16-й Одеський міжнародний кінофестиваль оголосив ретроспективу Віма Вендерса.
Покази присвячені 80-річчу режисера і охоплюють ключові етапи його кар’єри: від експериментального кіно до філософських роздумів про природу мистецтва, памʼяті й часу.
До ретроспективи увійшли одинадцять фільмів:
Той самий гравець стріляє знову (Same Player Shoots Again, 1968)
Один із перших короткометражних фільмів Вендерса є візуальним експериментом з повтором і кольором, який передбачає його подальші пошуки ритму, структури та кольорової драматургії. Фільм був знятий у чорно-білому кольорі, а потім повторений п'ять разів та пофарбований щоразу в інший колір.
Повернення до Срібного міста (Silver City Revisited, 1969)
Студентська робота, що поєднує краєвиди, звук, памʼять і візуальний настрій. Спроба створити аудіовізуальний колаж, який передає емоційний стан митця, стала провісником подальших документальних досліджень.
Страх воротаря перед одинадцятиметровим (Die Angst des Tormanns beim Elfmeter, 1971)
Після вилучення з поля воротар Йозеф Блох втрачає зв’язок із реальністю. Відсторонений і мовчазний він блукає незнайомим містом, проводить ніч із касиркою кінотеатру, а наступного дня без емоцій позбавляє її життя. Не намагаючись втекти, Блох вирушає за місто до колишньої коханої і чекає на арешт.
Це психологічний портрет відчуження та тривоги. Як і в багатьох пізніших роботах режисера, тут герой у дорозі, але напрям цього руху невідомий: він не тікає, не шукає, а просто існує на межі сприйняття.
Аліса у містах (Alice in den Städten, 1974)
Від Ґлюкштадта до Бонна, від Франкфурта до засніженої Цуґшпітце. Молодий Вільгельм Майстер вирушає в подорож, шукаючи сенс, голос і свободу. У рідному місті його душить зневіра, тому він вирушає в дорогу, під час якої прагне стати письменником, віднайти себе через слово і простір. Але з кожним кроком все очевиднішою стає істина: рух не завжди дорівнює змінам, а спроба «жити й писати» часто виявляється одним і тим самим викликом.
Фальшивий рух (Falsche Bewegung, 1975)
Молодий чоловік вирушає в подорож Німеччиною в пошуках себе й свого письма. Але замість натхнення знаходить тривогу, мовчання, відчуження. Цей фільм є осмисленням ролі митця в суспільстві, яке переживає післявоєнну амнезію, і другий етап роуд-трилогії Вендерса.
З плином часу (Im Lauf Der Zeit, 1976)
Історія, що розповідає про неочікувану чоловічу дружбу. Бруно, який ремонтує кінопроєктори, подорожує прикордонням, зустрічає Роберта – чоловіка, який тікає від себе. Разом вони мандрують через забуті кінотеатри, осмислюючи втрату, пам’ять і самотність.
Стан речей (Der Stand der Dinge, 1982)
Покинута продюсером знімальна група застрягла на березі Атлантики, чекаючи на плівку, гроші чи просто на знак. Режисер Фрідріх Манро, оператор, сценарист, актори – всі зависли в порожнечі між дублями.
Це рімейк фантастичного фільму-катастрофи, що сам перетворився на катастрофу. Манро вирушає до Лос-Анджелеса, аби знайти продюсера, який переховується від відповідальності та мафії. Кінематограф і справді виявляється смертельно небезпечною справою.
Номер 666 (Chambre 666, 1982)
Фільм-рефлексія, знятий у готельному номері в Каннах. Вендерс ставить запитання про майбутнє кіно і слухає, що відповідають Ґодар, Герцоґ, Спілберґ, Фасбіндер та інші кінематографісти. Своєрідна капсула часу, в якій зафіксовано стан кіномислення на межі епох.
Так далеко, так близько! (In weiter Ferne, so nah! 1993)
Об’єднаний Берлін, нова реальність і янголи, що з небесного споглядання спускаються в людський світ. Даніель вирішує стати смертним, щоб пізнати відчуття, біль, любов і тягар вибору. Його шлях переплітається з іншими колишніми янголами, які тепер живуть серед людей.
Це фільм про те, як змінюється погляд, коли ти перестаєш бути спостерігачем. Про радість і втрату, про тягар тілесності й свободу свідомого вибору у світі, який тільки-но вчиться бути цілим.
Лісабонська історія (Lisbon Story, 1994)
Звукорежисер Філіп Вінтер отримує листівку з Лісабона з терміновим проханням, зашифроване у загадкових кіноабревіатурах: «Я не можу продовжувати m.o.s.! S.O.S.!». Він вирушає на допомогу другові, режисеру Фрідріху Манро. Той знімає фільм «з нуля», у стилі Бастера Кітона, ніби вся історія кіно ще не трапилася. Але його експеримент застрягає, тому Філіп має «витягти» зображення зі звукової тиші.
Ілюзія світла (Die Gebrüder Skladanowsky, 1995)
Поетична історія винахідників біоскопа братів Складановські, що працювали паралельно з Люмʼєрами. Фільм, знятий у стилі німого кіно, нагадує про чарівність самого факту «рухомого зображення». Це любовний лист до історії кінематографа.
Про Віма Вендерса:
- Один із провідних режисерів «нового німецького кіно» 1970–1980-х років та європейського кінематографа взігалі.
- Світове визнання принесли стрічки Париж, Техас (1984) — Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю, та Небо над Берліном (1987) — культовий фільм про янголів у розділеному Берліні.
- Стиль Вендерса поєднанує довгімедитативні кадри уваги до пейзажу та використання музики як емоційного двигуна сюжету.
- Співпрацював із відомими музикантами, зокрема з U2, R.E.M., Ry Cooder.
- Президент Європейської кіноакадемії з 1996 по 2020 рік.
- Вважається одним із найважливіших європейських авторів, чия робота вплинула і на артхаус, і на масове кіно.