“Любов, що збиває з ніг” (2002), реж. Пол Томас Андерсон
Починати добірку фільмів до Дня закоханих варто з романтичної комедії. Однак необов’язково дотримуватися традиції ромкомів, яка сформувалась у 2000-х разом з головними шаблонами жанру. Адже романтична комедія може мати куди цікавіші прояви — як, наприклад, суперневротичне кіно від Пола Томаса Андерсона, де Адам Сендлер неочікувано грає серйозну драматичну роль.
Герой Сендлера Баррі — самотній чоловік, який живе в психологічній залежності від старших сестер. Він закохується в їхню подругу Ліну (Емілі Вотсон) — і тепер має навчитися самостійності. Робити це вдвічі складніше, якщо тебе шантажують шахраї.
“Любов, що збиває з ніг” – це ромком, позбавлений кліше, але при цьому не менш смішний і про кохання. Ця стрічка стала переломною в кар’єрі Пола Томаса Андерсона: від неї можна відраховувати його творчість як пошук нового авторського стилю після досвіду перших неонуарних робіт, як-от “Важка вісімка” й “Ночі в стилі бугі”.
“Ларс і його справжня дівчина” (2007), реж. Крейг Гіллеспі
Після ромкому завжди можна подивитися драмеді. Особливо якщо це драмеді з молодим Раяном Гослінгом, а рівень абсурду у фільмі тягне на окреме соціальне висловлювання.
Герой Гослінга — сором’язливий хлопець на ім’я Ларс, якого мучать тривожність і фобії. Врешті він заводить собі дівчину Б’янку. Щоправда, це не жива людина, а секс-лялька. Усі навколо удають, що так і має бути, розуміючи абсурдність ситуації.
“Ларс і його справжня дівчина” — еталонне драмеді, де побудований на абсурдних ситуаціях гумор має серйозний підтекст. Тут ідеться і про життя з людиною, яка має ментальні розлади, і про те, як можна справлятися із самотністю. Фільм стверджує: іноді треба пройти через дивний етап життя, аби збудувати нові стосунки.
“Закохайся в мене, якщо наважишся" (2003), реж. Ян Самюель
Додаємо до добірки французьку мелодраму про нездорові стосунки, які призводять до трагічного фіналу.
Жульєн (Гійом Кане) знайомиться Софі (Маріон Котіяр) ще в дитинстві. Ця дружба з романтичним фльором проноситься через усе життя, однак не завершується щасливо. Адже дивна дитяча гра головних героїв у дорослому житті перетворюється на токсичні взаємозалежні стосунки.
Фільм розповідає про те, як травма, яку всі прийняли за забавку, переростає в нездорову співзалежність. Це і смішне, і страшне кіно одночасно.
“Паттерсон” (2016), реж. Джим Джармуш
Щоб відійти від токсичного кохання, можна подивитись історію ідеальних стосунків у фільмі Джима Джармуша “Паттерсон” з Адамом Драйвером і Голшіфте Фарагані.
Ця історія про водія автобуса, який обідньої перерви пише насичені та складні за формою вірші, є кінорефлексією на творчість відомого американського поета Вільяма Карлоса Вільямса і його поему про місто Паттерсон у чотирьох томах. У цьому фільмі можна спостерігати ідеальний шлюб, де немає скандалів і панує абсолютне кохання та взаєморозуміння.
“Паттерсон” — це кіно про те, що буденність не засмоктує тебе, якщо ти їй не даєш зробити це. І ідилічне сімейне життя головного героя — яскрава ілюстрація цього.
“Боксер” (1997), реж. Джим Шерідан
Від кохання ідилічного можна перейти до кохання забороненого в одному з ліпших фільмів славетного ірландського режисера. Ідеться про Джима Шерідана і його стрічку “Боксер” з Деніелом Дей-Льюїсом й Емілі Вотсон у головних ролях.
Фільм розповідає про Белфаст часів ІРА. Герой Дей-Льюїса, колишній бойовик ІРА й боксер, повертається після 14 років ув’язнення. Усі ці роки він мріяв возз'єднатись з юнацьким коханням — донькою голови осередку ІРА Меггі (Емілі Вотсон). Однак Меггі вийшла заміж за іншого бойовика, який досі у в’язниці. Пара хоче бути разом, але суворі порядки ІРА не дозволяють дружинам розлучатися з чоловіками, які перебувають в ув’язненні. Аби дотриматися їх, закоханих готові убити.
“Боксер” спершу може видатися спортивною драмою, адже тут багато боксу, а сам Дей-Льюїс у межах підготовки до ролі професійно займався цим спортом і навіть брав участь у справжніх змаганнях. Фільм також можна сприймати як соціальну драму про патріархальні устої міста в воєнному стані. Але це ще й велика історія кохання, яке не боїться пересудів, сімейної деспотії і навіть загрози смерті.
“Портрет дівчини у вогні” (2019), реж. Селім С’ямма
Ще одна історія про заборонене кохання від однієї з найбільш радикальних феміністичних режисерок сучасності. Це дуже тонка й ніжна драма про лесбійську любов.
Сюжет фільму розгортається у Франції XVIII століття. Молода художниця Маріанна (Ноемі Мерлан) отримує замовлення написати портрет Елоїзи (Адель Енель), яка невдовзі має вийти заміж. Чим довше дівчата перебувають разом, тим більше вони розуміють, що кохають одна одну. Однак їхня любов неможлива в тогочасному суспільстві.
“Портрет дівчини у вогні” — це історія про те, як жилося людям з нетрадиційною сексуальною орієнтацією в часи, коли такі стосунки були під повною забороною. Історію неочікуваної закоханості режисерка професійно переплітає із закоханістю в мистецтво, створюючи поетичну костюмовану драму.
“Королівство повного місяця” (2012), реж. Вес Андерсон
На завершення добірки історія про перше кохання, яке залишається назавжди. Вес Андерсон розповідав, що створив “Королівство повного місяця” як велику дитячу фантазію.
Хоробрий скаут і сирота Сем Шикаскі кохає Сьюзі. Діти вирішують утекти від дорослих, щоб почати окреме життя. Дорослі ж збиваються з ніг, щоб знайти закоханих — це і командир скаутів, який живе за жорстким розпорядком, і самотній шериф, який таємно кохає матір Сьюзі, і батьки Сьюзі, які вже втомилися удавати, що вони подружжя.
Вес Андерсон — режисер, якого або обожнюють, або ненавидять. А все через постійне повторення в його фільмах теми інфантильності дорослих і зрілості дітей, яку він подає в одному й тому самому театрально-декоративному стилі з безкінечними симетріями й повторюваними кольорами. “Королівство повного місяця” — найкращий фільм у цій колекції самоповторів. Він чуттєво передає історію першого кохання і говорить про людську самотність, втому від стосунків і важливість родини.