Персіваль Еверетт — письменник-інтелектуал, який свідомо залишався поза літературним мейнстримом. Автор понад двадцяти книжок, він віддавав перевагу співпраці з невеликими незалежними видавництвами, послідовно уникаючи диктату масових трендів.
Його твори — це складні філософські головоломки, сповнені іронії, інтертекстуальних відсилань і формальних експериментів. «Glyph» (1999) — історія про геніальне немовля, яке, ще не навчившись говорити, вже цитує Лакана й Дерріда; «Erasure» (2001) зображує афроамериканського автора, чиї інтелектуальні тексти видавці відкидають як «недостатньо чорні», змушуючи його створити пародійний роман під псевдонімом; «Telephone» (2020) вийшов одразу у трьох версіях із різними фіналами, змусивши читачів та критиків ламати голову над тим, яка ж версія правильна.
Саме 2020-ті принесли Еверетту міжнародне визнання та комерційний успіх. У 2021-му вийшов роман «The Trees» (український переклад також вийшов у видавництві «Фабула»), де автор майстерно поєднав детективну інтригу з глибокою рефлексією над трагічною сторінкою американської історії — епохою расистських лінчувань. Твір потрапив до фіналу Букерівської премії 2022 року. Успіх Еверетта закріпила екранізація «Erasure»: фільм «American Fiction» («Американське чтиво», 2023) здобув п'ять номінацій на «Оскар» і отримав нагороду за найкращий адаптований сценарій у 2024 році. Кульмінацією цього періоду став роман «James» («Джеймс»), який увібрав усі найкращі риси евереттівської поетики та спрямував їх на переосмислення американської класики через призму расової проблематики.
Опубліковані наприкінці ХІХ століття «Пригоди Гекльберрі Фінна» розкриваються по-різному залежно від віку читача: дитині вони подарують захоплюючу пригоду двох втікачів на плоті великою річкою, дорослому — складну історію про суспільні суперечності та моральні дилеми. Однак у оригіналі раб Джим залишається принципово другорядним персонажем. Супутник Гека постає радше символічною фігурою, ніж повноцінним героєм із власними мотивами, страхами та мріями. Його біль, надії та внутрішній світ подані лише настільки, наскільки вони сприяють моральному розвитку білого хлопчика. Саме цю фундаментальну прогалину заповнює Персіваль Еверетт, переосмислюючи класичний сюжет.
У назву Еверетт виносить повну версію ім’я Джим – Джеймс, на противагу зменшено-побутовому варіанту, символічно перетворюючи об’єкт на суб’єкта. Роман починається зі знайомої з твенівського оригіналу зав'язки: дізнавшись про наміри міс Вотсон продати його та розлучити з родиною, Джим тікає на острів Джексона. Там він зустрічає Гека Фінна, який також рятується втечею — від жорстокого батька, інсценуючи власну смерть. Разом вони вирушають у небезпечну подорож плотом по Міссісіпі до вільних штатів.
Еверетт дотримується основних епізодів твенівського сюжету: втеча, зустріч з шахраями Королем і Герцогом, кривава вендета Гренджерфордів і Шепердсонів. Однак ці знайомі сцени отримують принципово іншу інтерпретацію, оскільки тепер розказані з перспективи Джима. Така зміна точки зору дозволяє Еверетту спочатку переосмислити знайомі епізоди, а згодом — все сміливіше відходити від твенівського сюжету, створюючи власну версію історії.
Найбільш революційним аспектом еверетівської інтерпретації стає радикальне переосмислення мови персонажа. В оригіналі Джим говорить стилізованим «негритянським діалектом», який у сучасному сприйнятті звучить радше як карикатура. Марк Твен таким чином підкреслював соціальне становище героя, але водночас підживлював стереотипні уявлення про рабів як простодушних і інтелектуально обмежених людей. Мова ставала маркером не лише соціального статусу, але й уявної інтелектуальної неповноцінності.
Еверетт кардинально переосмислює цей образ. Його Джим — освічений, ерудований чоловік, який бездоганно володіє англійською мовою і лише в присутності білих свідомо переходить на «чорний» діалект. Цей лінгвістичний код стає захисною маскою, тонким інструментом психологічного виживання у ворожому світі. Джим навмисне грає очікувану роль покірного, простодушного раба, демонструючи підлеглість та інтелектуальну обмеженість, щоб не викликати підозру і зберегти свободу дій. Він передає цю стратегію дітям: навчає їх навмисного перекручування слів, граматичного спрощення, свідомого допущення помилок, щоб білі зберігали ілюзію своєї переваги.
Важливим мотивом роману стає грамотність як загроза рабовласницькій системі. Еверетт демонструє це через трагічний епізод, де раб гине від рук натовпу лише за те, що дістав для Джима огризок олівця. Здатність до читання й письма виявляється небезпечнішою за фізичну силу, адже підриває основи системи, побудованої на уявленні про природну неповноцінність чорношкірого населення. Особливо виразно це розкриває сцена з суддею Тетчером. Коли Джеймс починає говорити граматично бездоганною англійською, його слова справляють на суддю більший жах, ніж зброя. Освіченість чорношкірого чоловіка руйнує світогляд білого південця, змушуючи переглядати базові уявлення про расову ієрархію.
Герой в еверетівській інтерпретації постає набагато складнішою особистістю, ніж твенівський прототип. Він читає Руссо, Вольтера й Локка, веде внутрішні діалоги з просвітницькими мислителями, розмірковує над природою свободи та рабства й навіть пише власну книгу. Що важливо, це не штучне наділення персонажа незвичайними якостями, а природна потреба розумної людини шукати інтелектуальний простір, де її думка може існувати вільно, навіть якщо тіло залишається в кайданах.
Еверетт не обмежується переосмисленням наявних епізодів — він додає сцени, яких не було в оригіналі, щоб розкрити досвід рабства зсередини. Ці авторські доповнення стають найпотужнішими місцями роману. Найяскравішим прикладом є епізод із менестрель-шоу, керованим Деніелом Емметом — автором пісні «Dixie», що стала неофіційним гімном Конфедерації. Джима купує Вірджинська театральна трупа, і він потрапляє в гротескний лабіринт расової перформативності. Герою доводиться фарбуватися в ще чорніший колір, щоб виступати перед білими глядачами разом із білими акторами, які самі гримуються під чорношкірих. Цей подвійний расовий маскарад створює абсурдну ситуацію: справжня чорношкірість має імітувати штучну чорношкірість, створену білими для розваги білих. Джиму обіцяють свободу за виконання цієї ролі, але обіцяна воля виявляється черговою формою рабства — 200 доларів боргу і долар за виступ означають довічну кабалу.
Іншим прикладом авторської іронії стає божевільний план втечі, який розробляють Джим та Норман (колишній раб, що видає себе за білого). За цим планом Норман має прикинутися рабовласником і продавати Джима різним господарям, від яких той потім втікатиме. Накопичені гроші мали б дозволити викупити свободу їхніх сімей. Проте ця ідея межує з божевіллям. Джима розшукують за вбивство та втечу, його прикмети відомі, а викупити сім'ю з рабства практично неможливо. План закономірно провалюється, але сам факт його розробки демонструє ступінь відчаю.
Гекльберрі Фінн у романі Еверетта також постає в зовсім іншому світлі, ніж у твенівському оригіналі. Якщо у Твена його дружба з Джимом була плодом дитячої «чистосердечності», вільної від упереджень респектабельного суспільства, то в Еверетта ці стосунки стають значно складнішими й особистішими. Подорож Міссісіпі перетворюється на випробування ідентичності, яке радикально змінює динаміку оповіді та відкриває перед читачем несподівану перспективу. Те, що у Твена здавалося просто історією дружби, у новому романі розкривається як глибша драма, яка змушує інакше поглянути на поняття родинних зв’язків, свободи й расових упереджень.
Мовна майстерність Еверетта проявляється у створенні багатошарової прози, де кожен лінгвістичний регістр розкриває характер та ситуацію. Автор вибудовує динамічну, напружену розповідь, яка тримає читача в постійній тривозі за долю героїв. Фінал роману навмисне залишається відкритим: доля Джима й членів його родини невідома. Еверетт залишає простір для можливості та надії.
«Джеймс» Персіваля Еверетта вписується в ширшу тенденцію сучасної літератури — переосмислення класичних текстів через радикальну зміну перспективи. Подібно до того, як Барбара Кінґсолвер переносить діккенсівську історію в сучасну Америку у «Мідноголовому демоні», а Сандра Ньюман надає голос Джулії з орвелівського «1984», Еверетт повертає знайомий сюжет під кутом докорінно іншого погляду. Роман дозволяє побачити американську історію очима тих, для кого кожен день був боротьбою за фізичне існування та збереження власної ідентичності в умовах тотального пригнічення. Мовні ієрархії, культурна мімікрія як стратегія виживання, потреба приховувати власну компетентність — усе це болісно перегукується з досвідом маргіналізованих спільнот різних епох, яким доводилося існувати в умовах невизнання їхніх прав.
Для консервативного читача, який сакралізує класику, роман Персіваля Еверетта може видатися провокаційним чи навіть образливим. Проте така переробка канону — це не жест руйнації, а спосіб його поглиблення. Той, хто знайомий із твенівським оригіналом, завдяки «Джеймсу» відкриє його нові виміри, що змушують переосмислити не лише літературну традицію, а й ширший історичний контекст.