Неприродні погляди Існує ще одна причина, з якої мозку некомфортно під час відеочатів. І вона пов’язана з тим, що такі взаємодії є вкрай неприродними. Зважте на те, що під час дистанційного спілкування ми тривалий час дивимось одне одному в обличчя, що було б великою проблемою десь у Серенгеті. У соціальних ссавців тривалий прямий погляд призначений для привернення уваги. Він дає мозкові змогу проковтнути вагон інформації за відносно короткий проміжок часу. І це потребує неймовірних обсягів енергії. У світі плоті й крові розмови ніколи не перетворюються на гру у витрішки, а от у зум це практично все, що ви маєте. Тривалість природного прямого погляду було виміряно. Якщо хтось відводить від вас погляд менш ніж за 1,2 секунди від початку зорового контакту, ви починаєте думати, що ця людина вас ігнорує. Якщо ж на вас витріщаються понад 3,2 секунди, ви починаєте почуватися ніяково, міркуючи, чи не відбувається чогось недоброго. Утримання правильного балансу настільки властиве нам як виду, що відхилення в зоровій поведінці вважаються проблемами психічного здоров’я. У немовлят і дітей до трьох років уникання зорового контакту є початковою ознакою аутизму.
У світі зум усе перекидається догори дриґом. Люди витріщаються на вас під час відеочатів, а ви й собі дивитеся на них протягом багатьох хвилин. Більшу частину часу ви навіть не можете бути певними, чи інші люди справді на вас дивляться, тож не знаєте, на якому ви світі й коли потрібно зчитувати реакції співглядачів. Зрештою, ви можете відвести від когось погляд — не через те, що виявляєте зневагу, а просто тому, що дивитесь у відеокамеру неправильно.
Ще один аспект цієї неприродності пов’язаний із відносним розміром людського обличчя під час таких зустрічей. Типовий відеочат передбачає, що голова займає майже весь екран. Однак оцінка розміру чийогось обличчя має глибоке еволюційне значення.
Чому? Поки ми мешкали в савані, наші мізки сприймали великі обличчя лише тоді, коли ми були фізично дуже близько до іншої людини, тому вигляд великої голови миттю вмикає в мозку сенсорні датчики. У мисливців-збирачів існує лише дві причини для такої близькості: або ви от-от почнете битися навкулачки, або збираєтеся зайнятися сексом. Мозок знає, що такі події не відбудуться на онлайн-зборах, але підсвідомі сповіщення, створені Серенгеті, усе одно спрацьовують, тож він мусить постійно вставляти коментарі для редагування, аби тримати під контролем свої еволюційні турботи. Великі обличчя викликають у мозку такий дискомфорт, що тіло його власника починає судомити в реальному часі. Так, судомити. Відеочати такі ж природні, як нервово-паралітичний газ.
Додаткова незручність, пов’язана з обличчями, сягає аж самих грецьких міфів. Ви можете пригадати історію Нарциса, нащадка річкового бога. Казали, ніби Нарцис був таким прекрасним, що як побачив у воді своє відображення, то закохався в нього. Настільки, що так і не припинив милуватися власним відображенням. Як розповідає міф, Нарцис зрештою там і помер, настільки він був закоханий у власний образ. Не дивно, що з цього міфу ми отримали слово нарцисизм.
Ви можете мати або не мати обличчя, як у давньогрецького божого дитяти, проте наука доводить, що ви точно наділені його одержимістю. Хоч де у вашому полі зору з’явиться ваше обличчя, ви приділятимете йому надмірну увагу, виділяючи його навіть серед моря інших облич. Крім того, дослідження показують, що вам важче відірватися від свого погляду, якщо ви помітили, що ваше відображення дивиться на вас. Таких зустрічей із собою ніколи не траплялось у світі Серенгеті, звісно, за винятком короткочасних випадків під час пиття води з якоїсь водойми. Однак у світі відеочатів вони трапляються, й ніхто тут не назве це природним. І в цьому суть. Зум без використання функції приховування обличчя може бути дуже відволікальним способом спілкування.
Обхідні шляхи
Усе це разом створює враження, ніби спілкування в зум є чимось не надто приємним. Воно виснажливе, малоефективне й неприродне — однак ми мусимо ним послуговуватись і, напевно, так буде й надалі. Тож нам потрібні обхідні шляхи, щоби мінімізувати негативні ефекти у світі відеочатів. Моя перша порада безпосередньо стосується зум-утоми: не влаштовуйте відеоконференції для кожної розмови. До вашої повсякденної комунікації варто додати телефонні дзвінки, які набагато менш виснажливі. Ви можете дотримуватися почергової моделі: один відеочат, потім перерва (сходити до вбиральні, поїсти, виконати кілька фізичних вправ — усе, що є зміною виду діяльності), далі спілкування телефоном, і повторювати цей цикл протягом дня. Якщо не завжди є можливість дотримуватися такого ритму, ви можете зменшити виснаження когнітивної «батареї», просто вимкнувши відео. Ви навіть можете вказати в запрошенні на збори, що саме ця зустріч відбуватиметься лише в аудіоформаті, тож усі вимикають свої камери й беруть участь у, власне, великій телефонній конференції. Крім того, раджу скорочувати виступи з увімкненою камерою під час тих зборів, на яких відео обов’язкове. Бейленсон описує збори, на яких камера працює лише в людини, яка зараз говорить. Усі інші залишаються в аудіорежимі, й це схоже на звичайний перегляд відео. Науковець стверджує, що використання цієї моделі дозволяє зменшити звичну зум-утому
Нарешті, я раджу практикувати кілька технік, що покращують соціальну динаміку самої відеоконференції. Беручи до уваги брак (та викривлення) передаваної інформації, ми вже говорили про те, що помилкові розуміння й інтерпретація частіше трапляються під час спілкування за допомогою відео. Один зі способів частково позбутися цієї плутанини — застосовувати формальну перевірку сприйняття. Ви вербально повторюєте інформацію, яку, на вашу думку, почули, потім просите роз’яснення — навіть якщо робити це начебто ніяково. Цей різновид формальної перевірки сприйняття поліпшує ясність і розуміння навіть під час особистих зустрічей. А в разі відеозборів і ще важливіше перевіряти та переконуватися, що ви правильно зрозуміли сказане.