Норвезький літературний фестиваль відомий українським письменникам і менеджерам культури, адже в різні роки його відвідували Лариса Денисенко, Андрій Курков… Чи можете розповісти більше про концепцію та принципи формування програми?
Юкіко Дюк: Це найбільша книжкова подія Норвегії та найстаріший літературний фестиваль країни. Тут, у Ліллехаммері, відомому завдяки Зимовим Олімпійським іграм 1994-го, щороку збираються 30 000 відвідувачів. Письменники й автори нонфікшну з усього світу, а також уся норвезька книжкова спільнота зустрічаються тут для читань, дискусій і мережування.
Відкритість, свобода від упереджень і дискримінації, якою ми пишаємося, означає ще й те, що деякі обговорення бувають надзвичайно палкими. Чи політично ангажовані ми? Ні; але в рамках програми фестивалю, наскільки це можливо, намагаємося рефлексувати про різні перспективи й погляди літератури та світу. Але це не означає, що надаємо майданчики пропагандистам.
Коли шукаєш інформацію про ваш фестиваль, неодмінно стикаєшся зі згадками про скандал із запрошенням Девіда Ірвінга — британського історика, відомого запереченням Голокосту.
Кейс Ірвінга досить давній. За 16 років змінилися і команда фестивалю, і склад наглядової ради. Тож нам важко реконструювати це чи коментувати, а тим більше, брати на себе відповідальність за вчинки колег.
У 2008 році фокусну тему наступного фестивалю сформулювали як «Правда». Тодішній програмний директор Стіг Сетербаккен, надзвичайно талановитий і також провокативний письменник й есеїст, запросив Девіда Ірвінга. Фейкові новини на той час ще не були загальниковим поняттям, і Сетербаккен прагнув дослідити й обговорити псевдоісторіографію.
Наглядова рада погодила такий задум куратора — очевидно, розуміючи всю його контроверсійність. Отже, Сетербаккен запросив Ірвінга, це спровокувало інтенсивні дебати, після яких, зрештою, скасували участь Ірвінга в події, а сам Сетербаккен вирішив піти у відставку.
На жаль, ми не можемо сконтактувати вас із самим Стігом Сетербаккеном, аби уточнити, оскільки у 2012-му він вчинив самогубство у 46-річному віці.
Українці, уважні до новин культури, пам’ятають інший скандал. Навесні 2022 року Сергій Жадан, Софія Андрухович, Люба Якимчук, Катя Бабкіна й інші відмовлялися від участі у фестивалі або почергово відхиляли запрошення куратора спеціальної програми, критика Крістіна К’єльструпа, який — судячи з обговорень — гарячково шукав заміни для своєї події.
Маріт Боркенгаґен: Коли готували Норвезький літературний фестиваль 2022 року, відбулося повномасштабне вторгнення Росії в Україну — жахлива подія, що потрясла весь світ. Ми вирішили, що надзвичайно важливо зреагувати на це: додали до програми українську літературу й дискусії про війну.
Натхненні захопливим публічним діалогом українського письменника Андрія Куркова (до речі, гостя фестивалю 2014 року) й російського письменника в екзилі та критика путінського режиму Михайла Шишкіна в Норвегії наприкінці березня 2022 року, почали працювати над тим, щоб наступний візит Куркова до Норвегії відбувся вже у травні, у рамках нашого фестивалю. Андрій Курков зацікавився, однак згодом його розклад змінився і він не зміг долучитися.
Одночасно відправили запрошення іншим українським авторам. І Софія Андрухович, і Сергій Жадан з ентузіазмом поставилися до ідеї візиту в Ліллехаммер, і ми підготували для них насичену програму перебування. У цій програмі, присвяченій українській літературі й темі жахливої війни, брали б участь українські й норвезькі письменники та вчені. Ближче до фестивалю згадані українські письменники відмовилися від участі у фестивалі через присутність там російських авторів. Попри наші спроби пояснити суть і важливість української програми, їхнє рішення залишилося незмінним — ми це поважаємо і розуміємо.
У зв’язку з драматичними подіями ми посунули терміни остаточного формування програми й розширили список можливих подій. Тиск часу ніколи не ідеальний, і виникли певні непорозуміння, пов’язані, імовірно, з питанням мови спілкування. Наприклад, непорозуміння щодо російських авторів, які нібито відкривали наш фестиваль — що, безперечно, не входило в наші плани й не малося на увазі.
А що відбувалося насправді, за вашою версією?
М. Б.: Разом з World Expression Forum ми працювали, щоб залучити кількох іноземних гостей у рамках спільної спеціальної програми — зокрема, лауреатів Нобелівської премії миру 2021 року Марію Рессу та Дмитра Муратова. Третім учасником такої публічної зустрічі мав стати Абдулразак Гурна, лауреат Нобелівської премії з літератури. На жаль, з міркувань безпеки Муратов не зміг відвідати фестиваль.
Тим часом помічниця Навального Кіра Ярмиш, яка опинилася в центрі уваги зі своєю книгою «Неймовірні пригоди у жіночій камері №3», мала спільну подію із Ерікою Фатланд, норвезькою авторкою нонфікшну, присвячену книжці Фатланд «Кордон» про всі країни, що межують з Росією: Північну Корею, Китай, Монголію, Казахстан, Азербайджан, Грузію, Україну, Білорусь, Литву, Польщу, Латвію, Естонію, Фінляндію та Норвегію, – а також Північний морський шлях. Ця розмова відбулася в рамках загальної програми.
Також на фестивалі мав виступ професор Сергій Плохій, один з ключових світових експертів з української історії та політики.
Чи мав цей конфлікт наслідки?
Дилему, перед якою постали українські автори і яка змусила відмовитися їх від участі, обговорювали на відкритті фестивалю, а також вона викликала рефлексію в норвезької аудиторії.
Яким був український фокус торік, у 2023-му?
Ю. Д.: У 2023-му — мій перший рік на позиції програмної директорки — ми запросили до виступу двох українських письменниць, Юлію Мусаковську та Дарину Гладун. Їхні поетичні читання мали сердечний відгук серед норвезької аудиторії. Оксана Забужко, яка не встигла приїхати, надіслала відеозапис із розповіддю про те, як свого часу не змогла повернутися додому через повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Оскільки, як я вже зауважила, фестиваль є неофіційним місцем зустрічей і важливим середовищем мережування, ми познайомили Юлію та Дарину із Софі Оксанен, визначною фінською письменницею та критикинею Росії та Путіна. Тісно співпрацювали зі шведським видавцем обох поеток — після нашого фестивалю вони попрямували до Мальме на півдні Швеції, де також мали виступи.
Але на Норвезькому літературному фестивалі також виступав російський письменник, критик Путіна Аркадій Бабченко. Напередодні ми запитали в українських письменниць і самого Бабченка, чи комфортно їм мати події в програмі одного й того самого фестивалю. Усі сторони погодилися, зауваживши, що не хотіли б мати спільних подій на одній і тій самій сцені. Ця позиція, безперечно, варта поваги, і ми дослухалися до неї.
До наступного фестивалю залишилося зовсім трохи часу. Які особливості цьогорічної програми, чи заплановано там український фокус?
Цього року в полі особливої уваги — Україна, Палестина й Ірландія. Із читаннями запрошена знана українська поетка Любов Якимчук. Вона виступить на відкритті фестивалю й у Club Poetry, надзвичайно популярній поетичній програмі. Також до програми долучаться двоє норвезьких письменників, які віддавна критикують політику Путіна та російських олігархів. Тож у фокусі опиняться події в Україні, жахіття російсько-української війни, а також діяльність очільників Російської Федерації.
Палестинсько-німецька письменниця Аданія Шиблі запрошена до розмови з єврейсько-американським автором Джошуа Коеном. Тема події — дорослішання, що відбувається одночасно з воєнним конфліктом, і те, як це впливає на формування письменника.
Що ж до Ірландії, то Луїз Кеннеді представить свій дебютний роман «Переступи» (Trespasses), який уже став світовим бестселером. Дія відбувається в часи Лихоліття (конфлікт у Північній Ірландії, що тривав від 1960-х аж до підписання Белфастської угоди 1998 року. — Авт.) — жорсткого протистояння між протестантами й католиками. Загалом це історія про те, як конфлікт у різні способи впливає на життя звичайних людей.
Серія інтерв’ю «Без Росії» створена в рамках Стипендійної програми Українського ПЕН.