Політика завжди викликала недовіру
Роберт Редфорд народився 18 серпня 1936 року в Санта-Моніці, що неподалік Лос-Анджелеса. Дитинство та юність майбутнього гіганта Голлівуду проходило більшої мірою в каліфорнійських пейзажах. У школі він учився ніяк, надаючи перевагу заняттю спортом і мистецтвом. З його слів, довіра до політика в нього зникла ще в шкільні часи, коли після чергового спортивного змагання медалі вручав майбутній президент, а тоді сенатор від Каліфорнії Річард Ніксон. За спогадами Редфорда, усе це мало настільки картонний і штучний вигляд, що він назавжди розчарувався в політиці, хоча до кінця життя мав чітку громадянську позицію з багатьох питань.
Надворі були 1950-ті. Сполучені Штати переживали небачений економічний розвиток, а консервативна суспільна політика країни створювала атмосферу зашкарублої задухи. Плакатне зображення «американської мрії» з реклами шинки Ham уже не влаштовувало молодь: з’являються явища бітництва й бунтарства без причини. Редфорд у ті роки чесно намагається навчитися хоч чогось в Університеті Колорадо, але вилітає звідти за пиятику і блуд. Тиняється Америкою в пошуках самого себе, міняє роботи, врешті виїздить у Європу, щоб вивчитися на художника. У цьому його біографія схожа на історію Клінта Іствуда, який так само в 1950-ті не міг знайти себе і працював то рятувальником, то пожежником, то комівояжером. А ще на Девіда Лінча: він, захоплений живописом, зробив ривок у сторону Відня, адже (марно) мріяв стати учнем художника Оскара Кокошки.
Врешті після європейського турне Редфорд осідає в Нью-Йорку і реалізує себе як театральний актор у бродвейських постановках. Перша половина 1960-х — це період, коли епоха студійного кіно відживала своє, але до появи Нового Голлівуду, який принесе свіжий подих у стиснуте рамками кодексу Гейза кіно, ще майже десятиліття. Білявий герой-коханець Редфорд з’являється на телебаченні й різко контрастує із суворими образами великих зірок тієї доби, від Джона Вейна до Гамфрі Богарта — щоправда, їхні зіркові часи вже добігали кінця.
Головний ковбой Нового Голлівуду
Акторський успіх Редфорда тісно пов’язаний з Новим Голівудом. Цей напрям виник наприкінці 1960-х і став феноменом, який заведено порівнювати з європейською Новою хвилею. У цей період малобюджетні гостросоціальні стрічки Мартіна Скорсезе, Роберта Альтмана, Алана Паркера стали відображенням хаотичної та складної епохи 1960–1970-х. На голівудську авансцену вийшов морально неоднозначний персонаж, який не вписувався у простір попередньої доби з її прямолінійними героями вестернів, нуарів і костюмованих пеплумів.
Намагаючись уникнути стереотипізації власної зовнішності, Редфорд відмовився зніматись у таких важливих для Нового Голлівуду картинах, як «Хто боїться Вірджинії Вулф» і «Випускник» Майкла Ніколса, віддавши ці ролі відповідно Робертові Бертону та Дастіну Гоффману. Себе Редфорд знайшов у ревізіоністському вестерні Джорджа Роя «Буч Кессіді та Санденс Кід», у якому об’єднується з іншим голлівудським важковаговиком Полом Ньюманом. Актори створили один з найкрасивіших дуетів в історії голлівудського кіно. Роль у цьому баді-муві зробила Редфорда втіленням хорошого хлопця з минулих епох і дозволила продовжити шлях зірок, які сяяли в часи Джона Форда та Білла Вайлдера, але вже згасали.
Акторська кар’єра Роберта Редфорда у 1970-х пов’язана з важливим режисером Нового Голлівуду Сідні Поллаком. Усі видатні ролі Редфорд зіграв у його роботах: підкорювач американського фронтиру в «Єремії Джонсоні», адвокат-ідеаліст у «Кандидаті», романтик у «Зустрічі двох сердець». Його знакові ролі в інших проєктах — це журналіст-розслідувач Боб Вудворд у «Всій президентській раті» Алана Паркера і Гетсбі в екранізації роману Фіцджеральда Джека Клейтона. Завершує свої акторські 1970-ті Редфорд також з Поллаком у лірично-ковбойському образі вестерн-драми про родео «Електричний вершник». А загалом акторська кар’єра Редфорда тривала аж дотепер: нещодавно він зіграв епізод у серіалі «Темні вітри» (2022).
Епохальні 1980-ті і «Санденс»
У 1980-ті Редфорд вривається як режисер. Його дебютні «Звичайні люди» — це психологічна драма про те, як сім’я намагається пережити втрату старшого сина і брата. Фільм став одним з небагатьох дебютів, що здобули «Оскар».
Редфорд-режисер продовжує працювати з тим самим персонажем зі своїх акторських 1970-х, але тепер втілює його в інших акторах (Рейф Файнс у «Телевікторині», юний Бред Пітт у «Там, де тече річка», Метт Деймон у «Легенді про Багера Ванса»).
Але найбільш значуще досягнення Редфорда у 1980-ті — Інститут Санденс, який своєю чергою є творцем кінофестивалю «Санденс». 1980-ті у США — це період президентства Рональда Рейгана. Економічний рівень знову зростає, суспільство знову тяжіє до консервативності. У кіно відповіддю на ці зміни став розквіт франшиз. «Зоряні війни», «Індіана Джонс», «Парк Юрського періоду» — ці фільми були розраховані на найзагальнішу аудиторію. Редфорд чудово розумів, що період незалежного американського кіно з Нового Голлівуду добігає, а розвиток авторського кіно потребує підтримки. Ще на початку 1960-х він придбав землю в пустелях Юти, яку назвав Санденсом на честь своєї культової ролі Санденса Кіда. Саме тут у 1981 році запрацював Інститут Санденс, який став великою творчою лабораторією для малобюджетного авторського кіно.
Як згадував сам Редфорд, створюючи кінофестиваль «Санденс», він працював без жодних очікувань. Але не припиняв роботи, бо розумів — це один з небагатьох способів допомогти молодим кінематографістам, чиї фільми у США неможливо просувати, якщо вони не мають перспективи багатомільйонних зборів. «Санденс» дав поштовх плеяді, яку згодом назвуть санденсівським поколінням, — це молоді режисери, які дебютували в 1980–1990-х і створили новий незалежний кінематограф країни. Зараз вони живі класики Голлівуду: брати Коени, Стівен Содерберг, Пол Томас Андерсон, Тод Філліпс, Кевін Сміт, Джим Джармуш, Квентін Тарантіно.
***
Роберт Редфорд працював у кінематографі до самої смерті. Його амбіції захоплювали світ і відкривали дорогу іншим. А сам він завжди залишався світловолосим героєм, який обов’язково буде на боці хороших хлопців — навіть якщо хорошими вони не здаються.
