XVI ОМКФ представить дві конкурсні програми – Європейську та Національну, а ще цілих 16 позаконкурсних секцій.
Національний конкурс – воістину дзеркало ситуації в країні. Всі фільми – документальні (бо зняти ігровий зараз – це виклик на межі неможливого). З 8 картин тільки одна не повʼязана з війною. «Музика буття» – повнометражний режисерський дебют фотографа моди Геннадія Черномашинцева. Головні герої – учасники Тетіївського духового оркестру під твердою рукою Василя Антоновича. Старий будинок культури – не якась там репетиційна база, а справжнє осердя музики. Оркестр з рівною пристрастю грає на весіллях, похоронах, офіційних урочистостях. Його головне випробування – іспит у Міністерстві культури. Якщо не складуть, оркестр зникне. Але вони – справжні артисти, боротимуться до останнього.
Непростий перетин спорту і війни досліджує Володимир Мула у своїй новій роботі «Гра на перехоплення» (Україна-Франція). Мула на сьогодні – наш провідний режисер спортивної документалістики. Найбільш його відомий фільм «ЮКІ», присвячений українським зіркам північноамериканського хокею. А за документальну сагу «Футбол має тривати» режисер удостоївся найвищої світової нагороди в галузі телевізійного мистецтва – премії «Еммі». У «Грі на перехоплення» Мула досліджує і спортивну, і сімейну колізію через реальну історію братів Михайленків. Сергій – командир мобільної вогневої групи ППО, Микола – гравець Олімпійської збірної України з футболу. Перший ризикує своїм життям на передовій, другий представляє країну на Паризькій Олімпіаді. В кожного своя оповідь, і обидва гідно представляють Україну.
Цікавим формальним експериментом є нова стрічка Дмитра Грешка «Дівія» (Польща, Україна, Нідерланди, США). Це безсловесна, майже безсюжетна подорож українською землею до та під час повномасштабного вторгнення. Назва стрічки походить від гаданого імені слов’янської богині природи. Грешко займає позицію спостереження, без коментарів і різких монтажних стрибків показуючи катастрофічний вплив російської агресії на екологію України. Епізоди природної гармонії межують з нищівним хаосом війни, що випалює землю, ліси та все живе. Екологи, сапери, зоозахисники намагаються виміряти масштаби катастрофи, очистити землю від вибухових предметів, зберегти тварин. З такого, екологічного, погляду на війну в нас майже не дивляться.
Так само на прийомі спостереження – тільки за окупантами – вибудувана «Спеціальна операція» Олексія Радинського (Україна, Литва). Фільм Радинського «Чорнобиль 22» (2023), присвячений російській окупації Чорнобильської АЕС, отримав Гран-прі фестивалю короткометражного кіно в Оберхаузені. Світова прем'єра «Спеціальної операції» на ту ж тему відбулася на Берлінале. Картина змонтована на основі записів камер відеоспостереження, встановлених всередині адміністративної будівлі ЧАЕС. З монотонного матеріалу Радинський вибудовує розповідь про окупацію. Показує, як танк в'їжджає на автобусну зупинку і як зʼявляється зграя машин з літерою V. Як російські пропагандисти знімають чергову брехню і як окупанти облаштовують свій побут. В цьому повільному фільмі існує прихована, але недвозначна напруга, бо по факту ми дивимося на те, як Європа опинилася на межі ядерної катастрофи.
До Європейського конкурсу увійшли прем’єри з Італії, Польщі, Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Іспанії; але й тут є українські фільми або фільми про Україну.
Так, українські глядачі зможуть нарешті подивитись довгоочікуваний повнометражний дебют одного з наших найбільш перспективних режисерів Павла Острікова «Ти – космос» (Україна, Бельгія). Остріков зробив те, на що жодний з кінематографістів його покоління не наважувався: зняв науково-фантастичний фільм. Діється в не дуже віддаленому майбутньому. Український астронавт Андрій Мельник (Володимир Кравчук) перевозить ядерні відходи на Калісто – супутник Юпітера. Однак раптом повертатися йому стає нікуди: Земля вибухає. Андрій вважає себе останньою людиною у Всесвіті, та ось із покинутої космічної станції на звʼязок виходить француженка Катрін. Тепер єдиним сенсом існування останнього чоловіка стає зустріч з нею. Світова прем'єра відбулася 7 вересня 2024 року у рамках офіційного конкурсу міжнародного кінофестивалю в Торонто.
Ігрову драму «Донька» (Україна, Велика Британія, реж. Єгор Олесов) глядачі вже бачили. Головна героїня Ольга, 17-річна дівчина з порушенням слуху, у перші дні повномасштабної війни приїздить до батька та його нової родини у будинок під Києвом. Однак дім захоплюють російські окупанти, і Ольга та її родина опиняються перед жорстоким вибором. Фільм спричинив суперечливі відгуки, однак є однією з небагатьох українських ігрових стрічок, зроблених після 2022-го.
Варто нагадати, що і в Європейському, і в Національному конкурсі визначать переможців в номінації «Найкращий повнометражний фільм», а режисери отримають статуетку «Золотий Дюк» й можуть претендувати на Гран-прі фестивалю.
Позаконкурсна новація цього року – «Найкраще з Європи». Це перша едиція програми, започаткованої Федерацією кіноакадемій Європи (об'єднання 23 європейських кіноакадемій, FACE). Вперше в історії FACE цей проєкт представлять у партнерстві з Українською Кіноакадемією. Програма збере на одному екрані переможців національних кінопремій. Серед інших цікавин – іменні ретроспективи Віма Вендерса і Карлоса Саури, «Одеський акцент» і «Фокус на Польщу».
Звісно, що найбільшу увагу глядачів привернуть добірки зі спокусливим назвами «Фестиваль фестивалів», «Гала-премʼєри» і «Фестиваль українських фестивалів».
У «Фестивалі фестивалів» хочемо звернути увагу на три фільми.
«Вечори самоти» (Іспанія, Франція, Португалія) – нове кіно Альберта Серра, що здобув статус одного з найбільш радикальних світових режисерів. Серед його здобутків – Золотий леопард кінофестивалю у Локарно за «Історію моєї смерті» (2013); його похмура і безумна «Смерть Людовика XIV» (2016) шокувала критиків. «Вечори самоти» – це інтимний портрет тореадора Андреса Рока Рея, який виходить на арену не лише заради традиції, але й щоб кинути естетичний виклик. Серра досліджує особливу красу, що народжується у протистоянні людини й тварини. Прем’єра відбулась на міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні.
Сценарій «Пере-Творення» (Re-creation, Ірландія, Люксембург, реж. Джим Шерідан, Девід Мерріман) написаний на матеріалі реальної справи про вбивство продюсерки Софі Тоскан дю Плантьє. Співрежисери створили вигаданий судовий процес, де факт і художнє припущення переплітаються, відкриваючи тонку межу між доказами та інтерпретацією. Джим Шерідан — одна з ключових постатей сучасного ірландського кінематографа, дотична до його відродження; шестиразовий номінант на премію «Оскар», лавреат «Золотого ведмедя» Берлінале. В нього негласна слава «режисера акторів» через незмінно вдалий кастинг. Зокрема, іменитий Деніел Дей-Льюїс зобов'язаний своєю славою саме Шерідану.
«Анж» (Франція) – новий фільм Тоні Ґатліфа, режисера унікального в багатьох сенсах. Народився в Алжирі, у 12 років втік з дому, живе у Франції, є найвідомішим на сьогодні кінематографістом з народу рома. Його фільми небагатослівні, часом позбавлені лінійного сюжету, але поетичні та музикальні. Картини Ґатліфа відзначені загальноєвропейським призом «Сезар» і нагородою Канського фестивалю за найкращу музику оформлення; його «Вигнанці» (2004) дістали приз за режисуру в тих же Каннах. В 2009-му Ґатліф приїздив до України – очолив журі на фестивалі «Молодість». Анж – це імʼя головного героя фільму, музиканта, який вирушає на пошуки старого друга Марко, прагнучи примирення з ним. Його супутницею стає донька колишньої коханої — бунтівна Солея. Подорож стає способом віднайти шлях до радості й зцілення. Фільм брав участь у Канському кінофестивалі.
У «Гала-премʼєрах» маємо ще одну заманливу назву: «Альфа» (Франція, Бельгія), адже авторка тут Джулія Дюкурно, яка в 2021 році отримала «Золоту пальмову гілку» за боді-горор «Титан», ставши другою жінкою в історії Канн, що здобула цю нагороду. Її роботи поєднують тілесність, яскраву образність і дослідження людської ідентичності. Героїня нової драми Дюкурно, тринадцятирічна Альфа, повертається додому з татуюванням. Її мати — лікарка, вона розуміє, що дівчина могла заразитися невідомою хворобою, яка перетворює людей на мармурові статуї. Сім’я, занурена в страх, невідомість і небезпеку, змушена відкривати власні таємниці, аби знайти шлях до виживання.
Режисер стрічки «Діти у вогні» (Україна, США, Чехія) Євген Афінеєвський відомий у нас у першу чергу документалістським дослідженням «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» (2015), номінованим на «Оскар» і «Еммі». Тема його нової роботи – викрадення українських дітей російськими окупантами. «Діти у вогні» – колективний воєнний щоденник стійких українців, які стали свідками найгіршого, що може бути з людиною, але залишаються вмотивованими молодими спортсменами, артистами та державними службовцями. За допомогою натурних зйомок та анімації Афінеєвський розповідає про вісьмох дітей, які вирушають у подорожі заради досягнення своїх цілей.
«Довженко. Великий компроміс» (реж. Ігор Іванько) – фільм, присвячений 130-й річниці з дня народження автора «Землі». Стрічка розповідає про нелегкий шлях Олександра Довженка – від перших кроків у кіно до створення культових стрічок і маневрів між власними ідеалами та політичними пастками епохи. Ігор Іванько зарекомендував себе як талановитий документаліст неігровою драмою «Крихка памʼять» (2022).
На «Фестивалі українських фестивалів» покажуть фільм, тематика якого для нашого кіна все ще багато в чому є екзотичною - «Королеви радості» (Україна, Франція, Чехія, реж. Ольга Гібелінда). Головні герої(ні) –українські квір-особистості з творчими псевдо Марлен, Монро та Аура. Вони залишаються в рідній країні попри повномасштабну війну з Росією, аби боротися за видимість і права ЛГБТК+ спільноти. Попри жахіття війни, вони об’єднуються, щоб організувати благодійне драг-шоу на підтримку своєї країни. Свого часу стрічка увійшла до програми міжнародного кінофестивалю “Сонячний зайчик”.
Назагал, практично в кожній секції фестивалю, окрім привʼязаних до конкретних персоналій або країн, є українські фільми. Так, у програмі «Дружніми очима», присвяченій темі біженства й міграції, буде ще одна стрічка, якої зачекалися наші кіномани: «Віктор» (Данія / Україна / Франція / США, реж. Олів’є Сарбіль). Головний герой – харківський хлопець Віктор — глухий, але чує світ по-своєму. Він мріє захищати рідну землю, однак військо раз за разом відмовляє йому. У перші дні вторгнення Віктор вирушає на пошуки сенсу і свого місця – в реальності, де звук вибухів лишається для нього тишею.
В добірці «Всі створіння — великі й малі», присвяченій Дню захисту тварин, буде нарешті покажуть альманах «Війна очима тварин», робота над яким тривала майже два роки. Співрежисерами проєкту виступили Мирослав Слабошпицький, Андрій Лідаговський, Максим Тузов, Олексій Мамедов, Святослав Костюк, Юлія Шашкова, Іван Сауткін. Це низка історій, де війна показана крізь призму життя тварин. Українські режисери створили історію на основі реальних подій, що демонструють страждання і силу живих істот у найтемніші часи. Тварини не мають політичних переконань, вважаються нижчими за інтелектом від людей, але завжди розрізняють добро і зло. Звісно, найбільшу увагу приверне частина «Орел» у режисурі Слабошпицького, де головну роль зіграв Шон Пенн.
Це лишень мала частина цьогорічного репертуару ОМКФ. Зрештою, на цьому фестивалі кожний і кожна зможе знайти кіно на власний смак.
Усі покази ОМКФ-2025 відбудуться з 24 вересня по 04 жовтня в Києві в кінотеатрах "Жовтень" та "Оскар" (ТРЦ "Гуллівер").