Хіраяма (Кодзі Якусьо) — простий чоловік, який живе сам. Такий простий, що йому навіть не потрібен будильник, бо будить його тихий шум мітли двірника за вікном. Спозаранку Хіраяма працює прибиральником вуличних токійських туалетів, які не перестають дивувати дизайнерським різноманіттям. Маленький світ Хіраями всередині величезного Токіо складається з низки дрібних, але дуже важливих рутинних дій: щоденний шлях додому, щотижневі походи до лазні, поливання квітів, читання книг перед сном. А також спостерігання за промінчиками світла, які скрізь супроводжують його.
Ці промінчики — сентиментальне відчуття краси життя та чистоти моменту. На їх позначення в японській мові є спеціальне слово Komorebi (木漏れ日); його можна перекласти як «сонячне світло, що просочується крізь дерева». Хіраяма повсюди помічає це явище, і воно викликає в героя широку посмішку, а подекуди навіть сльози.
Та зрештою цю вивірену рутину перериває візит молодої родички. Вона приносить у життя героя нові моменти чутливості.
***
У 1984 році, вже на спаді хвилі Нового німецького кіно, Вім Вендерс виграв Золоту Пальмову гілку за стрічку «Париж — Техас» — еталонний і неймовірно красивий фільм, знятий в Америці. У ньому режисер розповів одну з найкращих у кіно історій про самотність і пошук. Вендерс завжди відрізнявся прихильністю до відчуття втрати шляху та відчуженості від навколишнього світу. Звідси його захоплення жанром американського роудмуві, який він пристосовує до німецького досвіду 1970-х, де герої не мають місця призначення та мотивації, а просто виходять на безмежний шлях у надії знайти хоч щось. Ці мотиви самотності й пошуку режисер продовжив в «Ідеальних днях». Та ще більше ця стрічка нагадає давнім глядачам Вендерса, наскільки його завжди цікавило все іноземне.
За свою тривалу кар'єру Вендерс зняв чимало віртуозних біографічних і фантастичних історій, що рефлексують над національним й особистим минулим, обтяжені філософськими роздумами. Водночас як справжній auteur Вендерс використовує кожну можливість віддати шану улюбленим режисерам. У його роботах напрочуд багато відсилань до американської та японської культур; та попри цю еклектичність впливів, він народжує авторське кіно, що не містить навіть натяку на невдалий пастиш.
Ще на початку кар'єри Вендерс заявив, що єдиним визнаним для нього майстром є класик золотої доби японського кіно Ясудзіро Одзу. Його ім'я було в переліку «ангелів-режисерів», яким Вендерс присвятив свій іконічний фільм «Небо над Берліном». Навесні 1983-го режисер особисто вирушив до Токіо, щоб порівняти враження від перегляду картин Одзу з власним досвідом; результатом стала документальна стрічка Вендерса «Токіо-Га».
Цього разу режисер знову їде в Японію, щоб наблизитися до ефекту фільмів Одзу тепер уже в ігровому фільмі. Ім’я головного героя «Ідеальних днів» — Хіраяма — теж омаж японському класику (так само звали героя його останньої стрічки «Осінній полудень»). Фільми Одзу мають унікальну здатність кінематографічно передавати драматичну статику, зображати прості чутливі моменти, з яких складається ціле життя. Їх нескладно переплутати, адже простота сімейної рутини всюди однакова, грають її одні й ті самі актори, а назви подекуди поетично відсилають до пір року: дядько шукає чоловіка своїй молодій родичці («Раннє літо»); удівець вирішує видати дочку заміж («Осінній полудень»); донька залишає батьківський дім і бере шлюб («Пізня весна»). Самотній чоловік приймає в гості родичку — «Ідеальні дні» Вендерса вписуються в цей ряд.
Одзу створив універсальну кінематографічну форму, якої не описати набором ідей чи технік. Через неперервні плани, мовчазно затримуючись на окремих деталях інтер’єру чи природи, він створює медитативний настрій, незвичний для західного глядача. Ця примарна простота ніби зберігає якийсь особливий японський секрет, що його досі намагаються розгадати режисери різних поколінь. Вендерс, після десятиліть фільмування пошуків і рефлексій, безперечно пережив й успішно екранізував цей одзу-дзен. Навіть якщо не зважати на формальну схожість наративу «Ідеальних днів» з типовими фільмами Одзу, Вендерсу вдалося передати цю сентиментальну неспішність, упроваджуючи в неї власне фірмове розуміння самотності. Його Хіраяма здатен знаходити щось справжнє в травматичному світі; він не боїться усамітнення й переживає магічне зачарування, яке може обернутись ідеальним днем. Вендерс також відтворює унікальний кінематографічний погляд, коли зйомка відбувається на рівні очей людини, що сидить на татамі. Коли Хіраяма занурюється у вечірню рутину, що проходить на татамі, камера безперервно спостерігає й перебуває на одному з ним рівні.
У результаті всього цього маємо цікавий казус, коли німецький режисер Вендерс бере на головну роль японця Кодзі Якусьо і навіть без змоги спілкуватися з ним без перекладача все ж приводить його до нагороди за найкращу чоловічу роль на Каннському кінофестивалі. Після черги фестивальних тріумфів «Ідеальних днів» остання едиція Токійського кінофестивалю, ніби вже остаточно визнаючи любов Вендерса до кіно Одзу, дозволила цій стрічці очолити програму ретроспективи.
«Ідеальні дні» — це ода повсякденності та дрібницям, які люди зовсім перестали помічати. Якщо вдивитись в ідеальний день Хіраями, можна згадати: іноді варто промовчати, варто відкритися випадку, варто зупинитись і вдивитись у сонячні промінчики, що пробиваються крізь дерева. Занотовуючи найдрібніші деталі людського існування з повагою до буденності та винятковим гуманізмом, Вендерс створив оманливо просту історію, що має всі шанси залягти у глибини душі кожного глядача.