново кров, бо в центрі крові нема. Відкриваєш дані по запасам, є. В чому проблема? Телефонуєш в центр крові, кажуть: "А лікарня не подавала заявку".
Зв'язуємося з лікарнею, з відповідальною особою, вона каже: "Перший раз про таке чую, заявку лікувальний підрозділ не подавав”. Буває навіть, що в банку крові є, але заявку не подали. А лікар на чергуванні каже родичам пацієнтів: "Ідіть десь шукайте". Або “Я вам випишу рецепт на кров", і куди з людина з ним має йти? От людський фактор такий.
Відповідно до Закону України “Про безпеку і якість донорської крові і її компонентів”, сприяти донорству мають зокрема медзаклади. Через це на місцях бувають перегини. Наприклад, центр крові просить медиків розказати пацієнтам про донорство, а медзаклад це сприймає як задачу “приведіть двох донорів у центр крові”, додає Сергієнко.
Каже пацієнтам йти в центр крові і сказати, що прийшли від такого-то закладу: “Це схиблений трохи підхід, успадкований з радянських часів: “Ви ж повідомте, що це ми зробили, ми сприяємо донорству”. Але якоїсь суперпотреби родині шукати донорів для центру крові, бо інакше не дадуть компонентів для їхнього родича, немає. Такої ситуації не повинно виникати”.
Якщо центр крові не може задовольнити потребу медзакладу за його заявкою, додає фахівець, медзаклад має право звернутися до іншого центру крові, придбати у нього потрібні компоненти. Але повинен про це повідомити в Центр трансплатн-координації та виставити рахунок центру крові, який його не забезпечив, у подвійному обсязі.
Також слід враховувати, що існує ще одна постанова, яка дозволяє перерозподіляти компоненти крові у систем для потреб сил безпеки і оборони. Тому в центрах крові, які беруть участь в обслуговуванні потреб сил безпеки та оборони, можуть частину запасу компонентів крові перерозподілити на потреби військових і повезти до місць призначення.
А якщо приліт? Умовно, десяток людей отримали масивні кровотечі й потребують компонентів крові і багато. Як швидко їм їх довезуть?
На це Сергієнко каже, що недарма існує тижневий запас на місці + розрахунок передбачає додаткові 10% до розрахункових цифр.
А далі за потреби медзаклад їде в центр крові за додатковими ургентними компонентами. Центр крові повинен утримувати плюс 50% від розрахованого тижневого запасу під час воєнного стану.
А якщо лікарня за 50-70 км від банку крові, нема проблеми?
Ні, бо має на місці бути запас, знову повторює фахівець: “По системі бачу, що всі заявки задовольняють”.
Через відключення компоненти крові псуються?
Усі центри крові з початку вторгнення всі отримали потужні генератори, це була спільна робота з Міністерством охорони здоров'я і міжнародними партнерами, пояснює Сергієнко: “У закладах охорони здоров'я банк крові – одна із святая святих, він має бути заживлений. Бо вартість компонентів крові дуже висока. Середня референтна ціна дози еритроцитів 1255 грн. Умовно, лікарня повинна містити запас в середньому таких 70 доз, це майже 100 000 грн виходить, і тільки по одному типу компоненту”.